Снайпер з’являється нізвідки, виконує наказ та потайки зникає. Чимало людей, які хочуть захищати країну із зброєю в руках, бажають ним стати. Але не всім вдається.
Галка поспілкувалася зі снайпером з Івано-Франківська, який зараз воює на одній із найгарячіших ділянок фронту – Бахмутському напрямку. Звісно, що ім’я захисника ми не розкриватимемо з міркувань безпеки.
Батон, саме такий позивний у нашого героя, до великої війни не мав бойового досвіду. Але завдяки власній наполегливості та витримці він став частиною елітної військової касти – снайпером.
Воїн розповів, як виглядає робота снайпера на передовій, чому інколи їх недолюблюють ті, кого вони прикривають.
Також Батон поділився тим, що не кожен може розказати – про відчуття, коли вбиваєш ворога через приціл.
– Перше запитання доволі банальне, але доволі важливе – як стають снайперами? Можеш розповісти про свій шлях?
– Після жорсткого відбору. Якщо ти хочеш попробувати себе у цій роботі, то під час проходження КМБ (курс молодого бійця – ред.) маєш одразу підійти та сказати про це. Тоді вже над тобою займаються трішки більше, ніж зі звичайним піхотинцем. Це різні тестування, стрільба, біг, вправи на витривалість, інтелект тощо.
– До великої війни ти мав якийсь бойовий досвід? Воював?
– До повномасштабного вторгнення не брав участі у бойових діях. Але займався трішки тактикою, стрільбою. Поняття мав.
Хотів ще до 24 лютого (2022 – ред.) піти в армію, але все ніяк не складалося. Коли почалося – без жодних роздумів пішов. Спочатку попав в один із добробатів. Але його не задіювали у боях. Я хотів «двіжу». Невдовзі пішов звідти… Попав у 3 штурмову бригаду. Довго боровся, щоб попасти сюди. Шлях був непростий.
– Відомо, щоб пройти відбір у цю бригаду, то треба дуже сильно попотіти. Як тобі це вдалося?
– Вдало. Ну, якщо в тебе все добре зі здоров’ям та міцні нерви, ти його пройдеш. Головне мати бажання.
– Ти пройшов курс молодого бійця. Що було далі?
– Відправили у бригаду, де через два дні потрапив в зону бойових дій, на Бахмутський напрямок.
– Можеш розповісти про перший бойовий виїзд?
– Думав, ще не повернуся. Там жорстко. Чесно, там їба…ть нормально…
– А як взагалі виглядає робота снайпера на передовій? Яке його завдання?
– Наша робота виглядає десь так – за 15-20 хвилин говорять, куди їдемо працювати. Приїжджаємо, розвантажуємося, на ноги і на позицію. Але так, щоб ніде не засвітитися.
Робота снайпера – це розрахунок. Вивчення позицій і так далі. Також це імпровізація. Щоразу.
Дивись, інколи буває, що заходимо на позицію, де є наші військові. Але ми не хочемо їх «палити». Тому шукаємо інше місце для роботи.
Наше завдання – це знищення найбільш пріоритетних цілей. Ворожих гранатометників, кулеметників. Тобто, все, що більше кулемета, – це наші цілі.
Під час штурму ми прикриваємо піхоту, аби вона могла впевнено рухатися.
Також ми озброєні гвинтівками крупного калібру, які можуть виводити з ладу БТРи (бронетранспортери – ред.).
Ми працюємо з глушниками, які розсіюють звук на дальніх дистанціях.
Зазвичай, наш час – це від заходу до світанку. Маємо тепловізійні насадки. Це крута штука.
І, ми працюємо парами.
– Для чого вас двоє?
– Це снайперська пара – є перший та другий номер. Перший виконує роль стрільця. Другий – спостерігач. Стрілець бачить те, що в прицілі, а спостерігач те, що навколо. Також останній – це оборона. Бо зі снайперської рушниці швидко не постріляєш. А напарник з «калашем» це таки аргумент. Бувають різні ситуації.
– Часто доводиться вистежувати ворога без жодного руху?
– Була така ситуація, що ми лежали без руху годин шість. Зазвичай, працюємо так, що весь час міняємо позицію. Трохи тут, трохи там.
Зараз довго не посидиш, бо нема «зеленки» (заростей – ред.). У ній можна довго сидіти – день, два.
Та й накази різні бувають. Бувало й таке, що кинули суто спостерігати. Тоді ми 12 годин сиділи у маленькій ямі. Робота снайпера – це ще й розвідка.
– Бувало, що ворог «палив» вас на позиціях?
– Якось ми залізли в одну бійницю, яка була розбита танковим пострілом. Замаскувалися. Але нас «спалили». Як це зрозуміли? Туди одразу прилетів «крупняк» (крупнокаліберна куля – ред.).
– Це правда, що снайперів недолюблюють навіть свої?
– Так (Усміхається). Трохи є. Снайпери приходять, відпрацьовують і йдуть. А піхота потім «вигрібає». Але в кожного своя робота. Без піхоти нічого б не було…
Половину виїздів ми працюємо з позицій, які займає піхота. Їх «кошмарять» російські снайпери. Не дають їм вилізти. Тоді ми приходимо на допомогу.
– Це ти зараз натякаєш на снайперські дуелі. Доводилося виконувати таку роботу?
– Ми раз виходили на пошук снайпера. Він тоді добре «покошмарив» наших. 12 годин його шукали, але не змогли знайти.
– Тобто, вони серйозні противники?
– У них теж є «красунчики». Це люди, які мають чималий бойовий досвід. Тож, якщо вставати з ними в дуель, то дуже важко… Багато хто говорить «чмобіки», «бомжі». А це нічого, що вони валять наших?! Не поважати ворога – це дуже велика помилка. Ворог думає, він розвивається. Тому ми теж постійно тренуємося, щоб бути кращими.
– Побутує думка, що снайпери забобонні. Маєш якийсь ритуал або річ на удачу?
– У кожного своє. У мене є гільза, завжди тру її перед виходом. Це гільза після першого.
– Вибач, що питаю, «перший» – це перший знищений ворог?
– Так.
– Що ти відчув, коли це зробив? Можливо, відчуття провини, шок чи ще щось?
– Чесно?! Віддачу. А так нічого не відчув (емоції – ред.) Ні страху, ні якоїсь провини. Нічого не було такого… Ну, була якась часткова радість, що той «тіп» не забере нікого з наших. Якось так… Відчув радість і результативну віддачу прикладу…
– Рахуєш знищені цілі?
– У більшості випадків так. Але пам’ятається тільки перший. Він ніколи не забувається…
– Ти казав, що працюєте великокаліберними гвинтівками. Доводилося пошкодити ворожу бронетехніку?
– Був вихід, коли поклали «мотолигу» (легкий броньований транспортер – ред.). Після п’яти пострілів вона перестала їхати, а її екіпаж втік. Працювали майже з кілометрової відстані, ще й вночі. Снайпер
Також пошкоджували й «бетер» (колісний бронетранспортер – ред.).
Щодо техніки – стараємося бити в борти бронебійними патронами, які прошивають броню і всередині розриваються. Якщо зачепить мехвода (механік-водій – ред.), то броня стане. Тоді вже залишається «розбирати» її далі. Таке буває рідко. Але вже як стається, то це дуже круто. Це дуже вагома ціль. Снайпер
– Тобі буває страшно на війні?
– Всі бояться. Але є момент – кожен боїться по-різному. Мені страшно тоді, коли їду на позицію. Коли вже на місці, страх пропадає.
Коли працює арта – теж страшно. Їй «пофік» на все… Снайпер
Одного разу було дуже страшно, нас цілу ніч крили з АГСів (станковий гранатомет – ред.) та СПГ (станковий протитанковий гранатомет – ред.). Мали «трьохсотого» – осколок щоку порвав. В той день відпрацювали гарно, але почала «отвєтка» летіти. Відійти не могли, нас точно би накрили там – шлях відходу проглядався ворогом, а посадки навколо заміновані…
– Можливо, це дурне запитання, але як снайпери ходять в туалет на позиції? Ти ж сам казав, що іноді доводиться й по 12 годин бути на одному місці, а організм то не залізний.
– (Сміється)… Скажу за себе. Коли знаю, що на позиції не зможу підняти голову – п’ю лоперамід, щоб мене нічого не турбувало.
– А по-малому?
– Якщо лежача позиція – ти викопуєш ямку в зоні паху. І так на лежачи. Снайпер
– На війні, як і в житті, стаються різні ситуації. Зокрема й абсурдні. З тобою таке траплялося?
– Був момент. Якось слідкували за однією із позицій ворога. Помітили ціль, відпрацювали. Одразу почули в рації, що по нашим працює снайпер. Але в тому секторі, куди стріляли, не було наших позицій. Виявилося, наші просто налякалися… В той момент думав, що посивію. Одразу з’явилася думка, що у свого поцілив. Вже потім передали, що все «4.5.0». Усі цілі, все добре.
– Війна міняє?
– Мав можливість потрапити додому, було дуже незвично. Для мене трохи було диким те, що до війни було звичним. Все якесь незрозуміле… Частково не розумів людей…
Тут міняються усі цінності, тут міняється все… Ціниш все, будь-які дрібниці. Моментами буває, що та сама цигарка ой як ціниться…
– Що зараз відбувається на Бахмутському напрямку?
– Пекло… Але хлопці стоять. І будуть стояти до останнього. Ворог має переважаючі сили, дуже великі. Вони постійно б’ють з танків та арти. З нашого боку мало цього. Але якщо наші виїжджають, то «валять» дуже результативно.
– Тобто, настрій бойовий?
– Настрій воювати. Повторюся, на гарячих напрямках стоять такі хлопці, що ніколи «задню» не дадуть. Стоятимуть до останнього. Настрій у них піднятий, хочуть перемоги. У кожного є за що боротися… Снайпер
– А розкажи про свій підрозділ, хто ці люди?
– Нас шестеро, працюємо трьома парами. Ми вже настільки злагоджені, що можемо мінятися напарниками. Ми як сім’я, живемо всі разом. У нас постійні тренування, весь час ділимося один з одним своїм досвідом. Мої хлопці пройшли пекло Бахмута, аби ти розумів.
– Ти в Бахмуті був?
– На жаль, ні. Але надіюся, що попаду.
– У тилу зараз й досі чути, що нібито «хлопців кинули на фронт голих-босих». Тож яка зараз ситуація з оснащенням?
– Працювали з різними бригадами. Ніколи не чув, що є якісь проблеми стосовно одягу чи чогось такого. Так, раніше іноді траплялося таке, десь пів року тому. Але зараз такої проблеми нема.
Якщо чесно, то бракує специфічних речей. Снайпер
– Волонтери помагають з ними?
– Так. Але в більшості випадків допомагають ті, кого знаю. У місті (Івано-Франківськ – ред.) є багато друзів, які капець як помагали. І помагають зараз. Вони роблять все, аби прийти на допомогу при потребі. У кожного в моєму відділені теж є такі друзі… Але деколи і вони не «стягують».
От зараз нам потрібний приціл до великокаліберної гвинтівки, бо стандартний має дуже слабку прицільну сітку. Ми пробували пристрілювати, але відхилення дуже велике. Для цієї гвинтівки треба підходящий приціл. Зараз збираємо гроші на нього.
Редакція Галки звертається до читачів з проханням допомогти Батону та його підрозділу зібрати гроші, щоб купити оптичний приціл. Натомість хлопці обіцяють зробити «хорошими» ще більше росіян. Посилання на банку для ваших донатів ТУТ.
– Перемога буде?
– Це факт. Але коли – не можу сказати.
– Що будеш робити після перемоги?
– Дуже часто сам собі задаю це питання. Але не знаю… Я не знаю… Єдине, що хочу – це відпочити та піти в гори…
Автор Назарій Боднарчук.
Фото надав захисник.
ФОТО ТИЖНЯ
