“Ми працюємо не тільки над фізичним, а й над духовним”,- розмова з тренером ампфутбольного клубу “Бартка” Іваном Скіцко (ВІДЕО)
Іван Скіцко — футзальний тренер, колишній гравець та екснаставник івано-франківського «Урагану» і наразі головний тренер єдиної на Прикарпатті ампфутбольної команди «Бартка», яка в дебютному сезоні з ампфутболу стала чемпіоном України.
Ампфутбол – різновид футболу, коли на полі грають гравці на милицях, бо мають ампутації однієї з ніг. А на воротах стоять гравці з травмами чи ампутаціями однієї руки. Абсолютна більшість гравців в українському ампфутболі – наші захисники, ветерани війни.
Він розповів «Галці» про непросте рішення на початку співпраці, адаптацію до нового виду спорту та шлях команди «Бартка» до Суперліги.
— Команда “Бартка” лише пів року тому розпочала роботу й уже вийшла до Суперліги. Чому ви приєдналися до команди та як це сталося?
— Пів року тому до мене звернулися засновник команди Юрій Гапунчук та Роман Москалик. Вони одразу розуміли, що це серйозний виклик, адже досвіду роботи з футболістами з ампутованими кінцівками не мав ніхто. Зазвичай я беру кілька днів на роздуми, але цього разу вистачило одного — я зрозумів, що маю допомогти цим хлопцям.
“Це був абсолютно новий вид спорту для мене, для міста й фактично для України”.
Саме тому цього року вдалося провести перший повноцінний чемпіонат України з ампфутболу.
— Чи складно було зібрати команду гравців?
— Формування команди було непростим. Частково я долучав людей через капеланів, які працюють у лікарнях, але основну роботу взяв на себе Юрій Гапунчук. Багато хлопців відмовлялися, адже після втрати кінцівки не всі вірили, що зможуть повернутися у спорт. Починали з трьох–п’яти футболістів, а сьогодні «Бартка» має вже близько 21 гравця, конкуренцію й продовжує пошук нових спортсменів.
— Чи можна вже говорити про лідерів у команді та про прогрес інших гравців?
— У команді справді сформувалися лідери, які взяли на себе відповідальність за результат і гру, і ми з них відповідно вимагаємо. Водночас багато залежить від футбольного досвіду до війни. Ті, хто раніше грав у футбол, навіть після ампутації мають певні навички — їм дещо легше адаптуватися. А є хлопці, які починали фактично з нуля, і це дуже кропітка робота.
Ми постійно підтримуємо гравців і наголошуємо: результат приходить через працю. Хороший приклад — Володя Романишин із Радчі. Коли він уперше прийшов на тренування, йому було страшно, він не розумів, чи зможе. Ми домовилися попрацювати місяць-два — і сьогодні він є найкращим бомбардиром команди за системою «гол + пас».
Прогрес видно у всіх. Якщо порівнювати, якими вони були на початку і якими є зараз — це зовсім інший рівень.
“Ми працюємо не лише над фізичною підготовкою, а й над психологією та внутрішньою стійкістю. Важливо, щоб хлопці вірили в себе, працювали й розуміли: розвиток у них ще попереду”.
— У команди помітна сильна внутрішня «хімія». Як вдалося створити таку атмосферу і чия це заслуга?
— Для мене в кожній команді ключове — атмосфера і мікроклімат. «Бартка» сьогодні — це вже не просто команда, а сім’я. Ми багато жартуємо, підтримуємо одне одного, працюємо на позитиві. Війна залишила в хлопцях багато болю й важких історій, і через команду ми показуємо, що життя триває навіть після важких травм. Ми постійно працюємо з їхньою психологією, щоб цей негатив залишався позаду, а вони бачили теперішнє і майбутнє.
— Як команда змінювалася від перших тренувань до фінальних матчів чемпіонату?
— Це був поступовий процес. Ми рухалися крок за кроком — не можна з першого класу одразу потрапити в шостий. Спочатку тренувалися раз на тиждень, нас було небагато. Згодом перейшли на два, а під час чемпіонату — на три тренування на тиждень. Це було фізично важко, але хлопці витримали.
Ми працювали не лише над грою, а й над дисципліною, побутом, звичками. Результат — ми виросли як команда в усіх аспектах. Це ще не фінал, а процес, але прогрес очевидний, і ми продовжуємо працювати далі.
Ви майже все життя у футзалі, хоча мали іншу спеціалізацію. Як відбулося ваше переключення на ампфутбол?
У 50 років ампфутбол став для мене новим викликом. Спершу були сумніви, але усвідомлення, що це спорт для хлопців, які воювали за нашу країну, допомогло зробити вибір. Важливу роль відіграли навчальні семінари у Львові — спочатку за участі тренерів збірної України, згодом і фахівців зі збірної Туреччини. Саме там я глибше пізнав цей вид спорту. Досвід футзалу також дуже допоміг, а ці семінари дали багато знань і стали точкою мого професійного росту вже як тренера з ампфутболу.
Які цілі та плани команда ставить перед собою в Суперлізі? Що очікувати далі?
Ми маємо чіткі амбіції — боротися за медалі в Суперлізі. За умови хорошої селекційної роботи, продуманої трансферної політики та якісної підготовки на зборах команда має реальні шанси. Важливо ставити високі цілі, щоб гравці вірили в себе і розуміли, за що ми разом боремося.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
