Олександр Левицький – заступник міського голови з гуманітарних питань, член партії «ВО «Батьківщина», депутат та колишній перший заступник голови Івано-Франківської обласної ради.
Читайте також: Великий скандал у міській медицині: керівниця пологового написала заяву на звільнення
У розмові з «Галкою» розповів про перші здобутки на новій посаді, про кроки,які слід зробити, щоб Івано-Франківськ став привабливим для туристів й інвестицій, а також про культуру, любов до англійської мови, стихійну торгівлю, потреби внутрішньо переміщених осіб та учасників АТО.
– Ви вже кілька місяців працюєте заступником міського голови з гуманітарних питань. Що вже вдалося реалізувати, а що плануєте зробити?
Багато людей скептично ставилися до мого призначення на цю посаду, бо я не маю педагогічної освіти, тому, на думку окремих людей, не зможу співпрацювати з освітянами. На мою думку, головне – бажання відповідально, старанно, терпляче працювати.
– Усім співробітникам структурних підрозділів виконавчого апарату міської ради і працівникам галузей, за які відповідаю, а це освіта, медицина, спорт, культура, молодь, соціальний захист, я це пояснив. Вони лояльно сприйняли інформацію про моє призначення. Я не хочу і не збираюся примушувати працівників сфери освіти змінювати навчальні плани чи ревізувати педагогічну діяльність. Те ж стосується медицини. Для цього є кваліфікована освіта, знання і досвід у тих, хто працює безпосередньо у цих сферах. Разом з тим, організаційно, адміністративно я хочу бути корисним цим галузям, бути їхнім партнером і адвокатом, в тому числі і в плані фінансів та ресурсів, перед депутатським корпусом та виконавчим комітетом.
Щодо дій та планів. Всі, хто балотувався до міської ради мали свої програми та завдання. Більшість з них опрацьовані і є реальні для втілення. Це стосується запровадження пільгового проїзду для дітей, пільг для учасників АТО, утримання і забезпечення професійно-технічної освіти та всіх закладів, де готуються фахівці робітничих спеціальностей, надання медичної допомоги тощо. Ми розуміємо, що в час, коли тривають бойові дії у державі, коли є потреби захисту сімей учасників АТО, родин загиблих, важко мати можливість для впевненого поступу та розвитку. Разом з тим на профтехосвіту цього року з міського бюджету виділено майже 100 мільйонів гривень, бо державний бюджет жодної копійки нам не дав. За дорученням міського голови працюємо над тим аби розпочати спорудження нового спорткомплексу на вулиці Вовчинецькій.
Також ведемо роботу і організували чіткий контроль за сплатою благодійних внесків у закладах охорони здоров’я. Ця робота ще триває, адже не може все відбутися в один день. Треба, щоб ми бачили не тільки загальні суми надходжень та витрат, а й те, який заклад, від яких джерел отримав ці надходження і як відбулася витрата. Зараз запроваджуємо на сайті центральної міської клінічної лікарні можливість подати пропозиції, зауваження, скарги щодо дій того чи іншого лікаря. Розуміємо, що нам доведеться реагувати й на виклики, які несе адміністративно-територіальна реформа. З одного боку, у нас додається поліклініка – колишня залізнична, з іншого – сільські громади, які є навколо нашого міста, можуть виявити ініціативу увійти до складу об’єднаної міської громади, тоді виникне потреба розширити мережу закладів надання первинної медичної допомоги. Але поки ці події відбудуться, то заклад вже існує, його долю треба вирішувати.
Сподіваюся, що великим успіхом буде відновлення виступів на професійному рівні спільної футбольної команди від міста та області на Чемпіонаті України у другій лізі. Ми готуємось до цього. Ми маємо не тільки ініціативи та наміри, працюємо над пошуком організаційно-правової форми НФК «Прикарпаття», механізмів його фінансування, пошуком меценатів та спонсорів. Ще багато завдань попереду. Дуже важливою буде якість співпраці між владою області та міста з цього питання. Вважаю, що ініціатива міського голови, яку перед цим також висловлювали і керівники області, може бути і буде реалізована у цьому році.
Успіхом у соціальній сфері є й запровадження так званого бюджету участі або партиципаторне бюджетування. Я вдячний громадським організаціям, активістам, які подали аплікаційні форми на конкурс, адже вони на власний розсуд ініціюють вирішення якоїсь проблеми, а місто це фінансуватиме. Це відбувається не з волі і бажання посадових осіб, а саме завдяки самоврядній ініціативі громади. Наприклад, є заявка в інтересах людей з обмеженими можливостями.
– На вашу думку, як зробити місто більш привабливим для туристів та інвестицій?
– Ми є важливою складовою України як держави в цілому. Всі кажуть, що хтось душа, хтось серце. Коли дивишся на людей, які діють патріотично, відповідально, зберігають християнські чесноти і віру, то розумієш, що наше місто є осердям української ідентичності. Ми маємо розуміти, що франківське не відірване від загальноукраїнського. Коли йде зниження привабливості інвестиційної, платоспроможного попиту, зростає невдоволення іноземних інвесторів, наприклад тим, як у державі борються з корупцією та зловживаннями, то ми ці проблеми будемо відчувати разом зі всіма по всій Україні. Та ми вдячні турецьким авіалініям, які у нас будуть розвивати свій потенціал. Ви бачите, що міська влада увесь час має справу із делегаціями з Польщі, Норвегії, Хорватії, Ізраїлю, багатьох інших країн. Можливо інші міста більше вкладають у транслювання своїх успіхів для своїх же мешканців, тобто займаються піаром.
Але це не з інших міст, а з Івано-Франківська пральні машини продаються у Польщі, це ми виготовляємо багато комплектуючих для автомобільної промисловості, наші люди працюють на цементно-шиферному комбінаті, який є одним із лідерів виробництва у будівельній сфері.
Зацікавленість для інвесторів буде у Франківську тоді, коли відбудеться синергія зусиль на загальнодержавному рівні, тобто правдиве, відповідальне ставлення до інвесторів, грамотна курсова політика Національного банку, економічна політика Уряду, боротьба з корупцією та запровадження ефективних реформ у правоохоронній сфері. Те, що робить зараз міська влада, ці можливості дає. Важливим є запровадження електронної системи ProZorro, що вже діє у наших комунальних підприємствах. Цю роботу варто продовжувати, але треба й осмислено до цього підходити.
– Проведення Міжнародного фестивалю “Porto Franko Гогольфест” потрібне столиці Прикарпаття?Думаєте, це матиме позитивні наслідки для міста?
– Я опікуюся частиною питань, які пов’язані із фестивалем. Це має стати значущою культурно-мистецькою подією. Зустрічаючись із Максимом Демським, натхненниками та учасниками ініціативної групи, я звертав увагу на те, щоб фестиваль, будучи сучасним, новим, креативним, авангардним, засвідчував шану до автентики і традиціоналістської цінності культури, зокрема, місцевої та загальноукраїнської. Я почув запевнення від організаторів, що саме для цього фестиваль буде проведено. Дасть Бог, все відбудеться на належному рівні і ми покажемо, що Франківськ – це культурний центр України, серце національної ідентичності. Це буде синергією традиційного та сучасного, новаторського. Організатори запросили для участі у фестивалі гурти Дахабраха, Dakh Daughters, колективи з інших країн, які своєю творчістю засвідчують повагу до України і підтримку у боротьбі, яка відбувається на сході нашої країни. Вірю, це буде мегаподія, яка сподобається франківцям. Чекаємо багато гостей.
Чимало цікавих заходів відбудуться до Дня міста. Проведемо Міжнародний мистецький фестиваль країн Карпатського регіону “Карпатський ПРОСТІР”. Очікуємо іноземні делегації, митців, художників. Цим треба користуватися. Якщо покажемо просто гарний ролик про Франківськ, то це буде добре, але й гарно, якщо інші події будуть висвітлюватися.
– Не так давно у Франківську через поганий продаж квитків скасували концерти гуртів ВВ, Мед Хедс, Джамали, а коли виступали російські репери Каспійський груз, то концертний зал був переповнений. На вашу думку, чому так стається і як це виправити?
– Як на мене, то я б запропонував, щоб у нас відбувся концерт національного оркестру народних інструментів. Це відомий шанований колектив. Вони зараз грають світові хіти, видатні мелодії на національних, етнічних інструментах, тобто бандурах, цимбалах, навіть скрипка там вже не в першій партії. Розумію, що зараз у молоді інші хіти на слуху, але є, наприклад гурт “Брати” з Кам’янця-Подільського, які синхронно грають на бандурах. Повірте, коли ви послухаєте їхнє виконання пісні Роберта Майлза, чи Адель, чи хітові рокові балади, то високо оціните їх.
Щодо другої частини питання, то це тому, що молодь безтурботна. Можливо вони не настільки відчувають гостроту моменту і мають занижену патріотичність у ставленні до російських виконавців. Разом з тим, це свідчення того, що ми є європейська нація, держава. Ми не кидаємося з вилами на людей-іноземців.
Це у Росії, думаю, було б небезпечно заспівати українцеві на українській мові. Інша справа, що неприємно, підтримку, вдячність і зацікавлення аудиторії викликають виконавці з держави-агресора, яка вчиняє міжнародні злочини.
Також пояснення – заборонений плід солодкий. Чому гуморески Павла Глазового не є настільки популярними, ніж сучасні камедіклаби? Бо в останніх є та гострота, перчинка, яка приваблює. Мені здається, що хорошій сучасній українській молоді, яких у Франківськує більшість, не до концертів Гуфа. Ну 500, ну тисяча піде на нього, але у місті живе набагато більше молодих людей і вони не зацікавлені у таких заходах. Іншою причиною, чому не розкуповують квитки на концерти українських виконавців, є скрута у країні. Не вірю, що ті, хто дійсно любить рідний край, чиї батьки заробляють важкою працею гроші, поміняють український концерт на музику окупанта.
Як оцінюєте Указ Президента щодо оголошення 2016 року роком англійської мови? Думаєте, у освітніх закладах вивченню іноземної мови приділяють неналежну увагу?
Я дуже люблю англійську мову, я переконаний, що знання для нас є великим шансом і додатковим ресурсом для того, щоб мати інші можливості за кордоном. Я в один час сам мав Green Card, проживав у США. Можливо, це читатимуть мої викладачки – Ольга Матковська, Галина Могила, Ірина Онисько – люди, які навчили мене англійської мови, коли я вчився у школі та фізико-технічному ліцеї. Після їхніх уроків я знання не удосконалив, навіть повернувшись із Америки. Але я є живий приклад того, коли знання іноземної допомогло. Це до 97-го року, коли людям зарплату видавали цеглою, багато людей, як на мене, хибно думали, що треба їхати на важку працю за кордон, а дітям навчатись не варто, бо освіта перспектив не дасть. Мені ж запропонували роботу у Consolidated Edison – це велика компанія постачання електроенергії і газу, де я міг працювати як інженер саме завдяки знанню англійської мови. А мої ровесники мали виконувати важку некваліфіковану працю тільки через те, що вони не знали мови.
Це колись було. Тепер час змінився. Тепер вести бізнес, співпрацювати з іноземцями є вирішальним. Знання англійської та наявність фаху – це дуже важливо. Такі речі не тільки указом президента мають регулюватися і запроваджуватися, бо неможливо запросити людей самим дбати за свій успіх, або заставити їх указом.
Моє переконання, що здібні, розумні молоді люди мають не шукати перспективи роботи на полі у Іспанії, чи Польщі, а мають шукати перспективу і можливість інвестувати, заробляти за рахунок високоінтелектуальних, можливо високотехнологічних результатів своєї праці.
Наступним кроком, який ми можемо зробити, це забезпечити привабливість для ІТ-сфери міста Франківська. Переконаний, якби не було хорошого знання англійської мови, то велика частина з працівників цієї сфери не були б такими успішними. Навіть у Франківську є компанії, групи програмістів, які співпрацюють із Міністерством охорони здоров’я США. Вони пишуть програми, якими послуговується велика кількість медичних установ в Америці, а ви розумієте, який там рівень охорони здоров’я. Знання англійської мови – це дуже важливо, дуже потрібно. Не треба указу президента, щоб це зрозуміти. З іншого боку, такий указ дає додаткові можливості, зобов’язує відповідальних посадових осіб, щоб ці можливості надавати для всіх, хто цього бажає. Це буде робити Україну лише успішнішою, лише конкурентнішою і більш приналежною, органічною складовою Європи.
– У Івано-Франківську є умови для того, щоб місто стало другою домівкою внутрішньо переміщених осіб? Легко тут їм працевлаштуватися, влаштувати дітей у освітні заклади? Влада цьому сприяє?
– Вірю, що ці умови є. Багато хто заявляє про проблеми і не можна сказати, що все ідеально. У нас проблеми із працевлаштуванням були й до того, як люди покинули свої рідні домівки через війну. На жаль, ми читаємо у ЗМІ, що окремі люди вчиняли злочини. Дехто із мешканців сходу також цього побоюється. Можливо дійсно є ті, хто тут перебуває у безпеці, а їхні родичі займають там іншу позицію, діють незаконно. Абсолютна більшість ВПО є українцями, котрі не приїхали в Росію, не захотіли покинути Україну і визнають наші цінності.
Я знаю жінку, яка із сім’єю тепер проживає там, де я – в Отинії. Вони організували дитячу хореографічну студію, займаються, рухаються вперед, є громадським активом, не скаржаться ні на що. Вони мають підтримку. Також знаю жінку у Франківську, яка продає підлогові покриття. Вони з чоловіком хочуть тут залишитися, народити дитину. Вони цінують те, що їх гарно прийняли, ставляться доброзичливо. Я запитав, чи відносяться до них недоброзичливо через окремі російські слова у вимові, вони кажуть – ні. Хоча проблеми є й будуть завжди. Але я дякую громаді міста, бо влада сама з багатьма питаннями впоратися не може. Кожна окрема людина, церква, міська влада, громадські організації внутрішньо переміщених осіб – разом досягаємо певного результату. Можливо, він не такий, якого б ми хотіли, але показує добру динаміку.
Також хочу звернути увагу на участь у грантових проектах із метою адвокації внутрішньо переміщених осіб. Є ціла мережа громадських організацій, сайтів, де є повідомлення про гранти на немалі суми. Треба цим користуватися, а ми будемо допомагати.
Люди зі Сходу розуміють наскільки велика різниця між тим, щоб бути там, де війна і небезпека, і тут – коли є спокій, затишок, на вулицю можна спокійно вийти, не треба переживати за велику проблему криміногенної ситуації. Одночасно є різниця у ментальності, очікуваннях, баченнях нас мешканцями окупованих територій.
Було кілька звернень, коли люди просили виділити їм житло великої площі без постановки на облік вже і сьогодні. Однак та ситуація, яка є у місті і державі з родинами учасників АТО, соціальними гарантіями для інвалідів, великої кількості осіб, які мають гарантовані, але не реалізовані права на житло, не дозволяють дати схвальні відповіді всім одночасно. Але ми цю роботу ведемо. Переконаний, що місто щоразу буде уважнішим до цих людей і буде цінувати їхню вдячність і любов до нашого міста.
– Неодноразово говорили про випадки, коли чоловіки видають себе за учасників АТО, щоб отримати певні пільги? У Франківську це якось контролюють?
– Можливо хтось і вдається до таких речей. Побоювалися, що члени однієї родини можуть займати різні позиції – хтось тут може перебувати у спокої і безпеці, бути на державному забезпеченні, а хтось на боці окупанта діє проти української держави і наших хлопців, які Україну обороняють. Документальних фактів я не маю. Шахрайство з корупцією завжди буде проблемою для всіх громадян України. Більшою проблемою є те, що багато учасників АТО, які зі зброєю в руках обороняють країну, не можуть довести свій статус. Мені не відомо про факти фальсифікації документів. Ми стараємося це перевіряти, відновили роботу комісії із встановлення статусу учасників війни. Будемо ставитися до цього прискіпливо, щоб не вийшло ситуації, щоб люди, які грамотно, швидко правильно поскладали документи отримують статус, а всі ті, хто має моральне та юридичне право – ні. У складі цієї комісії є працівники поліції, СБУ, які слідкують, щоб документи не були підроблені.
– Як вирішується проблема із великими чергами на отримання субсидій? Чи багатьом людям відмовили, та чи виявили випадки фальсифікації документів?
– У місті відкрито великий центр з оброблення інформації і оформлення документів щодо призначення субсидій на вулиці Військових ветеранів, а також пункти на вулицях Галицькій, Івана Павла Другого. Хоча зараз розпочнеться такий сезон, коли зменшиться кількість заявників, ми хочемо зменшити черги за отриманням субсидій відкриваючи консультаційні пункти у мікрорайонах. Користувачів комп’ютерів закликаємо до отримання послуг, які надає ЦНАП. На його сайті можна подати документи щодо оформлення субсидії і отримати довідку про те, яким є рішення і чи призначена субсидія. Наразі комісії розглядають лише 120 заяв, які потребують додаткового вивчення.
Проблеми, скарги мешканців, які залишаються, пов’язані не лише з тим, скільки триває розгляд питання і чи відбувається або не відбувається призначення субсидій, а з тим, що люди просять роз’яснити супутні питання, повторно звертаються. Тоді відбувається перехресне завдання для працівників, які не можуть відмовити у швидкому праві отримання документів, але й не можуть відмовити у консультації. В результаті виникає напруга, конфлікт, черги. Моє переконання в тому, що в департаменті соціальної політики також працюють люди, мешканці міста, які мають права. Тому я закликаю цінувати їх працю. А працівників департаменту прошу лояльно, шанобливо ставитися до людей. Ніхто туди не приходить з великого благополуччя, великих статків. Хіба одиниці звертаються за субсидіями, не маючи морального права. Більшість потерпає від політики центральних органів влади. Бо для чого робити високу ціну на газ, а для компенсації давати субсидії? Виходить, якась проміжна ланка особистої вигоди тут існує і вона не в інтересах людей.
Випадків зловмисного надання фальшивих документів не було. Якщо таке буде, це потягне серйозні наслідки для винних.
– Останнім часом у Франківську прискіпливо ставляться до стихійної торгівлі, МАФів. Як вважаєте, чи доцільне їхнє розміщення в історичних частинах міста, зокрема, у центрі?
Коли мешканці міста очікують, що Франківськ буде європейським, то слід розуміти, що у Європі немає стихійної, неорганізованої торгівлі, яка діє без законних підстав.
– Одночасно, в один день впорядкувати і припинити незаконну діяльність неможливо. Треба визнати гірку правду – багато людей мають єдиним шансом на виживання оцю свою самозайнятість. Наприклад, продавці окулярів. Якщо вірити їхнім словам, це єдиний шанс на заробіток. Вони або стануть в центрі зайнятості на облік і будуть претендувати на допомоги, на субсидії, пільги, або старатимуться самі забезпечити себе і свої родини. Завжди буде ця дилема і неоднозначність. Моє переконання, що влада та громада мають рухатися у напрямку впорядкування цієї торгівлі. Кожна зі сторін повинна розуміти і визнавати – не існує права без обов’язку.
– Уряд прийняв постанову щодо зменшення чисельності ліжок у лікарнях України. Чому вони за, а ви проти?
– Я вважаю, що такі дії продиктовані бажанням мати механічну економію коштів без логічного обґрунтування і мотивації. Це не призведе до збільшення фінансування справжніх потреб галузі. От зараз хочуть зменшити кількість ліжок безвідносно до профілів надання медичної допомоги, матеріального і соціального становища громадян, безвідносно до показників доступності медичної допомоги для мешканців міст, сіл, селищ. У віддалених населених пунктах це переживатимуть важко. Доступність отримання меддопомоги там стане гіршою.
Ми бачили руйнування і продаж мереж дитячих садків, тепер ми маємо це відновлювати, реконструювати. Те саме нас може чекати, якщо ми будемо так реформувати систему охорони здоров’я. Видатки не збільшаться.
По області до 90% витрат йде на енергоносії, пальне, зарплату, а медикаменти, обладнання, розвиток – 10%. То скажіть, нащо нам будинок, який опалюється і там є люди. Нам треба ліків, можливість медику практикувати, надавати допомогу. Лікар, який немає потрібного обладнання і ліків, буде безсилим фахівцем у розпачі. Тому не вірю, що саме лише скорочення кількості ліжок без вирішення описаних вище проблем (а про це реформатори кажуть неохоче) приведе до поліпшень у роботі медицини.
– Нещодавно трапився інцидент, коли лікар франківської лікарні відмовився надати першу медичну допомогу людині, якій на вулиці стало погано. Люди дискутували не тільки через вчинок медика, а й через невміння надати потрібну допомогу іншими. Чиє це недоопрацювання та як це змінити?
– Ніколи не можете примусити людину бути доброю, а тільки можете дати їй таку можливість. Слід не нехтувати своїм часом, а скористатися можливістю навчатися надавати домедичну та першу медичну допомогу. Такі тренінги, семінари проводяться. Багато людей хочуть мати багато розваг, а не поводитися як відповідальні громадяни. Це треба чесно визнати.
Знаю цей інцидент. Лікар, який таке вчинив, мав вибачитися. Він визнав свою провину й вибачився. Але мені неприємно, що навколо цього відбувся скандал, який мав на меті не так забезпечити надання допомоги в подальшому, а це було потрібно як смакування скандалу.
Ніхто не поцікавився, як зараз почувається той чоловік, чому там були журналісти. Чому ніхто не написав більше про молодого лікаря, який надав допомогу? Важливо, що гуманність суспільства не підвладна владі.
У лікарняних закладах є стенди із правилами надання меддопомоги, але багато людей пройде повз. Якщо ви маєте механізм, то не означає, що будете ним користуватися. Згуртованість, про яку всі заявляють, але не всі дотримуються, є потрібною. Треба, щоб завжди була людина, яка сміливо може допомогти. Це може трапитися з будь ким, тому кожному з нас треба бути відповідальним громадянином і закликаю до цього всіх мешканців Франківська.
– Цьогоріч анонсували відкриття в обласному центрі чотирьох дитячих садочків. Що цьому може завадити?
– Думаю, нічого не завадить. Вони будуть відкриті. Запрошую батьків записувати діток у дитсадочок, зокрема, у «Вишиванку», яку згодом відкриють. То ж що завадить не знаю, але знаю, що може нас стимулювати – це народження більшої кількості франківців.
– Пане Олександре, як ви ставитися до проведення дороговартісних випускних вечорів та до подарунків вчителям на останній дзвоник?
Не треба думати, що бажання ходити на концерти російських реперів навіяне педагогами. Педагоги не вчать пити, курити та вчиняти інші негідні дії. Одночасно, знаходиться попит -знаходиться пропозиція. Комерсанти цим користуються.
– У нас були соціальні експерименти, вчинки, коли вчителі казали – не приносьте мені подарунків, квітів, спрямуйте кошти для порятунку дитинки, учасника АТО, який поранений. Переконаний, що це буде добрим кроком і цього року. Щодо подарунків, то я у своєму житті їх ніколи не робив вчителям. Я вдячний їм, бо вони цього ніколи не очікували і не вимагали. Найбільшою подякою педагоги вважають бажання своїх учнів колись привести до них на навчання своїх дітей.
Пригадую, по телебаченні розповіли випадок – батьки відмовлялися від дітей, щоб дитину оформити сиротою і була підстава для вступу в університет. Вірю, що у Франківську таких людей не буде й у нас усі поводитимуться гідно. В цьому контексті скажу про питання хабарництва, де винні ті, хто беруть і ті, хто їх дають. Якщо є незаконні дії зі сторони працівника освіти, то викрийте це. Повірте, відповідальність громадянина полягає не в тому, що ми купили протермінований йогурт і написали про це в соцмережі. Відповідальність – це коли ти не пішов на роботу, втратив гроші і час, але пішов у суд і притягнув до відповідальності виробника, чи продавця. Бо що з того, якщо ми про щось заявляємо. Те саме із подарунками, вважаю їх аморальними. Я проти й надмірних гучних розваг. Інша справа, коли батьки хочуть і можуть організувати безпечне, цікаве, здорове, сучасне дозвілля для своїх дітей. Це може бути й участь у курсах, навчальних таборах. Це буде круто, не менш дорого, престижно.
– Стежачи за ЗМІ, можна помітити, що ви стали менш публічним на посаді заступника міського голови, ніж коли були депутатом обласної ради. З чим це пов’язано?
– Можливо… Я спокійно до цього ставлюся. У кожному відтинку часу, у якому живеш, є плюси та мінуси. Не можна нарікати, жаліти за тим, що було, а треба прагнути до того, що буде.
РОЗМОВЛЯЛА: Марія ГУРЕЦЬКА. ФОТО: Андрій ГРИНЬКІВ
ФОТО ТИЖНЯ
