В Івано-Франківську хочуть облаштувати “відкритий” центр для реабілітації людей із різними видами залежності (нарко-, алко- та ігроманії). Тут нікого не прив’язуватимуть до ліжка, тут можна буде пити каву, палити та харчуватися з урахуванням індивідуальних потреб.
Читайте також: "Сьогодні я вже можу не нести розруху, а допомагати комусь", - колишній залежний від важких наркотиків, волонтер Василь Сенеджук
Колишній залежний від важких наркотиків, а нині волонтер Василь Сенеджук, якому належить ідея створення відкритого центру у Франківську каже, що центр потрібний, бо на Прикарпатті немає де пройти ефективне лікування наркозалежним. За словами Василя, наркодиспансери допомагають лише фізично, тобто позбавитися ломки, а для того, щоб не повернутись до вживання, потрібно проходити реабілітацію у центрі.
Василь пройшов цей шлях і має досвід вживання, життя в тверезості, а зараз навчається в Хмельницькому.
Читайте також: “Сьогодні я вже можу не нести розруху, а допомагати комусь”, – колишній залежний від важких наркотиків, волонтер Василь Сенеджук
Наразі Василь знайшов спеціалістів, які погодилися працювати в установі, проте знайти приміщення для реабілітаційного центру виявилось не так легко. Зазвичай, у потенційних локаціях мешканці проти такого сусідства, люди звикли до “реабілітаційних центрів”, де незаконно утримували людей. Їх керівники не мали жодних дозвільних документів на зайняття таким видом діяльності та жодного стосунку до медичної сфери, пише “Галка”.
“Ми шукаємо приміщення, але дуже багато людей навіть чути не хочуть про таке сусідство. Влада і мешканці думають, що це буде якийсь незрозумілий бізнес, вони проти. Дуже тяжко їх переконати і пояснити. Нам просто потрібно донести, що це потрібно місту. Мешканці звикли, що центри закриті, і з них люди тікають, бо їх утримували насильно там. Люди тікали, мов з тюрми, кричали «спасіть, поможіть». І звичайно, що тепер мешканці так реагують. Але ми хочемо зробити кардинально іншу річ. Центр потрібний, аби залежні люди могли пройти лікування. Він буде розрахований на реабілітацію людей, які самі хочуть кинути залежність. Ми не розглядаємо це як бізнес-проєкт. Люди мають розуміти, що таке може статись і з їхніми дітьми. Зараз на реабілітації здебільшого підлітки, молодь віком близько 20 років, є і діти, які вже в 15 років проходять лікування. Як можна від наших дітей ховатись? Нам потрібна підтримка від влади та мешканців. І розуміння, що таке може статись у кожній сім’ї”, – розповідає Василь Сенеджук.
– Чому виникла ідея створити центр?
– Така ідея виникла від того, що я сам колись був наркозалежним і був у реабілітаційних центрах. Мене доля занесла в багато центрів: у Львові, Луцьку, Полтаві, Франківську… Я побував багато де і був у закритих реабілітаційних центрах. Я не отримав допомоги, окрім того, що просто «відбував» у тих чотирьох стінах. Воно не мало ефекту. Я думав, що це кваліфіковані центри, але це так не було. Коли я виходив з цих центрів, я не міг залишитись “чистим”, проходило пів року і я знову повертався до вживання. Ще й у цих центрах мені вживляли той страх, казали “ти зірвешся, не зможеш”. Це ненормально. За стільки часу перебування у центрах, я зрозумів, що так немає бути. Коли ти проходиш лікування у нормальному центрі, тобі таке ніхто не скаже, адже вони тоді самі себе дискредитують, це абсурд.
Люди, які дійсно віддані своїй роботі, вони скажуть «в тебе все вийде, ти молодець, ми тобі дали все, що могли, пробуй, реалізовуй себе». А більшість центрів, в яких я був, спрямовані на те, щоб ти вийшов з нього, і був, як сова, яка випала з гнізда. Центри зацікавлені в тому, щоб заробляти гроші, я знаю людей, які проходили реабілітацію 5-7 разів, так по колу – уявіть собі, який це конвеєр! Щоб допомагати комусь, потрібні ресурси, спеціалісти. 50% знайдених мною спеціалістів, це люди, які вже 4-5 років не вживають, тобто ті, хто пройшли цей шлях і практикують на собі це. Ми хочемо, щоб люди не поверталися до нас, а пройшли реабілітацію – бажано з першого разу – і стали повноцінними членами цього суспільства. Ми хочемо допомогти з соціалізацією: може, потім, аби людина пішла на навчання, отримала права, лікувала якісь супутні проблеми зі здоров’ям. Жила повноцінно.
– Чому в центрах мають працювати спеціалісти?
– Бо потрібно вирішувати проблему комплексно, і коли будуть залучені спеціалісти різного профілю, які мають досвід роботи із залежними людьми, є можливість покращити якість одужання та ефективність проходження належного лікування. Людина, яка була залежною, краще розуміє тих, хто в залежності. Зараз дуже багато підлітків залежних, і той хто ніколи таким не був, як має зрозуміти, що в тієї дитини в голові? Людині потрібна надія, вона має бачити приклад тих, хто залишив вживання. Спершу можуть дивитися з недовірою, але все ж на рівні емпатії відчують, що ті спеціалісти – такі ж, як вони, просто цим людям вже вдалося залишити вживання, ці спеціалісти вже зіштовхувалися з такими ж проблемами.
– “Відкритий” реабілітаційний центр, який він має бути?
– “Відкритий” центр – це не лише відкриті двері, тобто немає ніде решіток, а й те, що до кожного клієнта індивідуальний підхід. Завдання спеціалістів у тому, щоб знайти підхід до кожного і працювати з ним індивідуально. Він буде націлений на ту аудиторію людей, хто дійсно хоче залишити вживати. До прикладу, в цьому центрі має бути свобода вибору в плані цигарок. Не можна зразу людину обмежувати в куриві. Є багато думок щодо цього, але світова практика показує, що це проти прав людини. Задача ж – щоб людина відмовилася від психоактивних речовин. Я знаю, що у деяких центрах людині кажуть: «ти 3 дні палиш, а далі кидаєш», – людина закривається. Вона, може, й би лишилася, але її “обламують” в цьому, і вона вже не хоче того лікування. Тому ми хочемо, щоб в нашому центрі можна було курити. Центр буде повністю відкритий, тобто людина може відкрити двері і вийти, але будуть правила. Ти не маєш права без дозволу покидати території центру. Коли приїжджаєш в центр, ти підписуєш офіційний договір, де ознайомлюєшся з правилами. До прикладу, не можна вступати в статеві відносини з іншими учасниками центру, адже будуть реабілітуватися і хлопці, і дівчата. Буде дисципліна, треба слідувати правилам центру. Також будуть виходи в соціум, люди відвідуватимуть групи взаємоподопомоги, аби ще на етапі реабілітації розуміли, що можуть довгостроково залишатися чистими.
– Як працюватиме центр, чим саме ви допоможете залежним?
– Будуть різні програми, до прикладу програма “12 кроків”, вона є дуже ефективною, також різні психотерапевтичні програми. Будуть працювати психологи. Тричі на тиждень будуть групи з різними спеціалістами, буде група взаємодопомоги, арттерапія. Також можна індивідуально консультуватись з будь-яким спеціалістом, який потрібен. Люди будуть постійно зайняті, щоб вони не думали про речовини. Щосуботи буде відкритий день, можна буде приїхати родичам, батькам, за попереднім записом. Ми відкриті для всіх.
– Чим буде унікальний центр?– Ми хочемо зробити центр сімейної терапії, адже в світі вже давно зрозуміли, що це сімейна проблема. З батьками теж треба працювати, адже вони співзалежні. Коли людина виходить з центру – вона вже змінилась, а от батьки ні. Вони починають казати: «а покажи очі, а де ти йдеш, а навіщо ти взяв гроші, а де ти є, коли будеш?» І цим батьки, самі того не розуміючи, провокують на зрив. Харчування буде на високому рівні, збалансоване, дієтичне, буде залучений дієтолог. Враховані будуть також індивідуальні потреби людей, можуть бути люди з діабетом, гепатитом, виразками шлунку чи іншими проблемами, і для них передбачається окреме харчування.
Я згадую як в центрах їв кашу на воді, на обід суп і другого не давали, в кращому випадку були макарони 5-го сорту. І нам казали «вам треба відчути такий смак, ви маєте страждати, аби ви потім не хотіли вживати». Я вірив в це 5 років тому, думав, що це смак тверезого життя, а насправді просто центри так економили, адже ти платиш їм гроші за перебування на реабілітації, а по факту на таке харчування йдуть копійки. Центр буде розрахований на 10-15 людей. Чому така кількість? Бо саме тоді терапевтична цінність, люди можуть взаємодіяти між собою. Якщо більше – це провал. Після того, як я пройшов цей шлях, стільки центрів, я хочу допомагати залежним, я живу цим, в мене мрія – щоб у нас був такий центр. І я вірю, що це збудеться.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Люди допомагають людям”: колишні наркозалежні розповіли, для чого збираються в групи і чому це допомагає краще за лікарів
ФОТО ТИЖНЯ
