Війна змінює людей, зокрема розуміння, як правильно будувати своє життя та на якій діяльності акцентуватись. Таке ж переосмислення було й у ветерана російсько-української війни, а згодом й військового психолога Степана Савчука. Чоловік каже, що стати військовим було його покликанням, і на запитання про свою мотивацію він чітко відповідає: «Я відчував, що так треба». Про військовий шлях франківця та його адаптацію до цивільного життя пише «GALKA».
“Будучи на фронті мене дуже сильно надихали рідні та близькі, адже я розумів, що зараз я тут заради них. Я вдячний своїй мамі та дівчині Інні за те, що не дали мені здатися, навіть коли було дуже важко. Хоч фізично вони були за 1300 кілометрів, але їхня підтримка та віра відчувалась постійно. Я чітко усвідомлював, що я захищаю свою родину та країну і це додавало мотивації продовжувати боротьбу. Ось просто внутрішньо я відчував, що це мій шлях, й інакше бути не могло”, — каже Степан Савчук.
Спершу поєднував військову службу з волонтерством
До початку повномасштабної війни захисник займався важкою атлетикою і тренував інших. Після лютого 2022 долучився до складу добровольчих підрозділів, і займався волонтерством. Франківець організовував збори та намагався бодай чимось бути корисним. Із спільнотою «Найкращі» вдалось придбати 10 автомобілів для захисників. А вже з червня 2022 року чоловік перейшов у 10 окрему гірсько-штурмову бригаду «Едельвейс».
“Я хотів продовжувати боротьбу, тому вирішив мобілізуватись до лав ЗСУ і продовжував службу до лютого 2023 року. Тоді згідно закону України я звільнився за сімейними обставинами і мав на меті перейти в іншу бригаду, однак почавши фізичну й психологічну реабілітацію вдома, я зрозумів, що маю і тут певне покликання. Наразі я тут в тилу, однак скільки ще пробуду невідомо, адже в будь-який момент може статись так, що я знову повернусь на фронт”, — розповідає ветеран.
Боєць стримував ворога на складних напрямках, а саме на Донецькому, Луганському напрямках, стояв на обороні Бахмута. У лавах ЗСУ Степан Савчук був на посаді бойового медика та займався евакуацією поранених та загиблих захисників.
“Найскладнішим етапом для мене був початок служби. Тоді ти бачиш десятки полеглих Героїв і тобі потрібно якось до цього адаптуватись та працювати. Першою моєю і такою важкою була евакуація у Лисичанську у 2022 році. Тоді ми мали забрати пораненого чоловіка і до нас під’їхав пікап із тілами загиблих. Для мене дуже запам’ятався цей випадок, адже все відбувалось у певному хаосі. Однак, згодом звісно вдалось звикнути, хоч як б страшно це не звучало, але реалії на фронті дуже жорстокі”, — пригадує франківець.
На передовій були й «пухнасті» побратими
Степан Савчук розповідає, що романтизувати війну не у його стилі, і хоч на фронті були й приємні моменти, однак вони так чи інакше пов’язані із чимось жахливим під назвою «війна». Пригадує у розмові франківець як смажили у казані картоплю, адже більше не було у чому. А також розповідає про своїх «пухнастих» побратимів.
“У нас було дуже багато котиків на передовій, із багатьма маю фото. Зокрема, мені запам’яталась киця на ім’я Жоржинка. Вона завжди дуже любила ходити по мені, кусати за ніс, але, на жаль, навіть тут є трагічна історія. Вона бігла по позиції і її вбило ворожим осколком. Тому навіть у такій приємній історії про Жоржинку є жахливий кінець”, — ділиться спогадами Степан Савчук.
Захопився військовою психологією
Степан Савчук цікавився психологією завжди, до того ж мав багаторічний досвід у спілкуванні з людьми. Звільнившись з військової служби, чоловік почав глибше занурюватись у психологію, опрацьовувати багато статей та літератури на цю тематику, і з часом зрозумів, що професія військового психолога йому до вподоби.
“Я себе називаю військовим психологом, хоча офіційно статусу й немає, оскільки здобути його на державному рівні дуже складно. Моя специфіка роботи спеціалізується саме на ветеранах російсько-української війни. І знаєте, найважче у цій роботі, не переносити історій бійців на себе. Багато історій бодай трохи пересікаються із тим, що переживав я, і їх біль мені знайомий. Тому дуже складно сепаруватись, стати у третю позицію, щоб допомогти людині і бути психоаналітиком”, — розповідає військовий психолог.
Також фахівець зазначає, що, незважаючи на те, чи зазнала людина сильних фізичних чи психологічних травм, адаптація до цивільного життя — найважча. В тилу є чимало інших проблем, але переключитись від життя на фронті і повернутись до нормальних умов — це складне співставлення двох світів.
“Попри складнощі, я люблю свою професію і на питання, чому я її обрав, скажу, що вбачав у ній логічне продовження свого життя. Це на такому рівні, що ти внутрішньо відчуваєш, що це твоє покликання. Як із мотивацією служби, я чітко розумів, що маю йти, так і тут – я знаю, що я на своєму місці”, — додає Савчук.
Не припиняє франківець й волонтерити
Як і на початку повномасштабного вторгнення, так і зараз франківець веде активну волонтерську діяльність.
“Порахувати кількість і суму донатів дуже складно. Але десь за 2024 рік вдалось зібрати 2 мільйона донатів. Я маю надзвичайно багато друзів і знайомих, які служать, і в першу чергу допомагаю саме їм. Зізнаюсь, я відхиляю запити від інших, адже хочу бути точно впевненим, що кошти дійшли у потрібні руки. Це так само працює, як і з донатами. Люди намагаються передавати кошти тим, кого знають, бо мають уже певну довіру”, — каже волонтер.
Ускладнює волонтерство бюрократія
Степан Савчук розповідає, що врегулювання волонтерства державою як спростило, так і ускладнило життя волонтерів.
“Додались акти, звіти, які волонтерам доводиться заповнювати і передавати у податкову. З одного боку, це добре, оскільки є багато фейкових фондів та шахраїв. Але, на мою думку, ті, хто це робив, продовжуватиме й надалі. А з іншого боку, складність у тому, що моя банківська карта дуже сильно фільтрується податковою, а відтак всі виплати потрібно проводити з чеками. Є такі запити, які офіційно опрацювати ти не зможеш, а відтак чеку не буде, без якого ти не можеш провести цю операцію через податкову”, — пояснює франківець.
Заохочує ветеранів до спорту та надихається природою
Франківець займається пауерліфтингом на професійному рівні вже близько десяти років. Виступає на різноманітних змаганням саме як ветеран, ставить нові рекорди та своїм прикладом надихає інших ветеранів почати займатись спортом.
“У мене є об’єктивні та суб’єктивні причини займатись цим спортом. Об’єктивна — це те, що у мене плоскостопість і я не можу бігати, стрибати і тому подібне, а у цьому спорті цим займатись в принципі й не потрібно. А інша причина — мені просто подобається цей вид спорту, адже ти не борешся проти когось, а змагаєшся сам із собою. Мені не дуже подобаються командні види спорту, єдиноборства, а тут ти працюєш на покращення своїх результатів, тож пауерліфтинг цим мені й імпонує”, — розповідає спортсмен.
Чималу частину свого вільного часу Степан Савчук приділяє саморозвитку. Каже, що його надихають тварини, адже їхня любов є істинною і додає мотивації чоловіку.
“Також мене надихають хороші люди. Так, їх не багато, однак, коли таких зустрічаю, то захоплююсь ними. Вважаю, що це моя рушійна сила”, — каже Степан Савчук.
Степан Савчук бачив страшні реалії цієї війни, тому як ніхто, розуміє наскільки важливими є донати та спільна робота на перемогу.
“Я дивлюсь на це все жорсткіше. Якщо вам бракує мотивації донатити – перегляньте кадри зі Сходу, згадайте Бучу, Гостомель і уявіть, що це може статись із нами. Це війна на виживання нашої нації, і якщо ми переможемо, то продовжимо існувати як нація, а якщо ж ні – то краще не розглядати такого сценарію. Донатити дуже важливо, тому знаходити в собі мотивацію для цього потрібно щодня”, — закликає ветеран російсько-української війни.
Знаходячись в тилу, франківець продовжує боротьбу за волю країни, він волонтерить, ходить на акції підтримки полонених та вірить, що одного дня ми переможемо, але для цього потрібно докладати максимум зусиль.
Тетяна Бакай
Фото надані Степаном Савчуком
Читайте також: Ветеран з Прикарпаття Степан Савчук встановив світовий рекорд з паверліфтингу (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
