Олівці, пластилін та камера: як франківські школярі створюють унікальні мультфільми (ВІДЕО, ФОТО)

Автор: Зелінська Таня

23 Лип, 2020 10:36

Олівці, пластилін та камера: як франківські школярі створюють унікальні мультфільми (ВІДЕО, ФОТО)

У 2017 році в Івано-Франківську громадська організація “Інститут неформальної освіти” створила проєкт з соціальної мультиплікації “Світ повний можливостей”. Діти власноруч створюють мультфільми, розповідаючи про те, що їх турбує.

Читайте також: У Франківську обрали нових директорів трьох навчальних закладів

Голова громадської організації Василь Чорнописький дізнався про соціальну мультиплікацію на одному проєкті в Дніпрі. Він взяв участь у тренінгу та згодом запропонував запустити такий проєкт в Івано-Франківську та області.

Мультфільми можна створювати у різний спосіб: за допомогою лише комп’ютера або ж самотужки – вирізати героїв з паперу, створювати їх з пластиліну, фотографувати та вже згодом монтувати кадри в мультик. Під час соціальної мультиплікації якраз використовують другий спосіб роботи – учасники придумують ідею, роблять розкадрування, створюють героїв та пишуть для них діалоги. І все це на соціальні теми.

“Соціальна мультиплікація є ефективним інструментом неформальної освіти. Більше того, вона є універсальною і підходить фактично будь-якій групі, яка має проблеми із комунікацією, повагою чи навіть лідерством. В умілих руках фасилітаторів цей інструмент несе суттєвий вплив і я радий, що ми на Івано-Франківщині вже понад три роки його використовуємо. Також хочеться додати, що й серед педагогів-практиків, з якими ми мали справу, тільки схвальні відгуки”, – ділиться Чорнописький.

Восени 2017 року активісти подалися на місцевий грант та виграли його. Волонтерка з Дніпра приїхала до Франківська, де навчала місцевих активістів соціальної мультиплікації, та провела чотири тренінги. Навесні 2018 року ГО “Інститут неформальної освіти” спробувала свої сили у ще одному гранті – тоді провели ще шість тренінгів, а влітку відбулася перша презентація мультфільмів.

Координаторка та тренерка проєкту Анастасія Маліборська ділиться, що спочатку все здавалося незрозумілим, зокрема – як працювати з дітьми. Громадські активісти почали цікавитися психологічною сферою, вивчали, як налагодити взаємодію з дітьми, аби не тільки прийти та створити мультфільм, а й більше попрацювати над психоемоційним станом дітей, над їхніми переживаннями.

В команді працюють троє людей: Анастасія Маліборська, Надя Дзінько, Вася Демків та волонтери.

Від старту проєкту в ньому взяли участь понад 500 дітей – вони відвідали 24 тренінги, на яких створили 46 мультфільмів. Соціальна мультиплікація завітала до дітей в:

  • Національну скаутську організацію України “Пласт”
  • Івано-Франківський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей
  • Загальноосвітні школи Івано-Франківська №19, №24, №28
  • Центр патріотичного виховання учнівської молоді імені Степана Бандери
  • Івано-Франківський навчально-реабілітаційний центр
  • Філософський факультет ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”
  • Калуський ліцей №2
  • смт. Богородчани, с. Вільхівці
  • м. Городенка та смт. Верховина

МУЛЬТФІЛЬМИ VS СОЦІАЛЬНА МУЛЬТИПЛІКАЦІЯ

Соціальна мультиплікація – більш вузьке розуміння. Тут розглядають теми з соціальної сфери, часто дуже складні, про які не звикли говорити, або ж навпаки – ця тема може бути на піку обговорення.

“Працюючи на тренінгу з дітьми, ми не просто кажемо «о, є такі теми – ця класна, давайте забацаємо мультфільм» – так не буває”, – каже Анастасія.

Тренери проєкту спочатку знайомляться з дітьми та дізнаються щось з їхнього життя. Наприклад, скільки їм років, чи є домашні тваринки, який колір люблять чи є якесь хобі, що вони вважають добром чи що вважають злом.

“Обговорюємо, що їх обурює у цьому житті, що подобається, яка їхня ціль чи мета. Переходимо до більш серйозних речей, які соціальні теми їх цікавлять, що їх зачіпає, а чого не розуміють. Шукаємо більш гостру тему саме для них. Якщо менші міста чи села, то питаємо, які у них є проблеми і над цим працюємо”, – додає Анастасія.

Далі створюють сам мультфільм – розробляють сюжет, роблять розкадрування, виготовляють та фотографують кадри, з яких відеомонтажер зробить мультфільм, а діти за бажанням можуть записати озвучку. Саме заняття триває близько чотирьох годин, а монтаж займає від 2 до 8 годин.

“Мені подобається можливість того, що за допомогою звуків, музики можна створити певну атмосферу мультфільму, певний емоційний фон, який допоможе глядачеві більш якісно усвідомити проблему чи ситуацію показану у мультфільмі”, – розповідає монтажер Василь Демків.

На тренінгу з соціальної мультиплікації діти вчаться працювати в команді, розкривати власну індивідуальність, розвивати власну уяву та креативне мислення, знаходити спільну точку зору та вирішувати конфлікти, розповідати про свої переживання, розуміти свої емоції, ділити обов’язки.

“Ми часто стикалися з проблемою, що їх просто не чують, що їхня думка не важлива, бо вони ще діти. Бувало, що вони не розуміли для чого ми це робимо, казали, що всім й так все одно – “батьки й так не будуть дивитися цей мультфільм, вони й так нічого не зрозуміють”. Діти просто не розуміли для чого висловлювати свою думку, але це неправильно, бо їхня думка має бути дуже важлива, адже у них своєрідний погляд на все”.

Під час проєкту стикалися з певними проблемами. Одна з головних – тренерам бувало важко потрапити у школи, адже не завжди дирекція розуміли, для чого їм потрібні ці заняття.

“Мене серце болить, що їм так байдуже. Не розумію, чому вони не хочуть приймати те, що є інша сторона освіти. Необов’язково дітям завжди вчити тільки математику, українську мову, літературу чи фізику, аби вирости нормальними людьми. І навпаки, часто їм цього недостатньо. Ми якраз займаємося тим, щоб допомогти дітям сформуватися більш правильно та свідомо, аби вони вчилися розуміти себе та інших”.

ПРО ЩО ГОВОРЯТЬ ДІТИ У СВОЇХ МУЛЬТФІЛЬМАХ

Найчастіше діти обирають тему екології або відносин між людьми. Тренери з дітьми створювали мультфільми про відносини батьків та дітей, про дітей з обмеженими можливостями, про дитячі будинки, про майбутнє, про алкоголізм та куріння, чому не люблять школу, про важливість берегти природу та давати друге життя пластику.

“За розмовами зрозуміло, що їх найбільше цікавлять відносини – між однолітками, зі старшими, з вчителями чи між дорослими та дорослими”, – говорить Маліборська.

Їй найбільше запам’ятався мультфільм, який створили ще у 2017 році – «Обмежені життям». У ньому розповідається про дівчинку, яка хотіла здійснити самогубство, але її врятували друзі. Історія дуже вразила тренерів, бо перегукувалася з реальністю.

“Ще мені подобається один з останніх мультфільм “Фестиваль людяності?!”. Ідея була в тому, що в одній з країн є фестиваль, де їдять собак і дітей дуже обурювала ця тема. Вони хотіли розповісти про це людям, які не знали що взагалі таке існує, що так не має бути і це живі тварини, звернути увагу соціуму на цю проблему.

Ми пояснюємо дітям, що от ви не створюємо мультфільм, аби ви чи ваші друзі на нього подивилися і все, а створюєте мультфільм для того, аби звернути увагу інших людей на проблему, яка вас цікавить. Бо батьки чи вчителі можуть бачити це зовсім по-іншому, та й взагалі не бачити в цьому проблеми”.

Мультфільм “Чому ми не любимо школу” міг й не побачити цей світ, адже діти боялися його випускати. Під час тренінгу вони хотіли створювати мультик про екологію, але тренери почали більше дізнаватися у дітей про те, що дійсно їх турбує. Тоді зрозуміли – шкільне життя.

“Побачили, що батьки і вчителі дуже зосереджені на одному аспекті життя дітей – навчанні. І це приносить певний дискомфорт дітям. Спочатку школярі боялися створювати цей мультфільм, бо його побачать батьки та вчителі. Тоді ми пояснили їм, що це змога показати свою проблему, це буде їхній меседж до старших. Переглянувши мультик вони можуть задуматися чи переосмислити свою поведінку”.

Всім дуже подобається мультфільм «Цінність життя», хоча створили його дуже давно. Він про тата, котрий має алкогольну залежність, його сім’я страждала від цього. Тут він попадає в аварію і залишається живий, після лікарні розуміє, що робив все погано, та виправляється.

“Діти з соціально незахищених категорій показують реальні ситуації з життя. Коли ми пишемо текст та діалоги, то просимо дітей детально описувати все. Тоді виходить, що ті фрази, які проговорюють діти – це реальні фрази з життя, які вони чують від батьків, інших рідних чи однолітків. Єдине – ми “мати” не вставляємо (ред. сміється). У кожному мультфільми діти показують свою частинку життя”.

Учні франківської школи №28 розповіли про небезпеку Інтернету – “Спілкування важливіше за Інтернет” та “Інтернет повний небезпек”. Основний меседж – у мережі можна натрапити на неперевірену інформацію, на ту, яка може зашкодити чи поглинути. Два мультфільми показують Інтернет, як щось негативне, як залежність. Школярі показали, як від цієї залежності позбутися, що краще спілкуватися з друзями.

Не менш цікава ідея у мультфільму “Загублена в собі”. Його створили в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей. Він про дівчинку, яка любила грати на гітарі, але часто чула осуд від рідних та знайомих. Проте її підтримала одна подруга і завдяки цьому головна героїня змогла далі натхненно вчитися, а ще виступити на концерті, отримати позитивні відгуки.

“Діти говорять про дуже прості речі, але коли вони про це говорять, то я розумію, що ми про це вже не думали 100 років. Ну от хіба звичайна людина, яка ходить на роботу, чи думає вона, що потрібно підтримувати оточуючих, потрібно приймати себе, допомагати іншим прийняти себе, цінувати своє життя і близьких. Це дуже важливо в житті.

Моєю ціллю є, аби людина сиділа на просторах Інтернету, випадково натрапивши на наш мультфільм – задумалася про проблему, спробували зрозуміти, що хотіли діти сказати цим, та який у самої людини досвід стосовно цієї ситуації. Просто вирвати людину з її життя і на кілька хвилин змусити задуматися про щось інше”, – говорить Анастасія.

 

Діти просять через мультфільми дорослих не бути байдужими стосовно своїх дітей, оточуючих чи довкілля. Думати про майбутнє.

РОБОТА З ДІТЬМИ – ЦЕ НЕПРОСТО

Проводити тренінги для дітей – непроста робота, ділиться Анастасія. Особливо, коли це діти з соціально незахищених категорій. Вони часто підіймають складні питання, а громадські активісти у перші роки свої роботи не були готові до цього. Проте згодом, починаючи з 2019 року, отримали “добрячий досвід”, і вже не було того емоційного вигорання – хотілося реалізовувати нові і нові проєкти.

“Бували моменти, коли втрачали ентузіазм до роботи, але якщо був шанс отримати грантові кошти на проєкт, то ми цим завжди користалися. З кожним разом хотілося вдосконалювати свої навички, але між цим було певне вигорання. Коли проводиш тренінг для 20 дітей, є два тренери та волонтери – все одно складно емоційно, бо ми працювали з дітьми з соціально незахищених категорій – перші два роки. Психологічно і емоційно важко, але розумієш це з часом, коли аналізуєш”.

З дітьми зі соціально незахищених категорій волонтери стараються бути більш уважними. Їм потрібно постійно стежити за тим, що говориш, бо словами можна дуже сильно вплинути на емоційний стан дитини. Координаторка проєкту порівнює їхні тренінги з сеансом у психолога, бо діти розбираються у собі та говорять про важкі теми.

“Весь цей процес емоційно і психологічно складний. Коли вже ліпимо і створюємо – це весело, а до того багато говоримо і думаємо”.

Для заняття важливо, аби діти самі хотіли брати участь у створенні мультика – тоді легше налагодити контакт. Частіше всього збирається група дітей одного віку, які знайомі, але буває і навпаки – різний вік, чи незнайомі.

“Нас вчили, що краще коли діти в команді не знайомі між собою, але я не зовсім з цим погоджуюся. Коли вони незнайомі, а тренінг триває 4 години або більше, і перші дві години, коли потрібно зробити основну роботу: придумати ідею, розкадрування і написати діалоги, а вони ж тільки познайомилися – важко проявити ініціативу. Тоді робота йде тяжче, тренеру потрібно більше включатися і проявляти більше ініціативи, але цікавіше коли ініціатива йде від дітей тоді багато йде”.

Якщо діти малоактивні, то тренери нікого ні в чому не звинувачують – вони приймають емоційний стан учасників. Можливо просто не той день, не той період.

ТІЛЬКИ ПОЗИТИВНІ ЕМОЦІЇ ПІСЛЯ ЗАНЯТТЯ

Оксана Продан працює в Івано-франківському навчально-реабілітаційному центрі Івано-Франківської обласної ради для дітей з тяжкими порушеннями мовлення та аутизмом. Вона стала ініціатором, аби для дітей провели заняття з соціальної мультиплікації.

“У 2018 році я подала заявку на участь у “Малих Грантах Теплого Міста”, де представляла проєкт “Мотузкового парку для дітей з особливими освітніми потребами”. Саме там я познайомилася з Анастасією Маліборською і її командою, яка представляла проєкт соціальної мультиплікації. Мене зацікавила ідея їхнього проєкту. Розказала де працюю, які особливості розвитку наших учнів – запропонувала спробувати створити мультиплікацію. На мою думку, це було б дуже цікаво нашим учням, адже треба було б намалювати, зліпити героя, продумати сюжет і попрацювати в команді. А ще, це щось нове, такого ще не робив ніхто”, – розповідає Продан.

Тоді 18 учнів з 5-7-их класів створили мультфільм про неуважність до буденних речей – “А ти байдужий?”. У ньому йдеться про те, що потрібно озиратися навкруги, бути уважним до дрібниць і цінувати життя. Координаторка проєкту Анастасія додає, що мультфільм саме про це, бо діти відчувають цю байдужість від оточуючих відносно себе. До прикладу, коли їдуть в транспорті. І сприймається ця байдужість негативно.

Після заняття діти активно ділилися враженнями від процесу створення мультфільму, було помітно, що їм дуже сподобався творчий процес.

“Враження після зустрічі були дуже позитивні. Дітям дуже сподобалося! Запитували один одного про те, як вони поводять себе на вулиці, в транспорті, чи допомагають батькам, друзям, вчителям. Діти з особливими освітніми потребами потребують уваги і розуміння від суспільства. Це теж було мотивом до створення саме такої мультиплікації”, – ділиться Продан.

Інший учасник тренінгу – 18-річний Володимир Глушко із селища міського типу Верховина, дізнався про заняття з соціальної мультиплікації через Інстаграм знайомих.

“Ми створювали мультфільм про корупцію, бо нам здалося, що це тема, яка має бути почута. Тренінг тривав близько трьох годин. Розбираючи тему, дізнався багато корисного, а ще отримав позитивні емоції”, – каже хлопець.

Де з ким з команди Володимиру навіть вдалося здружитися.

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

Після проєкту у його засновників є ще багато ідей та пропозицій. Створити майстерню соціальної мультиплікації, де б могли займатися діти разом з батьками. Вчителі та викладачі позашкільної освіти просили провести для них тренінги з соціальної мультиплікації, аби вони теж змогли займатися з дітьми.

“Соціальна мультиплікація потрібна місту. Вона добре згуртовує і дозволяє людям зупинитися у моменті – побачити, що є зараз і яке воно є. Вона допомагає тим, хто проводить тренінги та тим, хто бере в них участь, і тим, хто потім поглинає ці плоди праці – дивиться мультфільми”, – говорить Анастасія.

ГО “Інститут неформальної освіти” хоче розвивати соціальну мультиплікацію не лише в Івано-Франківську, а й в усій Україні. Тренери хотіли б створити разом з дітьми такий мульфільм, який би був на дуже високому рівні, і презентувати його в кінотеатрі. Провести табір для дітей із тренінгами з соціальної мультиплікації та різноманітними лекціями і семінарами. Але для цього всього потрібні ресурси – людський, грошовий та емоційний. А багато планів “скасувалися” через карантин, пов’язаний з коронавірусом.

Всі мультфільми можна переглянути за цим посиланням.

ДО СЛОВА: ПОЗАШКІЛЬНА ОСВІТА В УКРАЇНІ

На сьогодні близько третини дітей шкільного віку відвідують гуртки і секції позашкільної освіти, а також класи мистецьких шкіл. В. о. генерального директора дошкільної, позашкільної та інклюзивної освіти МОН Віктор Сальков у коментарі “Галці” зазначає, що карантин, який триває в Україні з березня 2020 року, став викликом для системи освіти.

“І під час наявної «коронакризи» – ми бачимо це і в Україні, і за кордоном – прийшло повсюдне усвідомлення важливості праці педагога і очного навчання як такого. Дітям потрібен не лише навчальний матеріал, а й зворотній зв’язок – відповідь на питання, індивідуальний підхід від педагога. Змістовне дозвілля дітей, яке надають заклади позашкільної освіти, є надійним союзником батьків у вихованні. Онлайн заняття здебільшого орієнтовані на навчання, а не на формування цінностей, поглядів і ставлень”, – пояснює експерт.

Здобуття позашкільної освіти дітьми фінансується з місцевих бюджетів. За словами Салькова, належне фінансування гуртків і секцій, відповідно до потреб та інтересів дітей, є демонстрацією того, наскільки майбутнє дітей і громади загалом є пріоритетом для органів місцевого самоврядування.

Найбільш відомі для МОНу позашкільні гуртки Прикарпаття – це Івано-Франківська міська дитяча екологічна станція та Івано-Франківський обласний центр туризму і краєзнавства учнівської молоді.

Матеріал створено в рамках стипендіальної програми «Залишайся у професії», яку організувала ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Приєднуйтеся до каналу “Галки” у Telegram - найважливіші та найсвіжіші новини одразу у Вашому телефоні! 

  • like 2
  • like
2
Подобається
  • like
  • exciting
  • laugh
  • surprise
  • sad
  • angry

Loading...