Німецькі мільйони на галицькому драйві: як будівельник зі Львова кермує пусковою установкою IRIS-T, що тримає небо
Андрій — 29-річний львів’янин, який до повномасштабної війни працював будівельником і водієм, а нині керує пусковою установкою IRIS-T SLM.
Про це пише “Галка” з посиланням на Зенітну ракетну Львівську бригаду ім. І. Виговського.
У свої 29 років Андрій має фінансову відповідальність, якій позаздрили б топменеджери транснаціональних корпорацій. Проте його робоче місце — це не затишний офіс, а кабіна гігантської високотехнологічної вантажівки, замаскованої в українських лісах. Андрій — водій-механік пускової установки зенітно-ракетного комплексу IRIS-T SLM у складі Зенітної ракетної Львівської бригади ім. І. Виговського.
“Я у нас в екіпажі — головний мільйонер, — посміхається Андрій. — Правда, капітал не мій, а партнерський. Але коли ти усвідомлюєш, що особисто відповідаєш за маневреність, швидкість та збереження німецької техніки на сотні мільйонів євро, кермо в руках відчувається зовсім інакше”.
Проте ще кілька років тому його ранки починалися з будівельних майданчиків та звичних цивільних маршрутів.
Ранок, що змінив усе
До повномасштабного вторгнення Андрій поєднував дві професії — працював водієм та будівельником. Зводив будинки, планував майбутнє для власної родини. Все обірвалося в один момент, коли перші залпи російських ракет розбудили Львівщину.
Рішення було твердим і не обговорювалося. Андрій обійняв дружину, поцілував дитину і пішов до центру комплектування. Будівельник за фахом, він зголосився стати зенітником, щоб боронити сни найдорожчих людей.
Хрещення вогнем: від латáних С-300 до цифрових IRIS-T
Свій бойовий шлях у бригаді імені Івана Виговського Андрій починав далеко не з преміальних німецьких комплексів. Його першою бойовою машиною став радянський ЗРК С-300.
“Це були перші, найважчі дні відбиття навали, які вирішували долю країни, — згадує військовий. — Тоді ми працювали на межі людських і технічних можливостей. Техніка була стара, часто ламалася під час інтенсивних навантажень. Мені, як водію-механіку, доводилося лагодити величезні вузли та агрегати буквально на ходу, в полі, під загрозою прильотів. Права на промах чи затримку не було взагалі: не завівся — пропустив ракету”.
Ця жорстока школа виживання викувала з Андрія першокласного фахівця. Коли бригада отримала на озброєння надсучасні системи IRIS-T SLM, саме його досвід та загартованість стали вирішальними для призначення на нову техніку.
Ювелірна точність на восьми колесах
Сьогодні Андрій впевнено керує важким німецьким шасі з колісною формулою 8х8. Сучасний комплекс — це комп’ютеризований велетень, де від водія вимагається математична точність.
Завдання Андрія — миттєво прорахувати маршрут бездоріжжям, філігранно виставити пускову установку (адже для успішного старту машина має стояти ідеально рівно) та блискавично згорнутися після бойової роботи, щоб вивести екіпаж з-під удару у відповідь.
“Коли відпрацьовує ракета — земля здригається, а навколо стає видно як удень. Але розглядатися немає часу. Моя робота — це секунди, які рятують життя”, — каже боєць.
Теорія теорією, а практика = життя
Теорія на іноземних полігонах була цікавою, але справжня пристрасть почалася в Україні. Перше бойове хрещення на новій техніці Андрій не забуде ніколи: ворог атакував «шахедами», і дороговартісний німецький комплекс довелося маскувати в лісосмузі практично під ворожими обстрілами.
“Коли вперше сідаєш за це авто — відчуваєш, яка маса в твоїх руках. А потім на фронті довелося ставати універсальним солдатом і за потреби заміняти оператора пускової. Чесно, коли вперше побачив пульт керування — охопили сумніви, чи опаную це все. Але згодом руки самі почали робити роботу. Все, що вчив у Німеччині, увімкнулося через м’язову пам’ять. Руки просто тягнулися до кнопок і виконували речі, які раніше здавалися фантастикою”.
“Титанік-2” знищив дві ракети
Перший бойовий виїзд на перехоплення закарбувався в пам’яті до дрібниць.
“На циферблаті вибило рівно північ, і в небі завили сирени. Я сам до себе проговорив: “Ну що, Андрій, твій час настав”. Ночі завжди складніші, тому я сприйняв це як виклик. Тоді була осінь, дощ лив як із відра. Раптом команди на запуск — і дві ворожі ракети було знищено двома пусками. Блискавично!”, — пригадує солдат.
Результат роботи “Титаніка 2” ( так він називає свою машину, бо вона приносить лише перемоги) бачили побратими, які стояли на сусідніх пускових позиціях. Андрій зізнається, що в той момент емоції просто зашкалювали.
“Буває, під час ворожого обстрілу ми бачимо роботу суміжних екіпажів — і в цей момент у рацію летить такий адреналін, що не передати словами!”.
Після кожного протиповітряного бою Андрій набирає найдорожчих людей, бо знає заради кого тримає небо і продовжує боротьбу.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
