Вже не перший місяць на Прикарпатті реалізовується проєкт під назвою «Освітня станція “Д”». У його рамках молодь навчають мистецтву дебатів.
Як відомо, дебати – це чітко структурований і спеціально організований публічний обмін думками між двома сторонами з актуальної теми, є різновидом публічної дискусії.
Учасники воркшопів із різних населених пунктів Прикарпаття поділилися з «Галкою» враженнями від проєкту. Чого їх навчили дебати, та як змінилося їхнє життя після проєкту.
18-річний Тарас Роспондюк з Бурштина дізнався про дебати від друга, а оскільки у нього не було планів на найближчі чотири суботи, то подумав «а чому б ні?» й одразу заповнив реєстраційну форму.
«Трошки про перше враження. Якщо чесно, то перше враження у мене склалося не коли знайомився з організаторами, не коли почалася теоретична частина і навіть не тоді, коли розпочався обід. Перше враження склалося під кінець першого дня, коли ми, нарешті, дебатували. Напевне, я ніколи не забуду виступ Ореста (ред. тренер проєкту) за першу опозицію, коли я зрозумів, що дебати – це не тільки весело провести час, не тільки безкоштовно поїсти, а й отримати знання у тих галузях, про які раніше навіть не задумувався. А інколи про існування яких навіть і не знав», – розповідає хлопець.
Він додає, що після виступу тренера йому захотілося стати для нього гідним конкурентом у дебатній сфері. Оскільки Орест своїм виступом підняв велику планку.
«Я така людина, якій некомфортно сидіти і розуміти, що моїх знань недостатньо для того, щоб бути на рівні з іншими учасниками. Тому після виступу Ореста це не так зацікавило мене, як створило своєрідний виклик: «Стати кращим, ніж Орест»».
Дебати допомагають молоді не тільки краще формувати свою думку, але й подивитися на свою роботу зі сторони. Тарас зміг покращити свої навички монологу і потренувався говорити без «запинання».
«Під час останньої дебатної гри я вирішив, що було б непогано глянути на себе збоку і зняв свій виступ на відео. Сказати, що це дуже сильно вдарило по власній самооцінці – це нічого не сказати. Переглянув і зрозумів, де і в чому мій монолог був невдалим. Я зміг значно покращити свої навички ораторського мистецтва, логічного і послідовного наведення аргументів, а також це допомогло структурувати мозок, щоб під час дебатів не виникало проблеми “ой, я збився”», – розповідає хлопець.
У своєму місті Тарас планував створити дебатний клуб, почав робити для цього певні кроки, але поширення коронавірусу трохи змінило його плани. Тому цей та інші проєкти він поки що «відклав у далеку комору».
За словами Тараса, чудову атмосферу під час занять створювали Катерина, яка також була тренером, та Василь, який фотографував весь процес роботи.
«Це люди, з якими мені доводилося проводити найбільше часу та які, на мою думку, стали прекрасними тренером і фотографом».
18-річна Дарія Яремчук з Городенки побачила анонс проєкту у Фейсбуці і вирішила себе спробувати, тому що її цікавить все, їй подобається робити щось нове.
«Перше враження було позитивне. Мені все сподобалося. Я зрозуміла, що це моє. Найбільше запам’яталося, що наші заняття не були нудними, якимись звичайними лекціями, а це був цікаво і сплановано проведений час. Тренерам вдавалося дуже добре заохотити нас до роботи, адже ми постійно грали в ігри для розрядки і розігріву».
Дівчина хоче відкрити у своєму місті дебатний клуб. Вона переконана, що молодь зацікавить така можливість, адже «дебати допомагають скласти свої думки “до купки”, розвивають критичне мислення і допомагають розбавити нудний карантинний час».
15-річному Роману Сливінському з Богородчан про проєкт розповіли вчителі. Дебатерів він ласкаво називає «угрупуванням», і каже, що як тільки дізнався про всю суть тренінгів – вирішив випробувати свої можливості.
«Також не потрібно відкидувати факту, що розвивати своє критичне мислення і вчитись швидко реагувати на ситуацію завжди корисно», – додає Роман.
Від першого заняття у нього були змішані емоції – захват від людей та тамтешньої атмосфери змішувався з розумінням того, скільки ще роботи потрібно зробити.
«Найбільше запам’ятались люди. Я, напевне, до кінця не забуду тих, хто розказав та показав мені що таке дебати, а також тих, хто забезпечував позитивну і бадьору атмосферу. А щодо тренерів, то їм навіть не потрібно було нічого робити, адже інформація подавалась настільки цікаво, що єдиною проблемою було те, що ми задовго сиділи на одному місці і не могли потім ходити, але навіть це дуже швидко виправили».
Хлопець з нетерпінням чекає моменту, аби використати отримані знання на практиці. Дебати допомогли йому легше спілкуватися з оточуючими.
«Адже коли ти виходиш і 5 хвилин пробуєш щось розказувати знайомим і не дуже людям, то потім робити це вже не так соромно».
На базі своєї школи разом з друзями створив дебатний клуб. Поки що до нього входять тільки десятикласники, але скоро там буде набагато більше людей, вважає хлопець.
20-річний Юхим Рибенчук з Верховини – учасник ГО “Верховина квітка Карпат», тому з ГО “Інститут неформальної освіти” час від часу кооперує. Про дебати дізнався від організаторів, та вважає, що це цікава та корисна практика для молоді.
«Ніколи ще не брав участі у дебатах такого формату, тому допомагав їм організувати цей проєкт на Верховинщині, а також був його учасником».
За словами хлопця, воркшопи були дуже цікаві та інформативні, всю теорію в кінці кожного воркшопу закріплювали на практиці дебатним раундом. Це дало змогу в кінці побачити прогрес кожного учасника та приємно його здивувати.
«Тренери все пояснювали чітко, цікаво та лаконічно, а також відповідали на всі наші питання.
Дебати вчать правильно формулювати свої думки та відстоювати свою точку зору, вже після першого ж воркшопу починаєш помічати, як у будь-якій палкій розмові, дискусії ти почуваєш себе впевненішим, бо можеш застосувати щось з дебатів».
По завершенню воркшопів його учасники залишили багато схвальних відгуків. Тому, якщо буде багато охочих, у Верховині може з’явитися свій невеличкий дебатний клуб.
З досвіду учасників проєкту можна побачити, що дебати сприяють позитивній взаємодії та конструктивному обговоренню соціальних тем, або тих тем, які називають «делікатними». Після воркшопів юним прикарпатцям стало легше формувати свою думку, а дехто навіть планує ділитися отриманими знаннями з іншими, а хтось уже це робить.
Один із тренерів «Освітньої станції «Д»» Орест Багрій провів половину всіх воркшопів на проєкті. Про дебати він дізнався ще на першому курсі від друга:
«Приблизно на першому курсі мій найкращий друг привіз з Одеси стікер, на якому писало “Debate is life, everything else is just prep time” (ред. “Дебати – це життя, все інше – лише підготовчий час”). Ним по суті можна передати те, чим для мене були дебати протягом останніх 6 років, відколи я став членом цього руху».
Активна участь у громадському житті та вміння реалізовувати власні проєкти прийшла до Ореста з практики організації дебатних турнірів. Дебати також допомогли йому врятувати життя близької людини.
«Переважна більшість моїх знань, переконань, звичка мислення та здатність до формулювання думок – прямі наслідки регулярної практики дебатування в межах клубу та дебатних турнірів. Майже все моє коло спілкування складається із дебатерів (і в багатьох дебатерів ситуація схожа); я проїздив всю країну, прожив хоча б по тижню майже у всіх обласних центрах, знайшов роботу, стосунки, партнерів із цього оточення. Одного разу навіть допомогли врятувати життя близькій людині, коли довелося оперативно збирати кошти на лікування».
До слова, ГО «Інститут неформальної освіти» певною мірою завдячує своєму розвитку власне дебатам – співзасновники познайомилися в дебатному клубі, грали разом, і спільно вирішили, що можуть зробити щось більше.
«І хоч тепер я в дебатах не так часто і активно, як раніше – дебати значною мірою зробили мене тією особистістю, якою я є», – говорить тренер.
Орест поділився, чому ж для нього важлива участь у цьому проєкті:
«Бо мені хочеться в атмосферу вільнодумства, дискусійності, відкритого діалогу (а не непродуктивних суперечок, де всі просто намагаються перекричати один одного\аргументувати до особистості); класний спільний досвід, який зробив нас більш відкритими до світу та до інших, пережила більша кількість людей. Мене це зробило кращою людиною, то чому не робити кращими і людей навколо себе, коли володієш інструментарієм?».
У рамках проєкту тренери провели 24 воркшопи в різних населених пунктах області. Орест каже, що завдяки проєкту він зміг вивчити рідну область у всьому її багатоманітті.
«Більшість із нас, хоч і живе тут, навряд бували у всіх районних центрах та знайомилися з особливостями місцевої культури та проблем молоді\інших соціальних груп). По-друге, всі спільноти та групи людей, з якими доводиться спілкуватися, суттєво відмінні – хтось краще організований та має досвід спільної роботи, хтось менше. Всюди варто було корегувати методику, зміст навчання, зважаючи на місцеві особливості, тому всі місцеві особливості ще свіжі в голові. По-третє, люди, хоч і всюди однакові, але всюди мислять про свої можливості по різному. Легко і радісно працювати там, де молодь знає про свої можливості і права, і вперто їх реалізовує (як ось у Долині, до прикладу); десь, навпаки, відчутно що молодь має значно більший потенціал, але з ними ніхто не приїжджає та не прагне працювати (як, до прикладу, було в Городенці); а про можливості самостійно щось змінювати вони часто не знають, або не вірять у свої сили, бо не мають позитивних прикладів», – каже Орест.
За словами тренера, успіхи учасників воркшопів можна побачити майже одразу. Їхні промови вже на останніх воркшопах тривають по п’ять хвилин, вони вміють правильно структурувати свої думки та використовують влучні аргументи.
«Деякий досвід у навчанні дебатам до проєкту в мене був, специфіку розвитку навичок публічних виступів, критичного мислення та аргументації було із чим порівнювати. Та й самим учасникам на початкових етапах дуже легко помічати зміни – коли їх перші промови тривають хвилину-дві, і часто не володіють структурою чи доведеними аргументами, то до четвертого воркшопу ми регулярно маємо близькі до 5-хвилинних (максимум у межах британського парламентського формату) промови, де учасники впевнено доводять власні позиції, а якщо промови і коротші, то зміна якості аргументації дуже відчутна».
Найкращий відгук для Ореста не в словах чи постах вдячності на Facebook чи Instagram, а конкретні вчинки, які люди здійснюють.
«До прикладу, коли учасники просто говорять “було цікаво, ми ще продовжимо цим займатися” – це одне, а коли бачиш як учасники самостійно намагаються організувати діяльність локальних дебатних клубів, то тоді справді розумієш, що ідеї їм “зайшли”). Наскільки мені відомо, точно почали своє функціонування два дебатні клуби – в Богородчанах та Долині; ще один суттєво посилився після роботи – Коломийський. Ну і в районах, де учасники були менш знайомі із собою, внаслідок того що “збори клубу” влаштувати важко, діяльність іще не розпочалася, проте активна участь у дебатних заходах, особистий інтерес у діалогах та схвальні відгуки дозволяють сподіватися на краще»
Проєкт «Освітня станція “Д”» організовує ГО «Інститут неформальної освіти» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).
Розмовляла: Тетяна Зелінська
ФОТО ТИЖНЯ
