Роман Остапа Українця «Малхут» (Харків: «Фабула», 2017) – дебютний роман автора, який одразу помітили, «зацінили», а деякі критики навіть назвали автора відкриттям літературного року.
Читайте також: Франківців запрошують на презентацію книги «Малхут» та зануритися в історичну атмосферу Станіслава
Про це пише ZIK, інформує “Галка”.
Раніше молодий автор займався перекладацькою діяльністю та писав оповідання. Автор підписує свої книги не псевдонімом, а реальним прізвищем.
Центральним персонажем роману є Іґнацій Камінський – молодий адвокат і контрабандист, який зрештою стане «найкращим бургомістром» для станіславців. Цей персонаж «живий», об’ємний, зі своїми «мухами в голові», іноді дивний, іноді меркантильний. Випадково (чи ні?) йому до рук потрапляють таємні документи, які спонукають Іґнація на пошуки відповідей, яких може й не бути. Контрабанда зброєю, брудна політика, загадковий скарб, таємні лицарські ордени, одержимість і мармулядова пожежа – це все і навіть більше розмістилось на сторінках «історичної спекуляції» Остапа Українця.
Попри те, що роман, на мою скромну думку, не вийшов геть бездоганним, а проте мова в ньому напрочуд смачна, вибаглива, продумана, послідовна – вчувається філологічна освіта Українця. Різнобарвність діалогів твору, де змішані різні мови і діалекти, що мирно співіснували в ті часи в Станіславі (Станіславові, Івано-Франківську), є родзинкою «Малхуту». Тут звучать такі слівця як журек, біґос, колоратка, дзиґар, тож поціновувачам колоритної говірки сподобається.
Очевидно, що автор багато попрацював, вивчаючи історію Івано-Франківська. І у своєму романі вдало переплів реальні факти, реальних особистостей, реальні події з міфами чи легендами і власною вигадливою фантазією. Хоча сама історія чи «дослідження», за словами самого ж автора, вийшла дещо «клаптиковою», з чим я згодна. В «Малхуті» переплетені події різних часів, що може трохи заплутувати читача, проте територіально відбуваються довкола Станіслава, за що можна вважати його не просто тлом, а головним героєм книги. Тому автор періодично втручається у текст з певними поясненнями чи уточненнями.
Українцю вдалося занурити читача, принаймні мене, у атмосферу Станіслава кінця ХІХ ст. У романі описані деталі повсякденного життя його жителів, розваги, смакові вподобання, а також архітектурні особливості міста. Повсюди зустрічаються гасові світильники, канделябри, свічки. Цікаво було пройтися вуличками міста разом з героями книги, що зустрічаються у корчмі за гальбою пива. Також захопливо було уявити собі шестикутну фортецю та інші архітектурні подробиці з роману.
В книзі – зовсім небагато описів зовнішності персонажів, саме стільки, щоб читачі вмикали уяву і довигадували самі. Не думаю, що це недопрацювання. Швидше навпаки. В сучасному світі у нас залишається так мало часу на приємні миттєвості наодинці з книгою, а стільки їх (книг) ще хочеться прочитати, що я завжди вдячна авторам, які не розтягують свій витвір мистецтва (іноді в лапках) більше, ніж на 250 сторінок)))
Не можу сказати, що я у захваті, але роман був мені цікавим, відповідаючи на сподівання автора у післямові. Не все в Українця вийшло ідеально, але автор перспективний, як на мене. До слова, цього року у видавництві Жупанського на світ з’явився його новий роман – «Транс», який теж привернув увагу читачів і критиків.
ФОТО ТИЖНЯ
