«Наша головна мотивація — це люди»: розмова з співзасновницею волонтерського центру «Маскувальні феї» Оленою Николин

Перемога складається не лише з боїв на передовій. Це щоденні тисячі рішень та вчинки наших військових, волонтерів, медиків, рятувальників і всіх тих, хто щодня працює задля України. «Люди — дії» — це проєкт про тих, хто щодня наближає нашу допомогу не просто словами, а реальними діями.

Олена Николин — співзасновниця волонтерського центру та благодійного фонду «Маскувальні феї», який працює від другого дня повномасштабного вторгнення. Разом із командою вона об’єднала довкола плетіння сіток сотні містян та вимушених переселенців, створивши мережу відкритих і закритих локацій по всьому місту, а також організувала виготовлення окопних свічок, збори на стабпункти та спецтехніку для фронту.

Про те, чому маскувальні сітки є життєво необхідним елементом для наших захисників, як вони створюються, чому їх постійно бракує та як до цього доєднатися — читайте в розмові на «Галці» з Оленою Николин.

Як з’явилися «Маскувальні феї»

«Маскувальні феї» – це проєкт, який з’явився з любов’ю і з синергією усіх людей. І, напевне, було б правильно сказати, що ми з’явилися в другий день повномасштабного вторгнення, тобто, реально 25 лютого. Це було таке об’єднання людей, які збіглися просто в один з ліцеїв Франківська в пошуках роботи собі. Тобто, ми думали, що робити. Найкраще, що можна було зробити, таке психотерапевтично, це робити щось руками, тому, власне, це були маскувальні сітки.

Самі маскувальні феї утворилися вже, коли, власне, відбулася наша фейсбук-спільнота, коли створилася сторінка, коли ми офіційно все ж таки назвали себе маскувальними феями. Тому що з лютого до літа нам було достатньо зрозуміти, що ми, власне, творимо магію. Непомітну, але магію. Хлопці постійно зверталися і казали – придумайте щось, начаклуйте щось, а враховуючи те, що наша аудиторія здебільшого – це жінки, тобто, хотілося якийсь такий казковий образ створити, такої як феї-захисниці, чогось, що може оберігати навіть непомітно.

І воно отак нам дуже гарно лягло, насправді, в концепцію, тому що потім ми переросли в благодійний фонд, і у нас вже там в назві благодійного фонду фей не було. Були вже добродії, власне, тому що в нас є троє співзасновників, дві дівчини і один хлопець, який зараз, власне, перебуває на лінії ЛБЗ. І тому от якимось таким чином, ми зрозуміли, що ми цим об’єднанням здатні творити якусь певну магію.

Ми завжди хотіли виокремити себе як спільноту та з перших днів повномасштабки зрозуміли, що можемо більше. Ми почали сортувати пластик, почали збирати одяг на стаб-пункти, допомагати, мінятися контактами там, де можна було. Ми виготовляли в перших два роки повномасштабного вторгнення окопні свічки, спреї від комарів, енергетичні батончики, сухі борщі, збирали також багато всього.

Ми зрозуміли, що можемо своїми зусиллями якось об’єднати і звести між собою людей незнайомих. Тобто, люди готові допомагати один одному, але часто не знають, яким чином. Тобто, десь потребують якоїсь або поради, або якихось контактів між собою, в цьому, власне, була така синергічна наша мета.

І коли ми зрозуміли, що це працює і люди готові, умовно кажучи, навіть працювати над маскуванням, але багато в кого немає приміщення, грошей для закупівель, ми зрозуміли, що ми маємо стати таким мозковим центром, нібито, і об’єднати оце все в купку і якось цим покерувати.

Процес виготовлення сіток і чому їх постійно бракує

Магія починається з фінансів. Якщо повернутися до буремного 2022 року, ми всі бігали по секондах, збирали якісь там речі старі, намагалися їх порізати, кудись там вплести. Воно не завжди співпадало по кольорах. Потім з часу ми зрозуміли, що треба або робити нормально, або не робити взагалі. Але ”нормально” потребує грошей.

Велике щастя, що наші українські виробники дуже швидко адаптувалися до умов. І, фактично, всі ті виробники, які робили або покриття для дахів, або меблеву фурнітуру, тканину, тобто вони перейшли на виробництво таких камуфляжних, мультикамних спанбондів, це спеціальна синтетична тканина поліпропіленова, яка самозатухає, не намокає, яка є легкою і в широкому асортименті кольорів. Для маскування ідеально підходить. Ми закуповуємо матеріал, потім ріжемо, підготовлюємо. Матеріал вплітається в основу. І в залежності від тих розмірів, які нам потрібні, буде залежати час виготовлення сіток.

Якщо зайти в наш головний осередок, написано, якщо вам треба сіток будь-яких, то навіть не заходьте. Тому що ми терпіти не можемо цей запит, ми працюємо реально безпосередньо з військовими, і ми завжди у них будемо питатися колір, розмір, і що саме ми будемо маскувати. Тому що робити що-небудь не будемо. Ми знаємо чітко, що наша сітка, навіть якщо вона буде працювати реально 5 годин, 5 днів, 5 тижнів чи 5 хвилин, має відпрацювати на всі 100.

Є випадки, коли ми тільки відправили сітки, пройшло декілька днів і сітка згоріла, і здавалось би, що ти маєш тут зробити? Опустити руки і сказати, що сітка – це розхідник? Все, ми не будемо, бо воно і так згорає? Та ні, ми подякуємо всім за зусилля, і реально скажемо, про те, що добре, що тільки сітка, і не техніка, і не особовий склад, і все решта постраждали.

Це до теми, чому сіток, власне, постійно треба. Я дуже часто два питання чую. Чому їх треба так багато, і чому це не забезпечується державою? Люди добрі, ми танк сплести не можемо. Тобто, нехай держава займається чимось більшим, тим, що їй доступно. Сітка, виготовлена в промисловому масштабі, не буде відповідати ні ландшафту тому, який потрібен, ні потребам реальних хлопців, тому що у нас були найрізноманітніші запити.

Ми робили колись синю сітку, бо треба було в морі накрити корабель під певним кутом, щоб він не світився. У нас була червона сітка, тому що нам треба було імітувати дах певний, покрівельний. Завжди, коли хлопці до нас звертаються, ми питаємося, що у вас під ногами, дайте нам хоча б якусь фотографію, що там буде, і все буде ок.

Зараз в роботі 9 відтінків кольорів, які використовуємо в різних пропорціях і в залежності від того, що нам треба. Тільки для того, щоб досягнути максимального якогось такого ефекту, щоб воно працювало, і байдуже скільки б воно не працювало.

І от коли є матеріал, є основа, тоді все вступає в дію людських факторів, нам потрібні руки. І руки ці дуже часто підліткові, дитячі, жіночі, руки чоловічі, руки з вищою освітою, ну тобто руки франківців, руки гостей міста, байдуже хто це, це просто люди, які так само об’єднані в одне щось спільне, і якраз таки маскувальна сітка – це найкращий варіант конкретно побачити, чим ти можеш захистити.

Тобто людина прийшла, перед нею порожня рамка, вона бачить чітко, скільки вона за годину фактично сплела. А якщо вона уявить, що ця година, фактично цей метр, є складовою частиною чогось більшого, і реально хлопці можуть відбити якусь атаку, чи захиститися і лишитися непоміченими, це взагалі до мурашок. Це якраз таки класний посил для тих, хто хоче щось саме своїми руками робити.

Скільки часу та коштів іде на виготовлення

Якщо говорити про стандартні та зрозумілі для всіх масштаби, наприклад, для маскування звичайного автомобіля, нам потрібна сітка розміром 4х6 метрів. Тобто така, щоб її можна було накинути на машину або зробити розтяжку, аби транспорт не проглядався зверху. 4х6 — це 24 квадратні метри.

Якщо виходити з розрахунку, що одна людина за годину може сплести приблизно метр сітки, то для виготовлення одного такого виробу потрібна або одна людина на цілу добу (на 24 години), або команда з 10 людей на 2–3 години часу. Звісно, монотонно плести сітку цілий день одна людина не зможе, адже падає ефективність і з’являється фізичний дискомфорт. Але, як показує практика, за пів дня цілком реально виготовити сітку, якщо працює компанія з 5–6 людей.

Що стосується собівартості такої сітки, то вона становить близько тисячі гривень. Ми рахували: один квадратний метр коштує орієнтовно 50–55 гривень — це залежить від постачальника, обсягів закупівлі та інших факторів. Якісне маскування потребує грошей, причому значних. Часто, коли ми відкриваємо збір і кажемо, що нам потрібно 200 тисяч гривень, людям складно зрозуміти, чому на маскування необхідні такі суми. Але ми працюємо вже чотири роки й бачимо, як зростає цінник через подорожчання матеріалів, логістики та всього іншого.

Наш принциповий підхід від самого початку — сітки для військових безкоштовні. Будь-хто, хто стає до нас у чергу, отримує їх без безоплатно. Так, певного часу доведеться зачекати, але грошей із бійців ми не беремо.

Звідки беруться фінанси та залучення людей

Кошти ми знаходимо, адже інакше просто не змогли б працювати. Ми одразу собі визначили: скільки матимемо змоги робити безкоштовно — стільки й робитимемо. Зараз продуктивність «Маскувальних фей» складає 5–7 тисяч квадратних метрів на місяць. Якщо не справлятимемося з таким обсягом, робитимемо менше, але принципово залишимо вироби безкоштовними для хлопців.

Аби маскування їхало на фронт безплатно, ми потребуємо донатів від звичайних людей. Ми ні до кого не прив’язані, тому фандрейзимо самостійно: проводимо розіграші, лотереї, збираємо кошти у парку та організовуємо регулярні збори. Крім маскування, якимсь дивом нам вдається закривати ще й запити на прилади та іншу спецтехніку.

Сила маленьких донатів справді працює. Хоча зараз дуже змінилася пропорція: якщо раніше умовно 100 людей скидали по 10 гривень, то тепер 10 людей скидають по 100 гривень. Підсумкова сума залишається тією ж, але кількість залучених людей зменшилася. Справа в тому, що люди втомилися, виснажилися фінансово, хтось виїжджає, хтось прагне відпочинку. Причин багато. Проте я переконана, що нехтувати навіть найменшими внесками не варто.

Також нам допомагають навчальні заклади — організовують збори перед лінійками або після них. Дуже потужно працює так зване «сарафанне радіо»: люди бачать, що їхні гроші одразу трансформуються в конкретну допомогу. Це не якийсь вічний збір. Наприклад, ми зібрали 100 тисяч гривень, викупили матеріали й одразу показали результат. Зараз люди прагнуть бачити швидкий і зрозумілий підсумок своєї допомоги.

У нас є локації двох типів: відкритого та закритого. На відкриті осередки ми завжди раді запросити всіх охочих — це храми, бібліотека, локація на «Лоцмані». Усі контакти й адреси закріплені в наших соцмережах.

Закриті локації — це навчальні заклади та державні установи, куди вхід для сторонніх обмежений, але там активно працюють самі співробітники. Наприклад, сітки плетуть працівники та адміністрація нашого краєзнавчого музею в Ратуші чи колектив Інституту післядипломної освіти. Дуже цінно, коли керівництво йде назустріч і каже: «Ми бачимо, що маємо ресурс, і наші працівники у незавантажений час можуть допомагати». Коли завдяки цьому ми отримуємо додатково дві-три сітки на місяць понад план — це вже величезний здобуток.

Коли ми організовуємо недільні локації в парку, то завжди заохочуємо створювати нові осередки. Ми кажемо: «Ставайте нашою локацією! Ми вас усім забезпечимо, навчимо й навіть чайник привеземо». Прагнемо створити мінімальні умови, щоб люди могли плести самостійно. Це неймовірне відчуття, коли з окремих елементів вимальовується готовий продукт, який захищає чиєсь життя. Це тримає та дає відчуття причетності. Людям важливо розуміти, що вони роблять не «хоч щось», а роблять насправді дуже багато.

Мотивація, втома та підтримка військових

Наша головна мотивація без перебільшення — це люди. Якось випадково у нас з’явився хештег #в_сітках_головне_люди. Спочатку ми вкладали в нього думку про те, що сітка має захистити людей, які за нею ховаються. Але згодом цей вислів набув ширшого значення. В сітках головне — це і ті люди, які їх плетуть, адже без них нічого б не було. Фінансову проблему ще можна вирішити, але людський ресурс купити неможливо. Це як донорська кров — те, чому немає замінника.

Чи втомлюємося ми? Так, втомлюємося. Раніше ми соромилися про це казати, але зараз розуміємо, що це нормально. Ми всі в чомусь вразливі, і це точно не про якісь плакатні гасла про «незламність». Ні, ми не супергерої. Просто когось вистачає на довший час, когось — на коротший. У нашій спільноті це відбувається так: люди можуть на певний час відійти від справ, а потім знову повертаються, і це абсолютно природно.

Бувають моменти, коли хочеться все кинути й вимкнути телефон. Але саме в цей час дзвонить хтось із спільноти й запитує: «Куди завезти матеріали?» або «Я тут забрав замовлення, куди доставити?». І ти усвідомлюєш, що не маєш права опускати руки, бо за тобою — люди. Люди, які жертвують своїм вільним часом, грошима, інтересами й здоров’ям ради спільної справи.

З іншого боку, величезною підтримкою є фотозвіти від незнайомих хлопців із передової. Ти робиш скриншот і надсилаєш його у фейські чати, щоб усі відчули цю віддачу. Якою б великою не була втома, коли тобі пишуть: «Ваша сітка вчора вночі врятувала життя» або «Ми б без вас не впоралися», ти знаходиш сили працювати далі. Нам часто кажуть: «Нам важливі не лише сітки, нам важливо знати, що ви стоїте за нашими спинами».

У нашій роботі є безліч щемливих моментів. Особливо зворушливо, коли військові, з якими ми навіть не були знайомі особисто, приїжджають у відпустку чи на реабілітацію до Франківська, знаходять нас і кажуть: «Я просто хотів на вас подивитися й побачити вас особисто». Ми не закріплені за конкретними підрозділами й не відмовляємо в маскуванні нікому, тому географія наших звернень охоплює всю Україну.

Пам’ятаю, як наприкінці 2022 року, коли FPV-дрони тільки з’являлися й ніхто ще добре не знав, як із ними боротися, хлопці написали: «Ваша сітка зловила дрон. Він заплутався в ній і не вибухнув — ми вижили тільки завдяки вам».

Але бувають і дуже важкі моменти. Трапляється, що сітка вже відправлена, а адресата вже немає в живих… Це насправді вибиває з колії. Ти починаєш карати себе: можливо, треба було плести швидше, краще, більше, і тоді б цього не сталося. Перші кілька годин ти перебуваєш у ступорі, проходиш усі стадії прийняття болю, а далі кажеш собі: «Витерли сльози й працюємо далі». Бо іншого вибору в нас немає.

Про найбільші волонтерські тригери та проблеми

Найбільший тригер — це коли запитують: «А скільки ти з цього маєш і що на цьому заробляєш?». Думаю, більшість волонтерів мене зрозуміють. Ти відповідаєш, що робиш це безоплатно, а у відповідь чуєш: «Та ладно, що ти розказуєш…».

Ще один тригер — твердження про те, що цим має займатися виключно держава, або закиди: «Скільки вже тих сіток треба, ви постійно просите». Бувають поодинокі зауваження в стилі: «Це неправильна сітка, а от наша — правильна».

Також дуже болить байдужність. Якось ми написали листи-прохання про підтримку до 50 франківських бізнесів — і не отримали жодної відповіді. Мені було б легше сприйняти відмову в стилі: «Ви круті, але ми не маємо змоги допомогти». Проте ми отримали повний ігнор.

Окрім того, я не люблю, коли до нас звертаються з невизначеними запитами на кшталт «дайте якісь сітки» або коли просять: «Завтра виїжджає машина, дайте сітку вже». Так не буває. Черга на виготовлення маскування зараз складає від 5 до 8 тижнів. Ви обов’язково отримаєте сітку, але доведеться зачекати, адже головна проблема сьогодні — це брак людських рук.

Ми постійно в пошуках: шукаємо або руки, або фінанси, або людей із ресурсами. Маскування — це те, що реально рятує життя на фронті щодня, тому закликаємо кожного долучатися до «Маскувальних фей» і ставати частиною нашої спільної перемоги.

Читайте також:

• Маскувальні феї кличуть франківців плести сітки: волонтерів бракує, а черга від військових — уже на два місяці (ФОТО)
• Можна накрити стадіон понад 10 разів: франківські “Маскувальні” феї сплели 1526 сіток у 2025 році
• Тренувальний центр, маскувальні сітки та навчання дітей: переможці грантового сезону Urban Space 100 розповіли про проєкти (ФОТО)