Минулого року Василь отримав осколкове поранення нижньої щелепи. Цю травму лікували під час міжнародної медичної місії “Face the Future”.
Про це пише “Галка” з посиланням на КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.
Василь Коржук пішов у тероборону одразу після повномасштабного вторгнення. А вже 25 квітня разом з побратимами їхав на схід. Воював на Запорізькому напрямку. 14 серпня 2023 року при мінометному обстрілі отримав осколкове поранення нижньої щелепи. То було на межі села Новодарівки, на кордоні з Донеччиною. Українські військові звільнили територію й утримували її.
Розповідає, що виходити довелося 4 км: “допомогу надав побратим з Донецької області, який, на жаль, загинув пізніше”.
Внаслідок поранення, каже боєць, не вистачало 5 см щелепи. Його прооперували в Запорізькій обласній клінічній лікарні.
“Це була складна операція. Чотири титанові пластини поставили, а також трахеостому”, – розповідає дружина.
Продовжили лікування в Дніпрі. Далі був Франківськ, Косів, Львів. Пластини не прижилися. Їх довелося зняти.
“Мені було дуже тяжко жувати, в мене щелепа була зсунута, зуби не сходилися, крім того, мені язик зачепило, там навіть соколочок лишився маленький”, – говорить Василь.
Під час міжнародної медичної місії “Face the Future” іноземні хірурги взяли кістку зі стегна й зробили реконструкцію нижньої щелепи з цією кісткою й поправили, щоб верхні і нижня щелепа мали контакт. За словами щелепно-лицевий хірург із Хьюстона (США) доктора Террі Тейлор, це допоможе чоловікові краще жувати і відкривати рот.
Під час лікування із чоловіком поряд зажди була його дружина. Марія каже, що для неї важливо, аби чоловік відчував, наскільки вона його любить, який важливий він для сім’ї, для дітей.
“Коли чоловік був на передовій, ми завжди спілкувалися по відеозв’язку”, – розповідає Марія.
Зі слів Марії Коржук, діти знають про тата – про його бойовий шлях, про поранення, що він найкращий, що герой. У сім’ї – троє дівчат: найстаршій Марічці – 14 років, середульшій Анні – 9, а найменшій Даринці – 6.
“Цей час для мене був найважчий і найпрекрасніший”, – каже жінка про ті майже півтора року, коли її чоловік захищав Україну на фронті. Після важкого поранення повернувся додому. Час величезних переживань і одночасно величезної вдячності, глибокої віри й довіри, і – великої молитви: «Коли ти прокидаєшся, то може бути четверта ранку, п’ята, ніби ще сон, а вже є молитва: «Отче наш», «Богородице», «Царю Небесний», «Вірую» і просто «Господи, помилуй»”.
Василь і Марія впевнені у тому, що потрібно для перемоги: бути єдиними, викоренити російський дух, битися, а не ховатися, і в усьому покладатися на Бога.
Читайте також: “Треба боротися, відновлювати свій стан”: історія воїна, що проходить реабілітацію в франківській лікарні (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
