У рамках Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги “Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву. У виданні зібрано двісті текстів від 150-ти авторів. Це – записи з соцмереж, блогів, щоденників, які писали українці від листопада минулого року до серпня 2014-ого.
Упорядниця книги Тетяня Терен зауважила, що всі варті уваги записи важко було розшукати. У “Фейсбуці” складно прогортати назад в часі стрічку новин, велика кількість старих повідомлень ховається. Частину постів видалили, деякі сторінки у “Вконтакте” та “Live Journal” заблокували. Тексти з періоду подій в Одесі зникли взагалі. Тільки завдяки тому, що користувачі Інтернету копіювали, зберігали їх, ділилися ними на різних сайтах, форумах ці тексти вдалося віднайти.
“Поширюйте те, що важливо. Чим більше поширень, тим більше шансів, що це збережеться”, – порадила письменниця Оксана Забужко.
Авторами книжки є письменники, журналісти, митці та люди інших професій, які ділилися своїми враженнями та свідченнями під час останніх тривожних подій в Україні. До видання не включили жодного політика.
Критеріями для відбору текстів була їхня літературна якість, велика кількість поширень – щонайменше кілька сотень репостів – та емоційність. Крім того, у виданні збережено авторський правопис, немає цензури. “Літопис самовидців: дев’ять місяців українського спротиву” – це хроніка не подій, а емоцій. До книжки відбирали такі, після яких хочеться плакати.
Упорядники книги намагалися розшукати всіх авторів і спитати в них дозволу на публікацію текстів. Однак частина на це прохання не відгукнулася.
Ідея створити такий літопис належить Оксані Забужко. Письменниця розповіла, що ще 2004-ого року, після Помаранчевої революції, вона думала над тим, як з допомогою літератури відобразити масовий протест. І відповідь на це питання прийшла в добу розквіту Інтернету.
“Це – “народна книга”. В ній немає фальші, – зауважила Оксана Забужко, – Україна вчиться говорити про себе сама. Словами не позиченими з чужих дискурсів та колоніальних підручників”.
ФОТО ТИЖНЯ
