Після початку повномасштабного вторгнення близько 9 мільйонів українців змушені були покинути свої домівки і шукати прихистку за кордоном. Багато з них зараз проживають у Великобританії, уряд і народ якої активно підтримують Україну. Попри те, що люди зараз за тисячі кілометрів від рідної землі, вони, як ніколи, об‘єднані і намагаються всіма силами допомагати Україні.
Один з них Нікіта Будник – 22-річний студент, журналіст, волонтер допомоги українцям в Шотландії. Перебуває у цій частині королівства вже понад шість місяців, приїхав по програмі Homes for Ukraine Government Sponsorship. Пише матеріали про біженців та їх долю в Шотландії та інших частинах світу. Також він є організатором політичних протестів в Единбурзі на підтримку України. У розмові з “Галкою” хлопець розповів, з чого починалися його акції, реакцію місцевих жителів, про “хороших” росіян та ефективність вуличних протестів.
– Коли і як взагалі виникла ідея організовувати протести у столиці Шотландії?
– В липні. До цього в Единбурзі були не так популярні стихійні протести. Це був більше формат комунікації між українцями, щоб вони знайшли друзів, поспілкувалися та виговорилися. Потім місцевий клуб разом з місцевою владою організували одну велику політичну ходу, присвячену 100 днів війни. Це була масштабна акція, в якій декілька сот людей йшли центральними вулицями міста і закінчили ходу біля парламенту з промовами від різних представників влади на тему української війни. Але після цього саме протестів в Единбурзі не було. Тож прийняв рішення організовувати їх разом зі своїм другом. Спершу я хотів організувати одиночний пікет біля російського консульства в Единбурзі, яке є другим у Великобританії (перше у Лондоні). Думав розмалювати червоною фарбою футболки і влаштувати політичний перформанс. Але мій друг, з яким я планував проводити цю акцію, порадив мені надіслати СМС в українські чати, де я волонтерив, закликати людей приєднатися, можливо принести інші речі, долучитися до нас. Так і сталося.
– Який був ваш перший політичний перфоманс?
– Основною причиною, яка акумулювала українців, був теракт в колонії під Оленівкою, тому вже на наступний день вийшло близько ста українців з прапорами. Також підготували листівки, штучну кров і футболки. Саме того дня я переконався, що потрібно продовжувати. У той же день я організував телеграм-чат, в який ми додали всіх присутніх і охочих доєднатися і зробив Інстаграм, Фейсбук, Твіттер. Також зробив інформаційну стратегію. Для мене було важливо, щоб українці виходили на вулиці, але ще важливіше, щоб ми це документували, робили фото і поширювали в наших соцмережах.
У мене особисто була така тактика: ми виходимо на вулиці, робимо фото, кличемо фотографів і журналістів, пишемо про нас і поширюємо в соцмережах, тегаємо політиків і впливових людей, місцева влада це бачить і якось може впливати на внутрішні рішення, які можуть впливати на зовнішню політику Великобританії, яка, як відомо, дуже допомагає Україні і це може якось покращити ситуацію. Ось цей ланцюжок взаємодії не буде працювати, якщо українці не будуть виходити на вулиці.
– Хто входить в ініціативну групу, хто створював перший протест?
– Перший раз лише я, як організатор і медіаменеджер, а також мій друг. Наступні рази це було під моїм керівництвом. Проте на другій зустрічі під російським консульством я познайомився з іншими активними місцевими українцями. Це молоді хлопці та дівчата (десь 18-20 років), які допомагали на місці з організацією.
Все це волонтерська ініціатива. Ми не маємо ні фінансування, ні політичної партії. Це український політичний рух в Единбурзі та Шотландії. Тобто це саме рух, а не організація. У нас є чати, де люди можуть пропонувати ідеї, ми можемо надавати інформаційну підтримку людям. Проте немає чіткої ієрархії.
Наприклад, якщо людина напише, що вона хоче організувати політичний перформанс, чітко пропише що, де, як і коли, то ми зробимо прес-реліз, анонс, розішлемо журналістам, допоможемо на місці зробити фото і доєднаємося без проблем.
– Скільки людей долучається до акцій?
– В середньому це десь від 70, в кращі часи, до 200 людей долучаються. Хочу додати, що це не тільки українці, які перебувають в Единбурзі. До нас також приїжджали з Глазго та інших провінцій. У Шотландії зараз не проходять такі масштабні протести, як в Единбурзі.
– Чи погоджуєте ви протести з місцевою владою?
– Ні, бо відповідно до законів Шотландії, нам не обов‘язково це погоджувати з місцевою владою чи поліцією. Але треба попереджати, коли, наприклад, іде міжнародний фестиваль і приватні компанії беруть в оренду у місцевої влади громадський простір. Якщо ми плануємо туди приходити, то нам потрібно зв‘язатися з цим власником і попередити та обговорити деталі. В інших випадках, треба узгоджувати з місцевою владою, коли буде марш, то потрібно узгодити маршрут з поліцією. Також якщо плануємо протести біля державних будівель, як парламент Шотландії в Единбурзі, в них є власна “політика протестів”. Але ми намагаємося переважно обирати місця, щоб не заважати місцевим і туристам, підбираємо місце і час, щоб всім було комфортно.
– Як реагують місцеві жителі на ваші перформанси і чи можливо також долучаються?
– Так, до нас долучалися місцеві жителі, але не дуже багато. Коли ми на третій-четвертий протест мали ходу центром міста, деякі місцеві жителі нас вітали, демонстрували знаки підтримки і солідарності. Проте є і ті, кому це не подобається. Наприклад, під час Единбурзького фестивалю, який відбувався в серпні, не всім подобалася інтеграція українців в простір, бо у них тут веселощі і ми їх впринципі можемо зрозуміти. Тому ми намагалися узгоджувати наші плани, меседжі, локацію, щоб не дуже заважати місцевим, але я особисто не вважаю це причиною, щоб скасовувати протести. Ми їх скасували тільки один раз, коли от нещодавно померла королева Єлизавета ||.
Натомість в знак солідарності ми провели акцію вшанування пам‘яті королеви біля палацу Holyroodhouse замість запланованого протесту проти ядерного тероризму. Прийшло небагато людей (десь близько 30), але все-таки провели акцію вшанування пам‘яті королеви, адже вона підтримувала Україну дуже сильно.
– Чи використовуєте ви протести як засіб збору коштів чи гуманітарної допомоги?
– Звісно. Вже на другий протест ми підготували листівки. Я особисто розробив дизайн та роздрукував їх. На них QR код, напис Support Ukraine. Вказуємо, що це офіційні рахунки нашого НБУ. Поширюємо листівки серед місцевих, щоб їм було одразу зручно платити. Також робив окремий дизайн для Единбурзького прайду, де був перелік ЛГБТ організацій України, які допомагають постраждалим від військових дій, куди також можна було задонатити. Зрозуміло, що всі вони не спрацюють, але якщо навіть п‘ять відсотків людей від всієї кількості надішлють по 5, 10, 20 фунтів, то це вже буде декілька тисяч гривень, які можуть допомогти українській армії.
– З якими труднощами ви стикалися у цій справі?
– По-перше, організаційні складнощі, тому що я також навчаюся в українському університеті, працюю, вивчаю англійську мову, проходжу журналістські курси. До цього ще й протести, які я останній місяць організовую фактично сам. Це доволі важка організаційна робота. Наприклад, у мене є певна команда кураторів, яку потрібно завжди тримати в тонусі. Взагалі специфіка волонтерської діяльності полягає в тому, що в певний час люди вигорають, що є нормально, і хочуть піти з цього. Важко стало долучати нових людей. Зараз в Единбурзі десь 3 тисячі українців, але зі всієї кількості на протести виходить менше відсотка. Це мене, звичайно, трохи демотивує.
– Чи зустрічали ви раптом російську спільноту у Шотландії, як вони себе проявляють?
– Думаю, що ні, бо я особисто не вимагав показувати паспорти. Десь на другому протесті ми зайняли доволі жорстку позицію щодо росіян, щодо меседжів про скасування віз, про те, що “хороших” росіян не існує і так далі. Ми просуваємо цю ідею і надалі. Ця ідея вводить в оману місцевих. Для нас, коли людина живе тут багато років і не починає процес асиміляції, не здає російський паспорт і продовжує це робити після повномасштабного вторгнення, це є певним сигналом, що ця людина симпатизує режиму. Навіть якщо в неї дуже благі наміри, але якщо спитати про Крим, про війну, то криється дуже сильний пропагандиський вплив.
Якщо до нас прийдуть росіяни з певною позицією, то ми б могли з ними працювати і щось зрозуміти, але вони не приходять, хоча тут є. Вони ні разу не долучалися, що ще раз підтверджує, що щось з “хорошими” росіянами не так. Вони бояться виходити у власній країні і навіть тут, у вільній Шотландії, де у них є право голосу, вибору, вільних медіа, вони не долучаються, не створюють власних протестів, медіакампаній, листівки не поширюють. Значить, вони є лояльними до дій їхньої влади в Україні.
– Як ви оцінюєте ефективність ваших акцій?
– Складно оцінювати ефективність, тому що тут треба розуміти, які складові ми можемо вважати ефективними, тобто показники. Я вважаю, навіть якщо протести відбуваються, навіть якщо на них вийде 10-15 людей, це вже круто, бо українці прийшли, організувалися.
Для мене ефективно, коли люди виходять на протест, висловлюються, роблять плакати, перфоманси. Це вже 100% ефективність. На жаль, ми не можемо зібрати тисячу або дві тисячі людей, українців або місцевих. Але я тверезо оцінюю свої ресурси, нам за це не платять, хоча я не кажу, що повинні.
Просто щоб зібрати велику кількість людей – це велика координаторська робота, робота медійників, піарників, робітників по зв‘язку з громадськістю т. д., щоб акумулювати велику кількість людей. Для цього потрібен штаб. Наприклад, такий як в Лондоні. Але якщо брати наші протести в Шотландії, при тому що у нас відсутнє фінансування, матеріальні ресурси, то це все одно дуже ефективний формат. Це вже свідчить, що ми робимо це не дарма і це ефективно.
Розмовляла Марія МИЦАЙ
ФОТО ТИЖНЯ
