Чому люди схильні вірити в нісенітниці та фейки? Які інформаційні операції проти українців розробляє ворог, і чи є надійний захист від дезінформації? Про це “Галка” розпитала у професора, доктора філософських наук Віталія Надурака.
Науковець Університету Короля Данила професійно досліджує людське мислення та готує до друку книгу про критичне мислення, деякими ідеями з якої й вирішив з нами поділитись.
– Звідки ваш інтерес до критичного мислення і яке ж мислення, власне, є критичним?
– Мабуть, можна стверджувати, що певний професійний інтерес до мислення був у мене від початку викладацької діяльності, оскільки я періодично викладав логіку. Проте ця тема не була для мене основною. Все змінилось наприкінці 2015 року, коли мені в руки потрапила книга “Мислення швидке та повільне” написана Нобелівським лауреатом Деніелом Канеманом , який, кілька днів тому – 27 березня – на жаль, відійшов у засвіти у віці 90 років. І вона справді змінила моє життя, інтереси, кар’єру: я усвідомив, що крім свідомої логіки, є також несвідома. Це логіка автоматичного мислення – нашої інтуїції, яка, насправді, задіяна в абсолютній більшості процесів щоденного мислення. Тобто переважну кількість , висновків, рішень ми робимо керуючись автоматичним інтуїтивним мисленням, в якого є своя логіка і свої правила, які сучасною наукою непогано описані.
Я почав їх вивчати, створив курс критичного мислення, бо тоді вже зрозумів, що це надзвичайна перспективно і потрібно. Згодом почав досліджувати ці питання як науковець, публікуватись у закордонних журналах, познайомився з хорошими науковцями, які працюють у цій галузі. У 2022 році університет Альберти (Канада) надав підтримку для моєї ідеї – написати книгу з критичного мислення, яка, фактично завершена і незабаром побачить світ. Паралельно, вже все понад три роки я співпрацюю з виданням “NV.UA”, куди пишу статті про те, як ми мислимо, помиляємося, і намагаюся аналізувати події, які відбуваються навколо нас крізь призму цього знання.
А стосовно питання про те, що таке критичне мислення, то відповідь дуже проста – це мислення про мислення. Це вміння оцінити власне мислення на предмет його відповідності критеріям раціональності. Якщо ще простіше – то це вміння поглянути на мислення збоку, щоб з’ясувати, чи правильним воно є.
– А є правила правильності думок?
– Безумовно, правила мислення є, і перша наука, яка їх вивчає, усім добре відома – це логіка. Сьогодні, так само дуже багато правил мислення ми черпаємо з теорії ймовірностей і статистики.
Наприклад, коли ви йдете по вулиці й побачивши людину, визначаєте, чи безпечна вона, то – є правила, які допомагають це зробити ефективніше. Їх можна знайти у теорії ймовірностей. Аналогічно, теорія раціонального вибору, допомагає приймати рішення. Її основне правило достатньо просте – вибирай з наявних опцій ту, яка принесе найбільш ймовірну користь в майбутньому. І тому так, правила мислення достатньо чіткі. А когнітивна психологія, до речі, вивчає, як люди відхиляються від цих правил, як автоматичне мислення інколи змушує нас робити нераціональні висновки.
Про фейки і нісенітниці
– Знаю, ви прихильник тези, що всі люди схильні вірити у нісенітниці. То все так погано?
– Справді, ґрунтуючись на тих дослідженнях, з якими я знайомий, можу впевнено стверджувати, що всі ми маємо схильність вірити у нісенітниці. І перша причина достатньо очевидна – це тому, що наше мислення є достатньо обмеженим. Наприклад, коли ми зараз з вами будемо обговорювати якусь ситуацію, яка трапилася десь в світі, чи в Україні, то ми, насправді, володіємо дуже обмеженою інформацією щодо всіх її обставин. Скажімо, пишуть, що хтось когось схопив і кудись посадив. Ми майже нічого не знаємо про обставини цієї події, але висновки про неї нерідко робимо дуже швидко. Не дивно, що вони інколи виявляються помилковими.
До того ж, в нас не суперкомп’ютер в голові. Наш розум достатньо обмежений. Отож, навіть, коли ми володіємо всією інформацією про якусь ситуацію, то скласти її докупи і зробити вірний висновок буває важко. Тому, природно, що ми інколи помиляємось.
Ще одна причина причина віри в нісенітниці – це згадані мною автоматичні схильності мислення. Річ у тому, що ми народжуємося з тим, що я для простоти назву “вбудованим програмним забезпеченням”. Це певні алгоритми автоматичного мислення, які допомагають нам приймати щоденні рішення. Для прикладу давайте повернемося до прикладу з оцінкою незнайомої людини, яку ми зустріли на вулиці. Майже миттєво у вашій голові буде висновок – безпечна вона, чи ні, можна чи не можна їй довіряти. Ви без всяких свідомих правил зробите цей висновок. Чому? Тому що є певна “програма”, яка автоматично спрацює в цій ситуації Проте, попри непоган ефективність з цими програмами є дві глобальні проблеми. Перша – це те, що вони все-таки адаптовані в першу чергу до життя в тому середовищі, в якому розвивалися і жили наші предки: племена, хижаки навколо, мала кількість людей, яка тебе оточує, ніяких комп’ютерів, смартфонів та мегаполісів. І до того життя вони були достатньо нормально адаптованим. Натомість, до сучасного – не дуже.
Наприклад, побачивши щось солодке чи калорійне, ви відчуєте бажання з’їсти його якомога швидше. Тисячі років тому це було правильне рішення, бо калорійної їжі було небагато, а коли наступного разу вдастся поїсти – не завжди відомо. Тому у нас нас сформувалась автоматична реакція – бачиш солоденьке – з’їж негайно. Натомість у сучасному світі, де нас оточує повно калорій, це вже нераціонально. Тому покладаючись на автоматичне мислення, ми допустимо помилку.
Друга проблема з цим “автоматичним програмним забезпеченням” у тому, що багато хто навчився використовувати його, щоб нами маніпулювати нами. Проте наука не стоїть на місці, і тепер ми знаємо чимало способів, як долати оці різні автоматичні схильності, які інколи можуть бути нераціональними.
Для прикладу – ми добре знаємо, що на емоціях дуже часто ухвалюємо неправильні рішення, зокрема й більше схильні вірити фейкам (це, до речі, підтверджує й чимало досліджень). Тому порада, яку дають науковці, проста – якщо відчуваєш сильні емоції – ніяких рішень не приймай, ніяких висновків не роби (якщо ситуація це дозволяє, звичайно ж). 
– Особливість роботи журналістів зобов’язує до роботи з інформацією, аналізу – що, звідки і як поширюється. І досі я бачу, що в активну фазу війни, на 10-му році протистояння росії проти України, українці досі ведуться на фейки. І це на фоні попереджень, що ворог застосовує ІПСО, запускає дезінформацію. Чому так?
– Перша і проста відповідь – тому що ми люди, а людям властиво помилятись. Тому всім нам треба позбутись надмірної впевненості, що, мовляв, я не можу помилитись, і я не повірю у фейк.
Насправді, для кожного є свій фейк. І, до речі, люди, які надмірно самовпевнені, більше схильні до сприйняття фейків і їх поширення.
Друге – творці фейків це часто не дурні люди, і добре знають оті автоматичні схильності, про які ми з вами говорили. Тому вони використовують це знання для того, щоб нас обманути, і роблять це нерідко дуже професійно.
Ось, наприклад, відомо, що особливо сильною емоцією, яка змушує багатьох людей буквально вимикати критичне мислення, є моральне обурення. Дописи, наприклад у соціальних мережах, які провокують у людей це почуття, мають більше шансів бути поширеними і отримати більшу взаємодію. Хтось щось недобре зробив, порушив закон чи моральні норми – з’являється обурення і бажання покарати. І в такий момент, ми ризикуємо й не помітити, як “голова вимкнеться”, а ми “на автоматі” будемо писати гнівний коментар і поширювати цю інформацію. Цей ефект добре описала дослідниця Моллі Крокет.
Наприклад, в українців велике обурення викликають новини про розкрадання в армії, корупцію. І це добре. Проте дехто зумисне може створювати фейки на цю тему, сподіваючись, що обурення, змусить нас “вимкнути” критичне мислення і повірити в цю інформацію, не перевіривши її. В результаті, наша довіра до влади падатиме, а ми перебільшуватимемо рівень негараздів у країні. До речі, з останнього – африканські ЗМІ поширили фейк, який розійшовся світом, що Зеленський в час війни купив яхти за 75 мільйонів доларів. Звісно, це викликало обурення у деяких українців, які прочитали цей допис, та сумніви у мешканців інших країн у доцільності допомоги Україні.
– Тобто, чим стійкішими ми стаємо до фейків, тим новіші методи вигадують дезінформатори?
– Так. Ці дослідження, про які я говорю, вони всі відкриті. Одні читають і дізнаються, як боротися з фейками, а інші читають і вчаться як їх створювати. Тобто йде своєрідна гонка озброєнь.
– На вашу думку, чи стало наше суспільство більш критично мислячим?
– Прямих даних, які б досліджували рівень критичного мислення в українців, у мене немає, тому стверджувати напряму не можу. Але є певні непрямі свідчення, на основі яких ми можемо будувати деякі припущення. Зокрема, той факт, що ми все-таки вистояли, боремося, суспільство зберігає організацію, попри два роки повномасштабної війни, свідчить, що рівень нашого критичного мислення, принаймні, на “задовільно” може бути оцінений.
Крім того ми знаємо, що проти нас йде кампанія дезінформації, і тому перебуваємо в “мобілізованому” стані, зберігаємо настороженість, знаючи, що можуть бути фейкові новини. Це теж додає певної критичності нашому мисленню.
Але тут є насправді інша проблема, про яку варто говорити – про те, що багато людей свідомо або майже свідомо відмовляються від критичного мислення. Так буває інколи, коли люди добровільно погоджуються вірити в дезінформацію, оскільки це слугує їхнім інтересам. Наприклад багато осіб охоче вірять фейкам, які стосуються роботи ТЦК. Чому? У багатьох випадках тому що бояться йти до війська. Фейки про роботу ТЦК, дають їм змогу виправдати їхній страх та ухилення від мобілізації. Тому вони будуть чіплятися за них, аби тільки виправдати свої дії.
Також багато людей свідомо вимикають критичне мислення, коли фейк служить на користь їх політичних інтересів і уподобань. Це відомо з досліджень та зрештою, я особисто бачив такі випадки серед своїх знайомих, розумних людей з науковими ступенями. Але коли доходить до політики, вони деколи поширюють відверту неправду.
Також нормальні, розумні люди, можуть повірити фейкам на патріотичну тематику. Можливо пам’ятаєте, рік тому, коли ми були надміру оптимістично налаштовані стосовно війни і контрнаступу, то було багато неправдивої інформації про наші успіхи на недолугість ворога. І це створювало завищені очікування, руйнація яких потім переживалася дуже боляче.
Про дезінформацію
– Про які сфери зараз ворог найактивніше поширює дезінформацію? І яка актуальна мета його дезінформаційних атак? Малоймовірно, що наступного ранку Україна вирішить здатися чи піти на терміновий мир.
– Свій аналіз я грунтую на основі інформації Центру протидії дезінформації при РНБО. Рекомендую всім громадянам підписатися на їхні сторінки у мережах – будете в курсі тих тем, які дезінформатори “розкручують”. А “розкручують” вони особливо активно кілька напрямків.
Перше – це дискредитація України в країнах-партнерах. Не таємниця, що ми залежні від наших партнерів, які надають нам зброю та фінансову підтримку.. І тому серед них розповсюджується чимало фейків, які мають на меті нас дискредитувати. Як приклад – що фонд першої леді України торгує дітьми. Про те, що Олена Зеленська витратила понад 1 млн доларів на прикраси дорогих брендів, чи, що колишній головнокомандувач ЗСУ Залужний отримав 53 млн доларів відступних за те, що позбувся політичних амбіцій.
Друга тема – це ворожі псевдоуспіхи і дискредитація української армії. З останнього, що я бачив, були фейки про те , що наші солдати масово вживають психостимулятори; в Чернігівській області мобілізували безхатьків -; українські військові почали дистанційно розкидати міни у вигляді ліхтариків чи , що українським прикордонникам дозволили відкривати вогонь та використовувати FPV-дрони проти тих, хто намагається втекти з України.
Однією з улюблених серед росіян тем для створення фейків є мобілізація. Але біда в тому, що чимало таких фейків створюють самі українці. Є така дослідницька ініціатива – “Stop Fake”, – яка опублікувала огляд того, як українці в telegram-каналах поширюють різноманітну дезінформацію про мобілізацію. Часто подібні канали в такий спосіб приваблюють підписників, щоб потім це монетизувати. Але таким чином вони шкодять українські армії, і, по-суті, стають внутрішнім ворогом. Я насправді сам здивувався, коли побачив, в яких масштабах створюється фейкова інформація про мобілізацію самими українцями.
Також популярною серед росіян темою є фейки про непереможність Росії,чи те, що війна давно припинилася б, якби свого часу не втрутилися країни заходу.
– Немалу роль, напевне, у поширенні ворожої дезінформації відіграють так звані “корисні ідіоти” – наскільки небезпечними і впливовими вони можуть бути чи навіть є зараз?
– По-перше, варто відмежувати “корисних ідіотів” від інших категорій громадян, які поширюють фейки. Наприклад є й ті, хто симпатизує росії – їх немало за кордоном і у нас такі є, просто в даний момент зі зрозумілих причин вони відверто про це не говорять. Але коли з’являється можливість трохи нашкодити Україні, якоюсь неоднозначною інформацією – то вони це роблять.
Є ще дуже цікава категорія, за якою я спостерігаю – це люди, які намагаються заробити собі на антиукраїнських фейках популярність. Наприклад, в західних країнах є певний пануючий наратив про війну в Україні (підтримка України). Так-от, дехто починає просувати російські наративи, щоб виділитись і таким чином привернути до себе увагу, зібрати собі аудиторію. Є чимало інтелектуалів, які здобувають собі бонуси в такий спосіб. Щось подібне, до речі, робить і Дональд Трамп. Я дуже довго думав, хто він. І мій висновок на даний момент такий, що це абсолютно адекватна і досить розумна людина, яка чудово розуміє, що робить. Просто Україна стала одним з наріжних каменів його політичної кампанії, і він, на жаль, це використовує.
Ну й, звичайно існують люди, яких називають “корисними ідіотами”. Це ті, хто підтримує певну ідею без її розуміння, і яких використовують ті, кому ця ідея вигідна. Чому існує така категорія громадян? Головна відповідь достатньо проста – це люди з невисокою інтелектуальною культурою. На жаль такі завжди були і не має на то ради…А чи можуть вони створювати проблеми? Їх наразі не є критично багато, тому порядку денного в Україні вони поки не задають. Звичайно, вони можуть створювати інформаційні приводи, але щось принципово серйозного поки не утнули.
– Помічаю, що серед українців досі популярними є непрофесійні, неперевірені джерела інформації. Чому вони досі такі популярні?
– Тому що такі джерела гарно розважають. Часто людям байдуже – правда чи неправда те, що написано, адже їм хочеться розваг, цікавого, шокуючого контенту. Тому певні інформаційні агенції створюють відповідні заголовки, які привертають увагу і часто не гребують неперевіреною інформацією.
Моя порада – читайте нудні медіа. Там де “суха” інформація. А ті, де багато новин, які викликають у вас емоційний підйом, мають бути під підозрою… Не може бути багато сенсацій щодня. Очевидно, що медіа, які публікують чимало таких новин, – спотворюють інформацію.
До речі один з дослідників (Філіп Тетлок) зауважив, що експертами у ЗМІ є здебільшого ті особи, прогнози яких найменше збуваються. Чому? Бо ЗМІ хочуть цікавих, сенсаційних коментарів і прогнозів. Отож, відбір експертів відбувається так, що залишаються ті, хто дає подібні прогнози. Тобто самовпевнені люди, які говорять вражаючі речі. Тому, якщо ЗМІ хоче мати у своєму пулі справді хороших прогнозистів, то їм варто перевіряти їх прогнози і залишати тих, хто був точним. Чи підуть вони на це?
– Чи можна говорити про мешканців того чи іншого регіону України, як про групи з різною вразливістю до дезінформації?
– Ми можемо допустити, що в певних регіонах якісь теми можуть бути більш болючими, в інших – менше. Але якихось суттєвих відмінностей я не помітив.
В науці швидше прийнято говорити про те, що різні категорії людей мають різну вразливість до фейків.
Я переглянув одне минулорічне дослідження, яке свідчить, що: менше вразливі до віри у дезінформацію люди з аналітичним мисленням, особи, для яких має значення точність, які підтримують демократію та мають вищу освіту.
Натомість більше вірити фейкам схильні ті, хто загалом більше вірить у різну маячню, релігійні фундаменталісти, догматисти і самовпевнені люди. Також молодші, виявляється, більше схильні поширювати фейки, ніж старші, а не міське населення – більше за міське. Що мене здивувало – люди, які мають вищий соціоекономічний статус, більш вразливі до фейків. Можливо, це через те, що вони більш самовпевнені (мовляв, “ми добре гроші заробляємо чи керуємо, отже і у всьому іншому добре розбираємося”). До речі, відмінності між статями в схильності вірити фейкам не зафіксовано.
– Поділіться вашими порадами, як не стати жертвою дезінформації?
Перше – будьте уважними. Багато фейків люди поширюють не тому, що їм бракує інтелектуальних здатностей, чи вони хочуть комусь нашкодити. Просто вони неуважні, і не витратили трохи часу, щоб побачити ознаки обману. .
Наприклад, дослідження показують, що в середньому ми дві секунди витрачаємо на знайомство з дописом у Фейсбуці. Чи можна за цей час оцінити його правдивість? Питання риторичне… До речі, інші дослідження показали, що коли люди на сім секунд затримуються перед тим, як вирішити – чи поширити допис, то рівень поширення неправдивих новин суттєво знижується.
Друге – спонукайте себе до точності. Є така техніка, коли перед тим, як поширити якусь новину, чи вподобати її, треба задати питання – наскільки ви впевнені в точності цієї інформації. Слово “точність” дуже важливо вжити. Воно вимикає певні механізми в нашій голові і ми значно критичніше підходимо до інформації. В одному з досліджень така підказка на 72% підвищила якість новин, якими люди ділилися.Тому перед тим, як комусь розповісти новину чи самому в неї повірити, задайте собі просте питання – наскільки я впевнений в точності цієї інформації, у відсотках. Опишіть числами міру своєї впевненості. А далі запитайте себе: якщо я, наприклад, впевнений в точності інформації на 60%, то чи готовий ділитись нею зі світом?
Ще одна порада – мати стримання. Як я казав раніше, ми схильні вірити фейковим новинам, які викликають емоції. Тому, якщо ви відчуваєте, що якась емоція підштовхує вас щось зробити з інформацією (поділитись, прокоментувати), то не робіть нічого. Дайте собі час охолонути і потім приймайте рішення, що ж робити.
Можна піти й простішим шляхом: не боротись з фейками, а просто не дозволяти їм потрапляти вам на очі. Для цього оберіть собі два-три надійні джерела новин, і більше ніяких новин з ніяких джерел не споживайте. Вам не потрібні 50 незрозумілих телеграм-каналів. Два-три перевірені джерела, наприклад: два всеукраїнських та одне місцеве на 100% задовільнять ваші потреби в інформації. І фейки просто не будуть потрапляти в поле вашої уваги, тому й не треба буде з ними боротися.
Отож, найкращий спосіб перемогти фейки – це не боротися з ними, а не пускати їх в своє життя.
Річ ще й у тому, що ми не можемо перевіряти кожну новину навіть тими кількома методами, про які я писав. Це все ж вимагає зусиль. Здебільшого ми просто гортаємо стрічку новин, читаючи заголовки і не задумуючись над ними. Проте, є такий цікавий ефект, який називають “ефектом ілюзорної істини”: прочитавши певну тезу клька разів, ви будете більш схильні вірити в її правдивість. Отож, побачивши фейковий заголовок в кількох неякісних джерелах, ви наступного разу десь почувши його, можете сприйняти цей заголовок за правду! Причому все це трапиться несвідомо. Тому краще зробити так, аби тільки перевірені твердження потрапляли в поле вашої уваги. Звідси й моя порада – обмежитись 2-3 якісними джерелами.
Звичайно, в соціальних мережах у нас багато друзів, кожен з яких є джерелом інформації. Тут легко стати жертвою “ефекту ілюзорної істини”. Тому видаляйте з друзів тих, хто поширює неправдиву інформацію, чи встановіть обмеження, щоб не бачити їх дописи. Зрештою, проводьте там менше часу. Очистіть свої персональне інформаційне поле, і тоді вам просто не доведеться боротися з фейками.
Розмовляв Роман Турій
Фото Юрія Валька
Читайте також: Що не так з Telegram: розбір “Галки”
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
