На ентузіазмі та за власний кошт: як прикарпатські археологи історію вивчають (ФОТО, ВІДЕО)

Близько сотні археологічних поселень на території Франківщини за три роки віднайшли учасники Клубу української інтелігенції імені Богдана Лепкого.

Читайте також: Четверо “ураганівців” зіграють у відборі на Євро-2022

Про це Суспільному розповів один із членів організації Всеволод Бажалук. За його словами, усі знахідки передають у краєзнавчий музей міста, де їх зберігають та експонують. Члени Клубу займаються археологією з власної ініціативи та за власний кошт.

Всеволод Бажалук показує унікальну знахідку. Понад 20 років тому учасники організації, яку заснувала Уляна Скальська, вирішили займатися краєзнавством та археологією.

Зараз до 10 активістів постійно організовують розвідки та розкопки. Знаходять здебільшого фрагменти кераміки.

“Пошуки завжди стосуються якихось річечок, маленьких, доріг, які існують і зараз, але багато років на цьому місці завжди проходили тут. Ну і поля, безкінечні поля. Проходили десятки, сотні кілометрів для того, щоб щось знайти. Так виглядають пошуки”, — розповідає Всеволод Бажалук.

Ще один учасник Клубу Ярослав Овчаренко не має профільної освіти археолога. Втім з дитинства проявляв цікавість до історії Прикарпаття. 15 років тому він придбав металошукач та інколи “прогулювався” з ним полями.

“Це суто робота: лопата, лінійка, шпательок. І копати, розчищати, фотографувати, документувати, і назад це все потім потрібно засипати і вирівняти”, — каже Ярослав Овчаренко.

Ярослав вважає себе пошуківцем. Каже, “чорні” археологи шукають та руйнують археологічні пам’ятки. Згідно з українським законодавством це заборонено. В інших місцях розкопки не порушують закон.

Розповідає чоловік і про те, що в інтернеті існує віртуальний ринок, на якому можна купити чи продати якісь археологічні знахідки. На його думку, це — упущення держави. Водночас такими ресурсами користуються і науковці.

“Там є науковці, які підбирають археологічний матеріал для того, щоб він не поїхав десь за кордон чи пропав. Люди викуповують цілі скарби, комплекси археологічні, описують їх, вводять в науковий обіг, тобто викручуються, як можуть. Держава за це не дбає. Тому є ентузіасти, люди, які мають гроші, які борються по-своєму”, — розповідає пошуківець.

За словами археолога Тараса Ткачука, робота клубу Української інтелігенції тримається на ентузіазмі та за власний кошт. Чоловіки самостійно шукають транспорт, паливо та інструменти. Клуб отримав грант у розмірі 200 тисяч гривень для створення карти археологічних пам’яток.

“Карти, що існують, дуже неточні, вони зроблені в 60-50-ті роки”, — додає Тарас Ткачук.

На ці гроші, каже археолог, не зробили навіть третини роботи. Розповідає, що дуже важко обійти кожне село та потічок й позначити їх на карті. За його словами, такі карти має створювати держава.

“Потрібні насамперед сучасні карти археологічних пам’яток країни. При чому, без якихось “наворотів”: просто на папері, з одною документацією, з одною основою, зроблені за одним стандартом для всієї країни”, — каже Тарас Ткачук.

Усі знахідки Клуб української інтелігенції передає в краєзнавчий музей, де їх вивчають та документально оформлюють.