Надія Загурська – директор департаменту культури Івано-Франківської міської ради, колишній керівник Муніципального центру дозвілля. В інтерв’ю з «Галкою» вона розповіла, що цікавого незабаром відбудеться у столиці Прикарпаття, які проблеми є у міських установах культури та як їх вирішують. Також поговорили про зірваний у Франківську концерт та російську музику.
Читайте також: Розколяда і парад маланок: у мерії розповіли, як довго колядуватиме Франківськ (ПРОГРАМА)
– Віднедавна ви очолюєте управління культури у Івано-Франківську. Чи важко було призвичаїтися на новій посаді?
– Якщо скажу, що мені було легко адаптуватися, то я скажу неправду. Я у культурі вже 34 роки і знаю цю сферу, вона мені рідна. З багатьма людьми працювала. Починала з низів – була акторкою в ляльковому театрі, організовувала драматичний гурток, згодом освоювала фах художнього керівника. Виконувала обов’язки директора муніципального центру дозвілля. Там свій колектив, я була підпорядкована управлінню культури. Тепер у мене спектр ширший, відповідальності більше. Це творчі люди, до котрих потрібен індивідуальний підхід. Але я бачу бажання людей працювати. Звичайно, ритм тепер набагато сильніший, людям не завжди це може подобається, але так цікавіше жити. Тепер не той час, коли можна по течії плисти.
– Що вже вдалося реалізувати на новій посаді, а що запланували на майбутнє?
– Планів дуже багато, чимало вже реалізували. Я приступила до виконання обов’язків 23 лютого. З того часу тривала активна підготовка до Дня міста. Практично ввесь обласний центр був задіяний. Тоді ж святкували День матері та Провідну неділю. Напередодні у всіх мікрорайонах відбувалися гаївки.
Вже три роки поспіль ми проводимо захід «Мелодії парку» – це розважально- відпочинкова програма, під час якої звітують всі колективи міста та закладів культури приміських сіл. Нещодавно відбулося яскраве свято духової музики. Це був грандіозний концерт. Схожі події слід відроджувати, проводити у вихідні. Тоді люди зможуть не тільки смаколики куштувати, а й отримувати духовну насолоду.
Зараз ми готуємося до святкування Дня молоді та Дня Конституції.
До Дня незалежності ми плануємо організувати фестиваль «Все українське на новий лад». Ми йдемо в ногу з часом, намагаємося проводити заходи, які розраховані на всі верстви населення. Треба, щоб всім було цікаво, щоб всі відпочивали. Тож ми плануємо робити квести, встановити рекорд Гінеса, намалювавши велику вишиту доріжку вздовж вулиці Незалежності . Буде балконна музика. Хочемо зробити тематичну художню виставку – малюнки дітей розвісити у тролейбусах та маршрутках. Має бути заплетення коси та зав’язування хустки на новий лад. Будуть локації – зона дитинства, ніч кіно. Обов’язково хочемо організувати показ стилізованого українського вбрання. Потім будуть аніматори. Облаштуємо зони, щоб люди могли фотографуватися. Також зробимо живу карту Івано-Франківської області. Кожен герой повинен бути у сорочках того, чи іншого району. Таким чином хочемо до себе прихилити туризм. Ми ж місточок до гір, до відпочинкової зони.
Не забудемо про вільний мікрофон – кожен зможе привітати містян з Днем незалежності, а найкращі побажання транслюватимуть по радіо. І без концерту українських гуртів ніяк.
Я дала завдання працівникам департаменту культури, щоб креативніше підходили до наших заходів. Не танець, танець, пісенька і віршик. Є пропозиція «пам’ятники оживають». На день вишиванки Івана Яковича вже одягали у вишиванку, робили концерт. Хочемо, щоб біля пам’ятників на свята відбувалися не просто віче, а щось пізнавальне – це може бути читання, театралізація, інсценізація. Пам’ятники Міцкевичу, Руській трійці, Шевченку, пластунам – це все можна оживити. Це ж наша історія. До цього будемо залучати активну молодь, влаштовуватимемо флешмоби.
А ще хочемо, щоб у Центрі сучасного мистецтва не тільки виставки відбувалися, а й майстер-класи.
– Щодо Центру сучасного мистецтва. На вашу думку, хто може бути його директором?
– Не буду говорити, хто має його очолювати і якими якостями ця людина має володіти. Хочу бачити ефективну роботу в Центрі, який є центром синтезу всіх видів мистецтв – образотворчого, театрального, музичного, літературного, фотомистецтва тощо. Тут мають не тільки виставки показувати, а й проводити цікаві майстер-класи.
Під час святкування Дня міста Стометрівці розгорнувся Ярмарок, який більше був схожим на базар. Чи не спотворив він наше місто в очах гостей-іноземців?
Ярмарок – це не наш аспект роботи. В мене враження недобрі. Якщо ми хочемо показати своє обличчя з кращого боку, то повинен бути показаний колорит нашого краю, а не китайського. Мій девіз – будь-який мінус перетворити на плюс. А це можливо, головне бажання. Майстрів, які своїми руками роблять шедевральні вироби, і китайський «ширпотреб» в один ряд ставити не можна.
Я абсолютно не критикую, кожна людина хоче жити і так хтось заробляє. Низький уклін тим людям, які не сидять вдома, не стогнуть, а намагаються щось робити. Але базарним речам треба дати місце десь біля базару, знайти інші локації, ніж у центрі Франківська. А творчих людей, які мають що показати, залишити – бо вони нівелюються на фоні «китаю», починаєш не розуміти що де відбувається.
– З якими проблемами стикаються клубні установи, бібліотеки, художні та музичні заклади міста?
– Проблема була і залишається. На жаль, культура завжди фінансувалася за надлишковим принципом – кусочок лишився, нате вам. Хоча колись хтось гарно сказав – немає культури, немає нації. Культура – це все. Це естетичне виховання наших дітей, які є нашим майбутнім, це організація свят та дозвілля, це дотримання обрядів, традицій, звичаїв. Це те саме, що втрачати символіку, тоді ми втрачаємо державу. Тому, це дуже важливо.
Приємно, що міська влада доволі активно і гарно до цього відноситься. Збільшилося фінансування на ремонти закладів культури. Облаштовують бібліотеки, де ситуацію треба терміново рятувати. Тривають ремонти центрального народного дому. Хоча це не наша структура, але чула, що будуть доводити до ладу літню сцену у міському парку. Ми там проводимо чимало заходів. Зроблять перекриття, щоб глядачі та слухачі могли захиститися, наприклад, від сонця.
Класи поступово робляться в естетичній школі. Розумієте, це гріх, коли приходимо в школу естетичного виховання, а естетики там нема.
Також виділені кошти на муніципальний центр, народний дім, важливий акцент зроблено на музичні школи №2,3. Є проблеми. Одна музична школа знаходиться в орендованому приміщенні, тому туди не можемо робити будь-які капіталовкладення.
Приємно, що на всіх заходах присутні представники міської влади. Працівники культури закладів пишуть листи до депутатів, а ті відгукуються та допомагають культурі. Також пишуть проекти та можуть покращити свій матеріально-технічний стан.
– Які справи із фінансуванням мистецьких колективів? Чи забезпечені вони костюмами й чи є можливість гастролювати по області, чи й за межі країни?
– Вже багато років костюми не оновлювалися. Нещодавно було 50 років «Карпатам». З міського бюджету на придбання костюмів виділили кошти, а ще кілька тисяч вони отримали, написавши проект. Також «Галицьким передзвонам » на 25 років виділили гроші й ті пошили костюми для виступів. Розумієте, інколи було соромно виходити в тих костюмах. Але рушилося,це дуже добре.
Перше, що ми зробили, коли я стала керівником департаментом культури, це пошили зимовий одяг для ведучих та костюм Миколая. До цього часу доводилося зичити. Намагаємося рухатися вперед. Прогнози оптимістичні, бо культура має підтримку і хороших покровителів, які з розумінням ставляться до існуючих проблем.
Якщо є можливість, то гастролі фінансуються. Наші колективи часто є за кордоном, отримують запрошення від міст-партнерів. Були у Словаччині, Польщі тощо.
Нещодавно капела бандуристів за неділю дали три концерти тим, хто йде захищати Україну. Це було зворушливо, хлопці плакали від щастя, дякували за пісню й теплі, щирі слова. Ми також співпрацюємо із дитячим будинком, геріатричним центром, з соціальною службою молоді, з людьми із обмеженими можливостями тощо. Це святе – для них влаштовувати концерти. Ми не тільки співаємо і танцюємо, а ми в епіцентрі соціальних проблем. Думаєте, вони не хочуть свята і духовного наповнення, підтримки. Скажу, що у реабілітаційному центрі діти настільки активні , у кожній грі приймають участь так, що здоровим дітям є чому повчитися. Тому кажу , йдіть подивіться на тих дітей й інакше подивитеся на життя.
– У Франківську є перспективи для розвитку вихованців музичних та художніх шкіл?
– От нещодавно я вітала випускників. Одразу їм сказала, що ви всі не будете геніальними музикантами, але дитина, яка отримала хореографічну освіту, матиме поставу, вмітиме себе гарно поводити. На перший погляд видно, чи дитина чимось займалася і над собою працює. Інше залежить від людини. Хтось навчався для загального розвитку, а хтось вибрав собі це як професію.
Знаєте, кажуть – мене образили, бо сміття кинули під поріг. Та бо кожен ділиться тим, що має. Хтось добрим словом, доброю порадою, а хтось навпаки.
– Чи не применшилося значення бібліотек, відколи з’явилася можливість читати й скачувати книги в Інтернеті?
– Наша бібліотека зробила крок вперед. Її система визнана однією із кращих . Там впроваджують електронні карточки, створили сайт, де вказано, у якій бібліотеці знаходиться конкретна книга.
Яку б електронну книгу ми б не брали до рук, вона не дасть таку енергетику, як жива книга. Звичайно, прогрес йде вперед, у нас багато комп’ютеризованих бібліотек. Але применшувати значення книги ми не маємо права. Це треба популяризувати. Ми це робимо. Для цього ми будемо проводити читання в парку та інсценізації казок.
– На День міста до нас завітав гурт «Козак систем», в одній із пісень звучала нецензурна лексика, тому іванофранківці створили петицію про заборону їхніх виступів. Чи правильно це?
– Зі сцени це чути неприємно. Ми знаємо, що в побуті всі ці слова знають і можливо вживають. Але є поняття етики й естетики сцени. Мені таке ріже вухо. Однак я цього не чула, тому не можу дати оцінку.
– У Франківську націоналістичні сили зірвали концерт Лободи, бо вона виступала у Росії. Як оцінюєте такий вчинок?
– Я прихильник української пісні. Мене дратує, коли я їду у якомусь транспорті і не можу знайти український канал. Може комусь це подобається. Якщо російськомовний, це не означає – ворог. Але я вважаю, що там, де ми живемо, ми маємо любити і популяризувати своє. Хочу чути ліричну рідну мову. Так, нам можуть подобатися англомовні , чи російськомовні. Ну якщо співак хороша людина, але нікому шкоди не робить, то хай співає. Але вирішувати за когось – зайве. У Росії ж є свідомі люди, які підтримують Україну. Вони розуміють політику, яка там ведеться. Вона трагічна не тільки для нас, а й для них.
Я не кажу, що мені не подобається те, що бачу в інших країнах – цивілізацію ,чистоту, порядок. Ми повинні брати все найкраще. Повинні вчитися – і чужого научайтесь, й свого не цурайтесь, як казав Шевченко.
Хочеться, щоб наше місто змінювалося на краще. Щоб ми усвідомлювали, що ми українці. Щоб любили своє – українське, народне, близьке, те, чим ми дихаємо. Бо поки не навчимося любити своє, доти нас поважати не будуть.
Розмовляла: Марія ГУРЕЦЬКА
ФОТО ТИЖНЯ
