16 вересня в Івано-Франківську відбулося прощання із 23-річним студентом-медиком, командиром розвідувального взводу 109 батальйону ОГШБ Богданом Власієм.
У Богдана Власія був особистий позивний “Ліґо”. Це мало сакральний підтекст для військовослужбовця. Його значення знав тільки він та його наречена. Матір Олеся Власій, ділиться, що після загибелі, їй часто повторювали, що він був “ідеальним”.
“Яким був Богдан і які в нас були стосунки в сім’ї знали тільки найближчі. Ми не хизувалися цим, бо сім’я це сокровенне. Але впродовж трьох останніх днів, відколи ми дізналися цю звістку, я не можу порахувати скільки разів я чула слово “ідеальний”. Я чула “ідеальний друг”, “ідеальний побратим”… І найбільш мене здивувало “ідеальний командир”. Тому що, коли він став місяць тому командиром, я як мама звісно хвилювалася, бо як в народі кажуть: “ще такий не вродився, аби всім вгодив”. Мені говорили, що він мав можливість перевестися, але він не хотів лишати своїх хлопців. Мені казали, що він був на дуже складних позиціях, але він настільки гарно себе проявляв, що він дуже швидко став молодшим сержантом, потім головним сержантом, потім командиром й що на нього рівнялися не тільки свої. До нього зверталися по пораду й він завжди радив. Коли прийшли побратими, їм було дуже цікаво, який Богданчик дома. Вони казали: “В нашого Дока сім’я – це щось священне, а для нас його робота була священна. Тому ми нічого не питали”, – каже матір військовослужбовця.
Богдан Власій не довчився. Задля того, щоб захистити країну, після п’ятого курсу він взяв академвідпустку. Заступниця ректора з виховної роботи ІФНМУ Марія Гуцул ділиться, що Богдан був хороший й ціннісним студентом.
“Богдан був студентом, який боровся за ідею, за Україну. В нього в житті завжди на першому місці була та мова, яка супроводжувалася життям не своїм, а своєї держави та рідних. Він міг спланувати все, крім смерті. Так само, як і будь-яка молода людина, він мав свої плани. Він будував їх, щоб жити, ростити своїх дітей. Він не долюбив, не народив нове покоління, багато чого не зробив для себе, але він віддав найдорожче за нас – життя. Кожна людина має свою мету. Своєї мети Богдан досягнув. Він осягнув мету в тому, що державі, рідні, боротьба та Україна у нього була понад все. Він взяв академвідпустку і сьогодні він міг вже бути лікарем. Але він не був би лише фізичним лікарем, він лікував би душі. Він міг говорити, як ніхто на світі. Сьогодні навіть за ним плаче небо. Не можу казати “показував” і “був”. Богдан – це та людина, яка показує, що віра і боротьба у серці”, – ділиться Марія Гуцул.
Ілля Корнійчук був побратимом Богдана у 109 батальйоні 10 бригади. Розповідає, що на початку 2023 року врятував його та ще кількох побратимів після поранення.
“Я такої людини, як він, ніколи не бачив. Це була дуже вольова людина. Він завжди мав такий бойовий дух, якого не було ні в кого. Це була людина, яка свідомо думала і приймала рішення. Зазвичай, про людей можна згадати, що вони десь провинилися, десь були неправі. То про Богдана я не можу такого сказати. Якби ти старався згадати щось погане – не можеш, бо його просто немає. Це людина, про яку ти не можеш згадати нічого поганого. Жодна людина не може згадати нічого поганого. Коли він став командиром, для нього були всі, як рідні. Наш підрозділ втратив старшого брата. Він завжди казав, що якщо хтось загине, то це буде він один. Він ніколи не переживав за себе, а завжди думав про інших й старався не брати на складні завдання нікого”, – розповідає Ілля Корнійчук.
Як писала “Галка” раніше, Богдан Власій загинув 12 вересня поблизу населеного пункту Свято-Покровське Бахмутського району Донецької області внаслідок російської атаки дронами.
Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища в селі Чукалівка.
Читайте також: Проєкт прикарпатців з програмування - у фіналі міжнародної ініціативи Meet and Code
ФОТО ТИЖНЯ
