Нардеп Ярослав Юрчишин про “Вагнергейт”, судову реформу та “Володіну тисячу” (ФОТО)

Автор: Зелінська Таня

25 Лис, 2021 09:04

Нардеп Ярослав Юрчишин про “Вагнергейт”, судову реформу та “Володіну тисячу” (ФОТО)

Народний депутат, колишній член парії «Голос», перший заступник голови комітету ВР з питань антикорупційної політики Ярослав Юрчишин поспілкувався з “Галкою” про розслідування Bellingcat та “Вагнергейт”, судову реформу та Етичну раду, про диджиталізацію кримінального процесу та зменшення «паперовізації» судових процесів, а також про спільну роботу з екскерівником обласного осередку «Голос» Володимиром Тищенком.

Читайте також: "Україна є, була і буде": в Івано-Франківську провели патріотичний захід для дітей (ФОТО)

– Розпочнімо з напевне найобговорюванішої теми останніх днів – так званого «Вагнергейту». Ви, мабуть, читали розслідування Bellingcat, чули слова ексначальника ГУР МО Василя Бурби у ЗМІ. Які ваші враження від цих заяв, і як вам реакція влади на цю тему?

– Прикро, але насправді влада воюючої країни повністю не відповідає тому стану держави, в якому вона цю владу, країну отримала. Наші контррозвідувальники Міноборони та Служби безпеки України зафіксували, що це насправді ніякі не найманці, це кадрові офіцери спецслужб і військових сил країни-агресора. Арешт і притягнення їх до відповідальності був би шаленим посиленням позицій України, не так у війні з Росією, як міжнародного авторитету. Влада чи то побоялася, чи то злочинно вирішила надати пріоритет беззмістовним переговорам з Росією, замість того, щоб до кінця провести операцію.

Що найгірше, влада далі, чи визнавши свою помилку, чи зрозумівши злочинність своїх дій, замість того, щоб нагородити наших спецслужбовців, насправді за шедевральну операцію, їх позвільняла і позбавила захисту. Втрачаючи місце в спецслужбах, фактично втрачає спецзахист. Пану Бурбі, наскільки мені відомо, наші міжнародні партнери забезпечили охорону. Навіть ініціатива парламенту про надання державної служби охорони ключовим учасникам операції не знайшла підтримки у більшості. Це приклад або злочинної недбалості й страху, або знову ж таки дії в інтересах країни-окупанта.

Третій момент, який варто зараз зрозуміти – ми досі маємо, і пан Бурба про це публічно заявив, ми дуже багато маємо агентів країни-агресора в наших структурах. Тож питання реформи СБУ, реформи якіснішого забезпечення матеріального головного управління розвідки – надзвичайно важлива тема. До того ж питання теми реформи служби безпеки вже два роки мусується. Те що зараз пропонується, навряд чи можна назвати реформою.

Окрема подяка нашим спецпризначенцям. Грандіозна операція по документуванню, по виявленню, по підготовці затримання вагнерівців обійшлася країні менше ніж 30 000 доларів. Ми розуміємо, що приславуте “Велике будівництво” чи отримання Офісу Президентка нам обійшлося в місяць більше, ніж обійшлася операція, ефективність втілення якої могла стати підручником не лише для українських спецслужб. При тому, що незавершена операція й так дала шалений матеріал: відеофіксація, зізнання, персоніфікація тих, хто справді вбивав українських військових – це все посилило позицію України на міжнародній арені.

Але якщо влада настільки боягузлива, настільки не розуміє пріоритетів країни, що найгірше – якщо це влада зрадників, то відповідно – чи використають вони цей матеріал, чи так само не спробують його знищити, як намагалися усунути спецпризначенців, які ефективно здійснювали свою операцію?

– Ваш прогноз, як цей скандал може закінчитися? Для Зеленського чи глави Офісу Президента?

– Це майже не прогноз, це гарантія — влада буде далі закривати очі і намагатися звинуватити всіх і все, не визнаючи своїх помилок. Відставка тих людей, які були причетні до зливу операції і визнання президентом, що він не тих послухав, не так вчинив. Це було б сильним кроком. Я переконаний, що влада на це не спроможна. Ми маємо аналогічну ситуацію, коли пан Татаров, заступник Єрмака, який керує правоохоронною антикорупційною реформою в Офісі Президента, був звинувачений в корупції і найлогічнішим кроком було б його відставити, що не було зроблено. При тому, що ми який рік вже відзначаємо День Гідності та Свободи, але показово, що в Офісі заступником керівника сидить людина, яка звинувачувала майданівців в тому, що вони самі себе розстріляли, я маю на увазі пана Татарова. І тому дуже цинічним виглядає, коли найвище керівництво держави приносить на Алею героїв Небесної сотні квіти, а не указ про відставку Татарова.

– З іншого боку, чи не бачите Ви ознаки штучного розкачування скандалу навколо «Вагнергейту», можливо в інтересах Росії? Чим гірше в нас, тим краще їм?

– Насправді є політичні сили, як в Україні, так і закордоном, які зацікавлені в будь-якій дестабілізації. Українські політики дуже часто за своїми партійними інтересами не бачать більшої мети, і у нас ситуація, на жаль, дуже часто нагадує добу перших визвольних змагань часи Винниченка, Грушевського, Коновальця, Петлюри. Коли для української еліти найбільш було важливе не те що буде Україна, а якою вона буде — соціалістичною, демократичною чи тому подібне. Тому моментами українська політична боротьба дає можливість Росії витрачати мінімум ресурсів, аби дестабілізувати ситуацію.

Росія використовує будь-які методи для дестабілізації, вони використають, або вже використовують ситуацію навколо “Вагнергейту”, але найбільш чітко видно вплив Росії на розхитувані ситуації навколо вакцинації. Служба безпеки України виявила, щонайменше 200 сторінок у фейсбук, які цільово з ініціативи Росії розповсюджували фейки по вакцинації, підбурювали фактично людей не вакцинуватися, навіть тих, хто немає медичних протипоказань.

Якщо в Росії засоби масової інформації, православна церква, виконуючи завдання влади, розповсюджує інформацію про те, наскільки важливо вакцинуватися, то в Україні ті самі структури, а ще й в Сербії та в інших країнах, які становлять інтерес для Росії, підживлюється думка, що вакцинація це вигадка, це експерименти, це чіпи та тому подібне. І це надзвичайно працює.

Якщо ви бачили мітинги антивакцинаторів, які проходили по всій Україні, що найприкріше, навіть значна частина західноукраїнського суспільства повелася на цей  російський наратив, відкидаючи взагалі будь-які наукові аргументи про важливість і ефективність вакцинації як такої. Тому Росія буде розкачувати і питання вагнерівців, і питання вакцинації, і питання тарифів, при тому сама створюючи ситуацію з дефіцитом газу. Але активізація Росії чи опонентів не знімає відповідальність з влади…

Найгірша ситуація, коли влада бреше своєму народу, бо спочатку вона розповідала, що операції не було, потім президент сказав, що це не наша операція, а інших країн, потім комісія у ВР фактично створена лише з більшості показала, що й перша і друга позиція президента – була брехня. Ніхто з Офісу Президента не сказав, чому так помінялася позиція, ми не почули жодних адекватних пояснень, а лише звинувачення журналістів Bellingcat, спецпризначенців, всіх на світі тільки через те, що ситуація провалилася.

– Перейдемо до теми судової реформи, яка триває, здається, вічно – при кожному президенту і новому складі Верховної ради. Днями був сформований перший склад Етичної ради при Вищій раді правосуддя. Які у Вас враження від потреби і ходу створення цієї ради?

 – Старі суддівські клани робили все, аби ця рада не була створена. Це вже показує те, що цю раду бояться. Якщо її бояться, то є надія, що вона дасть результат. Мене дуже тішить, що в раду потрапив сер Ентоні Хупер — британський суддя у відставці. Не секрет, що наші олігархи, коли у них проблеми якогось судового рівня, вони судяться не в Україні, а вони судяться переважно у Високому суді в Лондоні, бо є гарантія незаангажованості. Суддя з цього суду, який судив колись фактично суд українських олігархів, якому навіть українські олігархи довіряють, він нам дуже допоміг у формуванні вищого антикорупційного суду.

Можна знайти в мережі дані, як він “розпікав” українських суддів, які не могли пояснити свої статки, які не могли пояснити два різних рішення по ідентичних справах, які не могли пояснити, чому коли вони виконують обовʼязки здійснення судочинства в Україні, їхні близькі родичі знаходяться в країні окупанта. Як, наприклад, донька одного з кандидатів на посаду Конституційного Суду зараз від президента. Ми фактично призначаємо людину, родич якої фактично в заручниках, якщо він щось приймає не так, то відповідно з донькою може трапитися будь-що. Ми, як держава, ризикуємо – ця людина може мати якусь приховану мотивацію, може він вже працює з російськими спецслужбами і тому має гарантію безпеки своєї доньки.

Сер Ентоні Хупер звертав на це увагу, він про це дуже чітко і прямо казав: “Я не маю морального права вас рекомендувати, навіть якби ви були супермегадоброчесним, бо коли постане питання життя та смерті вашої дитини, я б не хотів бути на вашому місці. Тому давайте не будемо ризикувати і не будемо вас призначати на вищі посади, займайтеся поточними справами. Призначати людей на вищі посади з родичами в країні окупанта, які мінімум – недалекоглядно”.

Це розуміє британський суддя – країни, яка не перебуває у війні з Росією, але цього чомусь не розуміє корпус судочинства в Україні. 

У нас зʼявилася можливість в межах пів року мати більш якісні органи, які будуть відбирати суддів, Вищу кваліфікаційну комісію суддів – це ті, які визначають, чи може людина бути суддею, та Вищу раду правосуддя – це які призначають на посаду і які вживають дисциплінарні заходи. Зараз ВРП не бачить проблеми в тому, що людина звинувачується в хабарі, не бачить проблеми, що людина не може пояснити свої статки, не бачить проблеми в тих порушеннях, які суддя, як гарант виконання закону, як арбітр, в принципі не мав допускати. Дуже сподіваюся, що за допомогою етичної ради, яка на половину складається з експертів яких нам порадили наші міжнародні партнери, на половину з українських експертів, нам вдасться очистити відбіркові комісії, а як результат в межах 3-5 років очистити весь судовий корпус.

– Та наскільки відомо, наразі є мало розуміння, як і коли Етична рада запрацює? Чи може тут допомогти парламент?

– Етична рада вже повноцінна, повносправна, є певне блокування її роботи з рівня Вищої ради правосуддя, але законодавством забезпечена певна автономність Етичної ради, тому я дуже сподіваюся, що нам не доведеться ще раз застосовувати втручання парламенту, а вона запрацює найближчими місяцями.

– Яка наразі доля правок до законопроєкту «Про конституційну процедуру», які передбачали проведення відкритого і незалежного конкурсу перед призначенням суддів на посади? Коли очікується їх розгляд у парламенті і які є шанси на прийняття?

– Мені, як автору цих правок, це детективна історія, нагадує традиційну ситуацію з українськими реформами. Ми спочатку оголошуємо амбітні плани, потім починаємо це робити, і в процесі влада розуміє, що ці зміни можуть вдарити по ній, і в кінцевому варіанті вона намагається це “відмотати”. І лише під тиском засобів масової інформації, громадянського суспільства, міжнародних партнерів, зʼївши мішок багна, все одно змушена це робити.

Зараз ми на етапі, коли влада усвідомила, що незалежний конкурс, який мають забезпечувати навіть не іноземці, а перший склад Конституційного Суду, це той склад, до якого є найменше зауважень, бо вони і в протистоянні з Кучмою, і в процесі формування конституції, фактично показали себе як люди найвищого рівня. Спочатку комітет профільний приймає правки, рекомендує їх в зал, потім влада розуміє, що їм критично необхідний підконтрольний Конституційний Суд, а не незалежний. Комітет збирається ще раз і ці правки відміняє. Зараз ведуться дуже сильні комунікації з незалежними громадськими організаціями, які всі за ці правки, з нашими міжнародними партнерами, які теж підтримують ці правки. Ми вже навіть пропонували, як це часто буває – “друзі, вам все одно доведеться їх прийняти, хочете бути авторами – немає питань, збирайте комітет, переназвіть їх, привласніть їх собі”.

Так робить влада монобільшості, влада “Слуги народу”. Всі позитивні зміни, які йдуть від опозиційних депутатів, завжди переписуються для себе. Не проблема, головне – зробіть. Ми зараз на етапі переконування. Без цих правок не буде конституційної реформи, буде імітація, буде перестановка крісел, а не “налагодження інструментів в оркестрі”. Конституційна інституція точно не буде грати.

Чому зараз це критично? Зараз серед тих, кого Офіс Президента рекомендував на призначення не вакантних посад Тупицького і Касмініна, бо президент перевищив свої повноваження, звільнивши їх… Є людина, про яку ми з вами вже говорили, у якого донька живе в Росії, яка не пройшла по конкурсу, отримавши негативний висновок Громадської ради доброчесності і як наслідок, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, але цю людину просувають на посаду судді Конституційного Суду. Чому? Бо не потрібен гарант дотримання Конституції, яким мав би бути Конституційний Суд. А владі потрібна просто ще одна нотаріальна контора, яка буде ініціативи дискусійні підтверджувати, а все, що для влади негативне – визнавати неконституційним.

– Нещодавно ви, з профільними експертами, адвокатами та суддями презентували два законопроєкти щодо внесення змін до процесуальних кодексів для покращення доступу громадян до правосуддя – йдеться про диджиталізацію кримінального процесу та зменшення «паперовізації» судових процесів. Розкажіть про ці ініціативи більше.

– Це насправді дуже технічні закони, але вони роблять доступ до справедливості набагато кращим. Як показав “ковід”, по незначних судових справах не критично, щоб людина була присутня в залі, можна це робити дистанційно. Дуже багато суддів навіть в кримінальному процесі застосовують можливість підключити з власного ноутбука, засобом захищеного звʼязку, який є в нашій судовій системі, але це на межі закону. Закон нібито це і не забороняє, але не дозволяє. Якщо йти за принципом, що не дозволено законом, те заборонено, то такі рішення можна оскаржити за процедурним мотивом, чого б не хотілося, бо все зроблено дуже добре.

Одна з наших ініціатив дає можливість використовувати свої планшети, ноутбуки, телефони при адекватній системі підтвердження особи, незалежно від місця, де вона перебуває. Зараз, якщо людина не може приїхати, то вона може вийти на звʼязок, але з приміщення іншого суду, в умовах карантину, коли нам потрібно зменшити комунікацію між людьми, це й небезпечно. Ми зараз маємо дуже багато механізмів персоналізації через банк-ID, через електронний підпис, тому це одна з ініціатив. Вона має хорошу підтримку в професійному середовищі, бо окрім адвокатів, які долучилися  до розробки, до підтримки долучилися судді Вищого суду та антикорупційного суду, і зрештою одним з авторів є Руслан Стефанчук, тому цей законопроєкт включений в порядок денний сесії. Тому я сподіваюся, що до кінця року нам принаймні вдасться по ньому почати працювати.

Друга – зняття необхідності дублювати електронні документи паперовими документами.

У нас така дивна діджиталізація в країні, ми спочатку приймаємо, що у нас все електронно, але потім через певний час ми приймаємо рішення, що так, але все одно треба надсилати паперові копії. А це тягне за собою витрати, як бюджетні зі сторони влади, так і приватних господарств, що ускладнює процедуру, бо там щось не дістали, не там штамп стоїть.

Утворюється велика кількість перепон, врешті жителі Івано-Франківської області знають це якнайкраще, бо з лісами у нас не найкраще, а витрачати тони паперу, коли ми можемо цього не робити – це неправильно. Знову ж таки – технічний процес, але економить час, кошти і зрештою впливає на екологію. Цей проєкт поки що на розгляді, зареєстрований, працюємо над тим, щоб профільний комітет міг його розглянути.

Такі кроки не можна назвати реформою, але ці зміни відчує кожна людина. Коли впроваджувалися електронні сервіси, всі відчули та змирилися з тим, що можемо отримати паспорт без хабаря, в достатньо зрозумілі терміни, а коли потрібен швидше закордонний паспорт, то можемо за додаткову офіційну плату отримати його в межах кількох днів. Зараз ми розповідаємо, що у нас є електронні закордонні паспорти, то навіть в Європі дуже багато та в Штатах кажуть “вау, круто!”.

– На Вашу думку, які інші важливі для прозорості й чесності суддівської гілки влади законопроєкти має прийняти парламент, і які є сьогодні для цього шанси?

– Я скажу, що у нас немає шансів їх не прийняти, бо якщо ми не працюємо над створенням верховенства права в Україні, то ті люди, які його потребують, виїдуть в розвинуті країни. Інша частина просто буде дрейфувати в сторону Росії та Білорусі, тобто тих країн, де верховенства права нема. Це не питання якщо, це питання коли. Якщо ми будемо це довше відкладати, ми більше від цього втратимо. Чому не приходять інвестори, чому люди не вірять суддям… Потрібно, щоб ми це зробили.

З критичних речей, які зараз відійшли на другий план через потребу найнагальніших змін, це питання правничої освіти. Не може людина, яка отримала диплом за хабар, ми не можемо гарантувати, що вона далі не працюватиме за хабарі бувши суддею. Не дуже логічним, є коли ми в системі Міністерства внутрішніх справ, в системі поліцейських академій виховуємо юристів. Тому що дисциплінність та змагальність сторін – це дві великі різниці.

Коли людина звикла отримувати наказ і його виконувати, що потрібно в правоохоронних структурах, то людина має мати шалений досвід та пройти позицію детектива, прокурора, адвоката, а тоді можливо мати шанс, змінивши світогляд ставати суддею. Зараз значна частина юристів виховується в міліцейських ВУЗах – це не добре і не погано, але це зовсім інша парадигма карального правосуддя. Такого, який ми успадкували від Радянського Союзу, коли судді були вмонтованою частиною влади, функцією якої було довести провину людини і виправдати державу, а не гарантом верховенства права. Зараз система правничої освіти дуже недосконала, і навіть маючи найдосконалішу систему відбору постане питання – а з кого суддів вибирати? Ми ведемо роботу, але немає підтримки в Міністерстві освіти, на жаль для міністра-плагіатора Шкарлета це не є пріоритетом, і Міністерство юстиції частково самоусунулося з цього процесу. Поки що найактивнішими в цьому процесі є Міністерство внутрішніх справ, якому в принципі найлогічніше не мало бути в цьому процесі.

Тому це теж важливо, окрім вдосконалень самих судових процесів в напрямку спрощення контактів людини з судом, а відповідно підняття довіри. Бо у нас є шалена недовіра переважно з тих людей, які з судовою системою не контактували. Люди, які бували в судових процесах, мають рівень довіри значно вищий, незважаючи на її недосконалість.

Найнагальніше, що потрібно було робити ще вчора – провести ліквідацію символу корупції в судовій системі – окружного адміністративного суду, який скасовував український правопис, який забороняв Уляні Супрун виконувати обовʼязки міністра, який забороняв Національному антикорупційному бюро розслідувати справу Романа Насірова і Онищенка. Цей суд займається тотальним безчинством, тотально корумпований, що зафіксовано у розслідувані, але він досі існує. Розділити його повноваження між Верховним судом та адміністративним судом міста Києва – цілком реально. Президент десь пів року тому подав цей законопроєкт як невідкладний, настільки невідкладний, що комітет, який очолюють “Слуги народу”, в якому більшість “Слуги народу”, ніяк не знаходить час розглянути дане питання.

– Які у Вас враження від роботи антикорупційних органів – на словах і ділі нарешті запрацювала їх уся вертикаль – і САП і ДБР і антикорупційний суд…

– Вона точно запрацювала, ми вже маємо перші суттєві рішення, які так очікували. Вісім років увʼязнення з конфіскацією майна отримав Орест Фурдичко. Людина, яка була депутатом не одного скликання, людина яка очолила в той час Львівську обласну раду, людина яка контролювала всі лісництва Львівської області. Раніше така людина в принципі була недоторкана і не мала жодних шансів бути притягненою до відповідальності. Близько десяти суддів отримали реальні строки за хабарництво.

Після того, як запрацював Вищий антикорупційний суд, після того як поміняли керівництво Національного агенства запобігання корупції, у нас насправді почалася більш ефективна робота, але тут же імперія завдала удару у відповідь – було відсторонено керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Це єдина людина, яка може ініціювати розслідування по депутатах та топ-чиновниках. Якщо цієї людини немає, то цю функцію отримує генеральний прокурор, а зараз це 150% людина Офісу президента пані Венедіктова.

І детективи НАБУ прямим текстом говорять, якщо в процесі оперативного розслідування вони виходять на нардепа, вони мусять звертатися одразу до генеральної прокуратури і буквально за кілька годин вони бачать, як цей народний депутат знищує всі докази.

Детективи не можуть нічого зробити,  тому що дозвіл на слідчі дії, прямо повʼязані з депутатом, має давати або спеціалізований антикорупційний прокурор для вищих чиновників, а для депутатів в принципі тільки генеральний прокурор. В даному випадку ми розуміємо, що справи просто “зливаються”, бо немає керівника САП. Законодавство вимагає незалежного конкурсу, але комісія сформована таким чином, що більшість це представники більшості Верховної Ради і лише меншість – представники наших міжнародних партнерів. Ми вже три місяці мали мати нового голову САП, за всіма ознаками це мав би бути детектив НАБУ. Його прямим конкурентом є представник від генеральної прокуратури. Комісія  почала всіляко блокувати процес, та частина, яка представляє Верховну Раду, бо ж не можуть призначити залежного керівника. Міжнародна частина комісії публічно повідомила, що якщо найближчим часом не буде обрано незалежного керівника, то вони вийдуть з процесу. Для України це буде дуже сильним іміджевим ударом.

Олігархат в Україні, побачивши, що після запуску Вищого антикорупційного суду починають зʼявлятися перші вироки і система починає працювати, робить все, щоб цю систему далі поламати. Паралельно по своїх каналах ви не почуєте про арешт Фурдичко, і про десятки справ проти суддів, ні про реально ефективні розслідування Вищого антикорупційного суду, коли мільйони коштів повернути в бюджет, або ще більше коштів не витрачено, бо схему поламали. Про це можна хіба почитати в незалежних ЗМІ.

– Чи не здається вам, що правоохоронна система в Україні досі демонструє вибірковість. До прикладу, Гео Лерос через кілька днів вже отримав підозру за жести в бік Зеленського, а вже пів року слідство не може визначити, чи керував машиною під час резонансного ДТП нардеп від «Слуг Народу» Трухін…

– Я можу не погоджуватися з жестом Гео Лероса, але після того, як на цілий ряд його заяв про ймовірну корупцію в Офісі президента, про зафіксований на камеру продаж посад в Офісі – ніяких розслідувань немає, розслідувати його дії, і не розслідувати аварію з Трухіним… А це вже не перша аварія з Трухіним. Це вже конкретна демонстрація політичної залежності правоохоронної системи, коли ми говоримо про прокуратуру, поліцію та ДБР. Ці інституції зараз займаються цими справами. Ми маємо зовсім іншу ситуацію, коли на мою колегу Олександру Устінову почали шукати якісь зловживання, штучно створюючи справи, яких немає, після того, як вона активно боролася з найближчим оточенням Авакова. До того ж його на позиції вже давно немає, а справи тягнуться.

Ми не можемо говорити про незалежність прокуратури, зрештою сам президент говорив, що у нього всі прокурори його люди, ні про МВС. Відставка Авакова поки що навряд щось змінила, є надія на те, що пан Монастирський буде видозмінювати систему і вона справді буде розслідувати зловживання поліції.

ДБР перетворилося на орган політичного переслідування від представників попередньої влади до опонентів з колишнього оточення президента.

– У першому читанні проголосований законопроєкт про реформу СБУ, йде підготовка до другого, фінального читання. Чи бачите в цьому процесі шанси, що СБУ стане прозорішою та менш корумпованою?

– Поки що це лише імітація, до того ж така якісна, що навіть наші міжнародні партнери не завжди бачать проблему. Я наведу лише один приклад. Зі змінами роботи СБУ має бути переатестація діючих працівників, бо не можна створювати нову структуру, наповнюючи її старими кадрами. Переатестація має бути досить закрита, бо це спецслужба, але доступ до переатестації надається лише тим, хто має доступ до державної таємниці. З одного боку логічно, а з іншого – спецслужбовцям його надають за підписом голови СБУ. Тепер ми розуміємо, що того, кого не треба в системі – банально позбавлять доступу до державної таємниці, бо це нічим не регламентовано. І в Службі безпеки залишаться лише ті, хто є лояльними до діючої влади. Чи можемо ми назвати це реформою? Думаю, що ні. Це скоріше буде регрес і крок назад. При цьому на папері ця служба буде під більшим суспільним контролем, хоча знову таки є питання, багато правозахисників нарікають, що створюються механізми для порушення прав людини навіть більші, ніж зараз має повноваження Служба безпеки України.

Ми будемо ставити на підтвердження, всі правки є зареєстровані, але поки що з того що я бачу, то це буде імітація, а не реальна реформа.

– Вже два роки ввесь світ і Україна бореться з пандемією коронавірусу, в Україні нині чергова хвиля, пік захворюваності та рекорди смертності…Чому так? Мутація вірусу, недовіра до вакцинації, недостатні дії влади?

– Це комплекс факторів, де загроза, до якої світ не був готовий, друге – провокативна діяльність країни-агресора, про яку ми вже говорили, але ключове – влада знову продемонструвала, що пріоритети неправильні. Коли ми виділили кошти на фонд боротьби з ковідом, ці кошти не були інвестовані в закупівлю кисневих концентраторів, не було наперед продумано систему безкоштовного тестування, яка дала б можливість охопити більші прошарки суспільства та визначити реальні кластери, де захворюваність висока. Гроші було залито в бетон, знову ж таки, навіть при цьому можна було робити правильні кроки – пріоритетно вдосконалювати систему медичних закладів та будувати дороги до них.  Пріоритети були неправильні, тому відповідальність куди більша, ніж відповідальність мутування вірусу чи дії країни-агресора.

Зараз влада починає це усвідомлювати, починає шукати механізми. Наприклад, та ж сама “Володіна тисяча” – з одного боку сама задумка хороша. Ми визначаємо напрямки, які найбільше постраждали й ми через мотивацію вакцинуватися, стимулюємо зокрема розвиток цих напрямків. Ідея хороша, якщо розуміти, що переважна більшість у нас вакцинованих це люди середнього і молодшого віку. Креативні індустрії, які найбільше постраждали від карантину, а їхніми послугами користуються саме ці верстви населення. Відповідно заходів, які стимулювали старше покоління вакцинуватися на даний момент немає. Чи можна було йти тим самим шляхом? Можливість використати ці кошти на оплату комунальних послуг чи на закупівлю ліків. Але це не було враховано, при тому, що я підтримую виділення навіть цих коштів. Влада хоч так демонструє людям, що, так це проблема, і ми готові знаходити і витрачати бюджетні кошти на те, щоб вирішувати ці питання. Це реальний крок вперед. Чи варто було це робити пів року чи рік назад? Однозначно так.

“Володіна тисяча” має велику різницю від “Юліної тисячі”, тому що Юля віддавала борги не України, а Радянського Союзу, не вибивала їх з Росії, яка стала спадкоємцем коштів, а поклала це на плечі платників податків. Тобто ми з вами скинулися, щоб віддати “Юліну тисячу” свого часу. Тут ситуація трохи інша – держава змушена вкладати в те, щоб лікувати людину від “ковід” по 4 800 гривень, і коли ми даємо тисячу і людина вакцинується, запобігає негативному розвитку подій. Держава економить щонайменше 3 800 гривень наших з вами бюджетних коштів. Тому ця тисяча може нам повернутися майже в чотири рази. Цей крок треба розвивати.

Ймовірно влада створить стільки бюрократичних перепон, щоб отримати ці кошти, що лише найбільш цілеспрямовані будуть звертатися за цими коштами. Про це проговорився Данило Гетьманцев. Влада вже одразу, не закладаючи достатню суму, а нам, щоб створити колективний імунітет потрібно 75% вакцинованих, потрібно 31 мільярд. Зараз максимум, що планують виділити – 6 мільярдів.

– Не можу не запитати – яким бачите своє політичне майбутнє? Напевне зараз час починати підготовку до наступних парламентських виборів.

– Якщо міркувати тільки парламентськими виборами, то це дуже недалекоглядно, коли ми починали “Голос” зі Святославом Вакарчуком, ми планували створити партію нового типу, яка буде більш чітко комунікувати зі своїми виборцями, яка буде йому більш підзвітна. На жаль, з обʼєктивних та субʼєктивних обставин, нам не дозволили це втілити повноцінно. Такий короткий термін формування партії призвів до того, що в неї потрапили люди, для яких цінності партії були не рідними, вони просто прикидалися, що їх поділяють. Маю на увазі Кіру Рудик та Ярослава Железняка, які через нашу недалекоглядність зараз очолюють партію “Голос”. Я не передбачаю, що ця партія має майбутнє, на наступних виборах її або взагалі не буде, або вона буде технічним складником якогось більшого проєкту.

Тому моє завдання на найбільш короткий період до наступних парламентських виборів – це спробувати долучитися до формування альтернатив. Є великий запит, за нашими даними внутрішньої соціології – десь 38% громадян вчергове очікують появи нової політичної сили, і це значна частина виборців Зеленського, ті які голосували не за нього, а проти старих еліт, або які голосували за нього, маючи надзвичайно високі очікування, але розчарувалися. Переважно більшість з них досі підтримують Зеленського, бо немає альтернативи. Тому я зараз особисто з частиною колег з обʼєднання “Справедливість”, з Сергієм Притулою, з іншими громадськими діячами, зокрема по Франківську з командою Володимира Тищенка, ми працюємо над тим, щоб запропонувати альтернативу. Час є, щоб не повторити помилок “Голосу”, але знову ж таки не помиляється лише той, хто нічого не робить. Звичайно працювати буде набагато важче. Ми вже один раз звернулися по підтримку суспільства, і воно підтримало команду Святослава Вакарчука, тому будемо переконувати, що цього разу все буде більш продумано, більш системно, більш професійно.

– Після того, як Ви у липні вийшли з партії «Голос», покинув цю політсилу і керівник обласного осередку «Голос» з активом Володимир Тищенко – чи підтримуєте Ви контакти досі, чи плануєте брати участь у політиці командно?

– На базі команди Володимира Тищенка не лише у Франківську, а й по області працює щонайменше дві моїх приймальні – у Франківську та в Коломиї. Контакти маємо зі всією областю, маємо постійну комунікацію, мої помічники на громадських засадах працюють на Прикарпатті. Я насправді надзвичайно задоволений роботою цієї команди. Дуже сподіваюся, що у плануванні нашого наступного проєкту ми зможемо працювати не лише над парламентськими виборами, а над цілим циклом “парламентські – президентські – вибори на місцях”. Переконаний, що команда Тищенка, проаналізувавши помилки попереднього етапу, має всі шанси бути якісно представлена у наступній каденції місцевих органів влади. Дуже сподіваємося, що команду вдасться посилити.

Розмовляла Тетяна ЗЕЛІНСЬКА

Фото Юрія ВАЛЬКА

 

Приєднуйтеся до “Галки” у  Telegram та Instagram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...