Близько місяця тому Президент України підписав указ, який на 10 років вводить мораторій на експорт лісо – та пиломатеріалів в необробленому вигляді.
Лісове та мисливське господарство в Івано-Франківській області ось уже 14 років незмінно очолює Олексій Голубчак.
«Галка» розпитала ґазду карпатських лісів про вирубку дерев та хабарництво в лісництвах, про вплив мораторію та реформування галузі, про секрети «довголіття» на посаді, дружбу та бізнес з екс-губернатором Михайлом Вишиванюком.
Читайте також: На Прикарпатті більше лісу садять, ніж рубають, - головний лісівник області
– Чуємо заяви про те, що лісове господарство перебуває в дещо кризовому стані. На Ваш погляд, яким є стан речей насправді?
– В англійців є такий вислів – той дбає про Англію, хто своєчасно і в повному обсязі платить податки. Ми за першу половину цього року заплатили в три рази більше податків, ніж за минулий рік. Це дуже серйозний показник. Я не думаю, що є ще у нас в області галузь, яка зробила такий дійсно серйозний крок, коли дійсно в державі так важко з наповненням бюджету. По-друге, ми збільшили на 43-50% заробітну плату. І я можу назвати прізвища людей – водії, лісоруби, які в нас в лісі заробляють одинадцять – п’ятнадцять тисяч гривень. Це дуже важливо.
Тобто той, хто хоче, хто має бажання, той може заробити самодостатню заробітну плату на рідній землі. Маємо за півроку 28 мільйонів прибутку, маємо 9% рентабельності. І це один з найкращих показників в Україні. Тому говорити про кризу господарки тяжко.
Але є інше питання – потрібно робити реформи. І реформи вимагає робити сьогодення. Реформи, які б могли зробити нашу роботу ефективнішою. Про цю реформу записано в коаліційній угоді. Написано чітко, що потрібно розбити функції контролю і функції господарські. Зараз створена спеціальна група в Києві. Я є членом тієї робочої групи. До кінця серпня має бути готовий план з приводу майбутнього реформування лісового господарства. До кінця року буде створена ще одна структура – корпорація, яку введуть наші підприємства.
Якщо чесно, я дитина «Прикарпатлісу». Я працював там і вважаю, що його несправедливо розвалили, бо система була дуже ефективна. Там працювало 45 тисяч людей. Це було потужне підприємство для економіки області. Розвалити таку систему було великою стратегічною помилкою. Зараз маємо 2,5 тисячі людей, такий маленький уламок від тієї великої системи, яка була.
Вся реформа полягає в тому, що буде створено корпорацію «Ліси України», і це підприємство займеться виключно господарською функцією. Тобто ми не будемо в одній іпостасі і видавати квитки і контролювати вирубку. І це абсолютно правильно.
– Ви говорите більше про адміністративну сторону. А в якому стані перебуває господарство – прикарпатські ліси, тваринний світ?
– Ми мали декілька років тому експертів з Світового банку розвитку і реконструкції. Вони працювали в нас рівно два місяці. Нарахували, що ми рубаємо в області 900 тисяч метрів кубічних деревини в рік, а приростає в нас в рік 2,5 мільйони.
Тобто ми рубаємо десь 40% від того, що приростає. До прикладу, австрійці рубають 80%, поляки рубають 25 мільйонів метрів кубічних деревини, а це теж десь 80% приросту.
Друге питання, що нам потрібно будувати дороги. На жаль не все вдається. Є проблема з великими інноваційними проектами, які потрібно впроваджувати в області і для цього треба мати концентрацію коштів. Зараз виходить так, що кожне підприємство це самостійна одиниця, воно забирає на себе кошти і не всі можуть розвиватися. Той хто має більше ресурсів, той може розвиватися. Той хто їх немає, розвиватися практично не може. І якраз реформа, яку розробляємо має нівелювати цю проблему. Мало б бути як у «Прикарпатлісі» – кошти акумулюються, а потім розподіляються справедливо по тих структурах і тих програмах, які потрібно виконувати.
– Одним із завдання реформ в країні є боротьба з корупцією. Як в лісовому господарстві вирішуєте проблеми браконьєрства та хабарництва?
– Незаконні рубки в Івано-Франківській області за перше півріччя склали 333 випадки. Виявлено 356 метрів кубічних деревини. Безумовно, варто сказати по правді, що відсоток, який виявляється є дуже низьким.
Я думаю, що просто потрібно міняти правила гри. В першу чергу через законодавче поле.
На сьогоднішній день зробили такі штрафи за вирубку дерева, що людина не може той штраф заплатити. Навіть, якщо ми виявляємо факт порушення, то сума майже не підйомна для особистості – порядку 15-20 тисяч гривень. Тому тільки 14% коштів за штрафи повертаються державі, все решта – пропадає в судах.
По-друге, потрібно зробити прозорою систему видачі дозволів – на рубки, на полювання. Там, де є людський фактор, який впливає на прийняття рішення.
Ми зараз всі свої показники виставляємо на сайт підприємства. В нас можна відкрито побачити хто працює, за які послуги заробили грошей, якими видами діяльності займаємося.
Тобто в цьому питанні є три фактори – законодавче поле, контроль громадськості, бо хочемо не хочемо галузь має бути відкрита, і третє – я завжди говорю, що корупція то є не професія, то стан душі. Якщо батьки, церква навчили людину бути порядною, чисто таким християнським принципам, то вона їх сповідує. А як не сповідує, то все вже набагато складніше.
– Чи вживали радикальні методи проти порушників-хабарників?
– Ми звільнили цього року кількох людей в Осмолодському лісництві за таким прикрим фактом. Звільнили з роботи двох лісничих і трьох майстрів лісу. Зараз, буквально кілька тижнів тому без роботи залишились двоє майстрів лісу в Верховинському лісництві – були від громадськості звернення, про те, що там немає порядку.
– 8 липня Петро Порошенко підписав мораторій на експорт лісу. Деревообробники з нетерпінням чекали і добивались цього рішення президента, а яка позиція в лісовому господарстві?
– Питання неоднозначне. Я вже говорив неодноразово, що тут є дві сторони цього питання. Перша сторона – що ми експортуємо. З цього приводу багато питань, багато розмов, фотографій в інтернеті, багато звинувачень. Ми за півроку проекспортували 97 тисяч метрів кубічних деревини, а заготовили 467 тисяч. Що складає ці 97 тисяч? Згідно домовленостей з бізнесом і рішенням обласної ради 90% пиловника, який відправляєм, який в нас найбільший дефіцит, це є пиловник діаметром до 24 см. Тепер порахуємо ціну питання. Такий пиловник коштує в Україні найбільше 550 гривень. Доставка ще гривень 150 десь. Тобто десь 700 гривень. А ми продаємо австрійській фірмі «Швайгофер», відома фірма на весь світ, за 63 євро. Тобто на кожному кубометрі деревини ми заробляли додаткові 500 гривень. Це дуже просто побачити на статистиці. Вся деревина йде через аукціони, там видно що скільки коштує. Тобто ми втратимо десь 100 мільйонів від того, що не будемо мати експорту деревини. Це відчутно для нас.
З іншого боку, це не так страшно, бо ми все-таки за те, щоб був наш товаровиробник, щоб він займався продукцією, бо то і робочі місця і все решту. Лише одна умова. Дуже важливо, щоб ті люди, які зараз говорять, що вони за власного товаровиробника не платили людям по 1200 гривень зарплати в лісі чи взагалі використовували чорну робочу силу. Треба бути чесним по відношенню самих до себе, бо всі кричать, але давайте робити Україну не тільки на словах, а в тому, який вклад ви в ту справу робите. Бо коли людина відправляє на експорт 1000 кубометрів пиломатеріалів і платить по 3 гривні податку з кубометра державі, то виходить абсолютно смішно.
З іншого боку, щоб працював ринок заготівлі і ринок обробки деревини, я тут цілком підтримую деревообробників, держава має зняти в’їзне мито на технологічні засоби. В нас зараз немає «Лебідок». Немає чим стягувати ліс з горів вниз. А найбільш складна проблема в горах – це стягнути деревину зверху до низу. Тягаємо їх гусичними тракторами 93 року випуску, які вже давно свій ресурс використали. Три роки назад Михайло Васильович був головою адміністрації і ми привезли австрійську «Лебідку» фірми «Максвель», розібрали її, дали франківським структурам, щоб вони таке щось подібне зробили. Два роки вони щось там намагалися робити, але таки нічого не вийшло. Тобто ми на жаль не маємо власного товаровиробника, який би робив якісне високотехнологічне обладнання для лісозаготівлі і для дерево переробки. Тому дуже важливо, щоб держава зараз простимулювала деревообробний бізнес, дала можливість ввести високоефективне обладнання. Як виглядає лісопиляння в світі – «заходить» колода, її відразу ж окурюють і комп’ютер обраховує що з неї може бути. І це не залежить від людини. От і раціональне використання. В нас виходить навпаки – до 30% деревини йде у відходи, якщо ріжемо на наших пилорамах 63 року. А в основному в нас якраз такі пилорами саме 63 року. Тому дуже важливо, аби люди мали високотехнологічне обладнання обробки деревини і була додаткова вартість цієї деревини. Це би дало поживу для всіх. І якщо буде реальна ціна на деревину, тоді немає значення буде чи не буде експорту.
– Ви сказали, що через заборону експорту втратите близько 100 мільйонів гривень. Як компенсуватимете?
Я не говорю, що це великі втрати. Нам потрібно створити нормальний прозорий ринок деревини, на якому всі матимуть доступ до сировини. І від цього виграють всі. Зараз, на жаль, аукціонна система продажу деревини з боку виглядає дуже красиво і прозоро, а з іншого боку ми бачимо зговір на місцях. Будьмо чесними, це є. Ми в це не втручаємося і не впливаємо.
Має бути якийсь критерій, щоб ті люди, які ефективно переробляють деревину, які мають легальну робочу силу, сплачують податки мали певні гарантії з боку держави по цій деревині, а не грати в лотерею – виграє чи не виграє він цю деревину на аукціоні. Щоб певний об’єм був розкуплений, а решту можна було отримати на аукціоні. Аукціон як чинник визначення ринкової ціни, а не як основне джерело забезпечення сировиною виробництво.
Ми дали відповідні пропозиції в Кабінет Міністрів. Питання зараз розглядається в Києві. Сподіваємося, що зміняться правила гри, щоб ринок деревини став абсолютно нормальним, бо від нього залежить розвиток і лісового господарства і природної галузі також.
Маємо зробити реальну ринкову ціну на сировину. Щоб не вийшло так, що на чорному ринку ціна більша, ніж на легальному. Так немає бути. Маємо створити нормальний ринок.
– Ви згадали, що займетесь прокладанням доріг. Якими є напрацювання в цій сфері, чим можете похвалитись?
– Ми цього року маємо побудувати 50 км доріг і 17 км відремонтувати. Половину вже з цього об’єму зробили. Хотів би похвалитися – маємо три такі гарні дороги, які я вважаю будуть артеріями життя на Івано-Франківщині. Зробили дорогу від Манявсього скита до водоспаду і бачимо, що вона поєднує і лісове господарство і туризм екскурсійний і туризм релігійний. Є таких багато доріг. Дороги є такими артеріями життя. Якщо вони є, то є доступ до лісу, є охорона лісу, є боротьба з пожежами.
Я зараз їду по лісу і бачу, що приїхали наші жіночки збирати ягоди. І це теж добре, бо не йдуть по 5-6 км пішки, а приїхали збирати ягоди. Будьмо чесними, для багатьох сімей з гірських районів це є важливим доходом для сімейного бюджету.
Також зробили об’їзну дорогу в Болехові. І ще можемо похвалитися дуже доброю дорогою в селі Лемнів. Ми робимо так, щоб лісовози не їхали по селах, є претензії від людей. Тому краще робити об’їзні дороги, щоб лісовози їхали в об’їзд сіл і менше нищили дорожнє полотно населених пунктів.
– Скільки коштує будівництво доріг для підприємства?
– В середньому витрачаємо тисяч 300 на один кілометр дороги, тобто виходить порядка 8 мільйонів гривень. Це власні кошти підприємства. Цього року ми практично не маємо бюджетного фінансування. Тільки Галицький національний парк має 4 мільйони. Все решта – кошти зароблені власною діяльністю.
За півроку ми одержали реалізації 282 мільйони. На розвиток лісового господарства ми направили 82 мільйони. 8 мільйонів пішло на дороги. Рентабельність в нас вийшла 9,9%. Такими є економічні показники за результатом піврічної діяльності. І мені дуже приємно, що в нас є люди, які заробляють по 12-15 тисяч гривень. В нас є підприємства, які мають середню заробітну плату 6 тисяч гривень. Мінімальна зарплата в нас 2300 гривень.
– Якщо не секрет, скільки отримуєте заробітної плати Ви?
– Я отримую біля 6,5 тисяч гривень.
Велика проблема в тому, що в нас спеціаліст отримує 2,5 тисячі зарплати. Це так немає бути. Держава немає на державній роботі платити таку заробітну плату. Приходять молоді люди і хто буде працювати за такі гроші в Івано-Франківську?
– Ви запевняєте, що на підприємстві працівники отримують від 12 до 15 тисяч гривень в місяць. Чому залишається працювати в адміністративній сфері за 6,5 тисяч?
– До всього звикаєш. Тут вже більше, мені здається, питання честі, питання планів. Все дуже відносно в цьому світі. Просто дуже важливо, робити свою роботу професійно і тоді все буде нормально.
– Ви очолюєте управління з 2001 року. Як стали керівником лісового та мисливського господарства області?
– Я все життя працював в лісі. Я працював майстром лісу, помічником лісничого, лісничим, потім на громадській роботі був, а згодом на лісовому комбінаті, став головним лісничим. А потім так склались обставини, що я пішов на першого заступника голови, а згодом головою Долинської районної адміністрації. Є в мене і досвід такої роботи адміністративної, державницької. А звідти, в 2001 році повернувся знову до лісового господарства.
В моєму житті є таке переконання, що батьки нам дають життя, а наша доля залежить від того, кого Бог дає нам по житті. Ті люди вирішують нашу долю.
Так сталося, що Михайло Васильович прийшов, побачив мене і я пішов головою райдержадміністрації. Я завжди кажу правду. Я вже в такому віці… Ось, десь тоді я опинився на цій роботі і нам вдалося багато чого зробити.
В цій будівлі, що ми знаходимося, є хата лісу. Ми єдині в Україні, хто має всі інституції лісового господарства – лісозахист, курси підвищення кваліфікації працівників середньої ланки. В жодній області немає всіх цих структур, які є в Івано-Франківську. Мені вдалося це зробити.
– За 14 років в країні змінилося н-кількість президентів, ще більше змінилося Міністрів аграрної політики та голів ОДА. Як Вам вдалося втриматись на посаді такий тривалий термін?
– Я б не казав «втриматися на посаді». Тут є три речі. Перше – в житті є речі, через які не можна переступати. Я не кажу, що я святий, бо час не святий. Але є речі, які не можна переступати, і я їх не переступав. Друге – приходить керівник і всі шукають в нього щось негативне, я завжди шукав щось позитивне, бо мені треба було з ним працювати. Треба завжди працювати з керівником на позитиві і вирішувати питання, які потрібно вирішувати. А третє – треба любити і робити свою роботу, треба бути професіоналом.
Я за професійність. Завжди згадую, може зараз то не зовсім доречно, але Ленін після революції казав: «Міняю трьох комуністів на одного прикажчика». В кожній галузі мають бути професіонали. Я зараз вчу молодих людей, щоб вони були професіоналами. Якщо вони будуть професіоналами, то вони будуть затребувані на ринку праці і вони виживуть. Ця робота вимагає постійної праці над собою, якогось навчання, але головне, щоб ти знав свою роботу. Я працюю, і про це можуть сказати працівники, з 7 години ранку до 7 години вечора включаючи суботу. То не є добре, але то таким є наше покоління – покоління трудоголіків.
– На весні цього року учасники Майдану вимагали Вашого звільнення. Як на Вашу думку з чим це було пов’язано і як вдалося домовитися з активістами?
– Кожна революція вимагає зміни людей. Я з самого початку стояв на позиції, що всі мають піти геть. В принципі я також. Але коли почало показуватися, що багато людей не йде геть, а я кажу правду як воно є, то кожен почав доказувати своє місце. Завжди треба казати правду. Правда вона інколи буває болісна, але з нею легше жити.
Ми говорили, що ми робимо. Можна піти в будь-який лісгосп попитати. Ми ніколи не наїжджали ні на який бізнес. Ми працюємо так, щоб ті люди, які працюють біля нас також могли розвиватися. Треба людям допомагати. Якщо ти допомагаєш, то Бог все розставить в цьому світі на свої місця.
Слово «домовитися» складне слово. Ти просто показуєш, що ти робиш. Люди бачать і ставлять оцінку. Хоча, нічого вічного немає. І я розумію, що прийдеться піти геть. Це нормальне явище. Ми за те, щоб працювали молоді люди.
– Реформу чекаєте з острахом чи все-таки більше з надіями і сподіваннями?
– Я казав, що я є дитина «Прикарпатлісу». Я там багато років пропрацював. Це була дуже добра структура, вона була ефективною. Дуже багато людей, які мали дуже добрі бази і технічні основи виїхали на заробітки. Тому зараз дуже важливо аби реформа стала на благо людей. Якщо нам вдасться це зробити, то від цього виграють всі.
– Не боїтеся, що нова реформа вимагатиме вашого звільнення, що Вас попросять залишити посаду?
– Я давно вже перестав цього боятися. Бо, як каже моя дружина – всьому свій час, пора вже й дякувати. Тому немає в цьому нічого такого дивного. Мають прийти нові молоді амбіційні люди. Якщо зараз оголосять конкурс на нового начальника, то я подякую тій команд, яка зараз є за ті 15 років і хай молоді люди йдуть працювати далі. Я говорю Вам це відверто. І в цьому можна буде переконатися, якщо це станеться через два-три місяці.
– Ви є депутатом обласної ради, але Вас не дуже часто можна побачити в сесійні залі чи біля мікрофона. Чи є якесь цьому пояснення?
– Подивіться уважно всі мої відвідування і за останні роки побачите, що насправді в мене дуже мало пропусків. А якщо чесно, то я депутат вже кількох скликань. І мені здається, що дуже важливо робити роботу. Не всі ті люди, які ходять до трибуни і надсилають запити показують результат. А я можу показати, що ми зробили. Я завжди можу сказати людям, що ми зробили. Не було такого свята на виборчому окрузі, щоб ми не відвідали бідних і багатодітних. Завжди відвідуємо школу інтернат. Ми багато зробили в селі Ясені.
І коли я зараз чую, що деякі політичні сили починають розказувати, що вони зробили, то мені би хотілося, щоб вони говорили правду. Що перший крок по Ясеню був зроблений коли пан Голубчак привіз туди пана Вишиванюка і пішли перші гроші на ремонт дороги. Просто треба робити. Робиш, а Бог все бачить. Може тому я й так довго працюю, бо Бог все бачить, а не тільки люди (Сміється).То я жартую.
– Ви згадували вже не раз Михайла Вишиванюка. В яких зараз стосунках?
– Михайло Васильович то є мій дуже добрий вчитель, він великий газда. В нас з ним нормальні людські відносини. То є частинка мого життя. Знаєте, був такий час цікавий, може не треба цього говорити, нас колись в 2001 році всіх запхали в «Народу партію». Так сталося. Приїхали в Київ і нам святково вручили квитки. Потім було тисячу пропозицій від різних партій, можна було це використовувати, але соромно якось бігати. Треба себе поважати. Потім складається таке враження, що шукаєш місце де цікавіше сьогодні бути.
– Позаочі говорять про те, що Вас з паном Вишиванюком поєднує не лише дружба, а й спільний бізнес та бізнес інтереси.
– Якби я мав бізнес в принципі якийсь, навіть лісовий, то я б давно вже тут би не сидів, люди мене б давно вже звідси винесли. Всі це добре знають. Мій життєвий принцип – я не можу мати бізнесу в тій справі, в якій я роблю. В нас не було і немає ніяких бізнес інтересів. Він дуже гарно писав в «Галичині» про плітки про його майно закордоном.
Це я заявляю абсолютно…можу ставити руку на Біблію, що ніяких спільних бізнес інтересів в нас немає. Просто відносини, які склалися роками спільної праці. І я вважаю, що нормальної праці. Це моя оцінка. А в кожного своя думка.
Розмовляла Софія Дейчаківська
ФОТО ТИЖНЯ
