Памʼяті Івана «Михалича» Михайлишина: воїна 102 окремої бригади ТрО (ФОТО)

3 жовтня минає рік від дня загибелі прикарпатця Івана Михайлишина на позиційне псевдо «Михалич» — головного сержанта, командира екіпажу безпілотних літальних комплексів 6 батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ (в/ч А7030).

Рідні полеглого захисника поділилися з «Галкою» його біографією, описом останнього бою та спогадами про воїна.

З початку повномасштабного вторгнення Іван Михайлишин долучився до лав 102 окремої бригади ТрО. Передавав цивільний та професійний досвід побратимам у складі роти розвідки. За добродушність та товариськість бійці назвали його просто «Михалич».

Згодом, обіймаючи посаду головного сержанта взводу розвідки 201 батальйону 102 ОБр ТрО, він організував роботу підрозділу в умовах інтенсивних боїв. Завдяки налагодженій розвідці вдавалося виявляти переміщення сил противника, передбачати маршрути їхнього виходу та виявляти місця закладання мінних загороджень.

Це дало змогу мінімізувати втрати особового складу батальйону, який протягом 2023 року стримував наступальні дії окупантів у районі населеного пункту Приютне Запорізької області.

До жовтня 2025 року сержант тимчасово виконував обов’язки командира взводу БпАК у складі 6 батальйону ТрО (в/ч А7030). На цій посаді він перебудував роботу підрозділу: організував цілодобове спостереження за передовою лінією оборони та дистанційне мінування важкими гексакоптерами.

Завдяки цьому бійці екіпажу регулярно уражали ворожі системи зв’язку, склади боєприпасів, мототехніку, укриття та живу силу противника.

3 жовтня 2025 року близько 06:00 ранку екіпаж у складі сержанта Івана Михайлишина, сержанта Олексія Мудрика та старшого солдата Максима Баженова здійснював плановий заїзд на позицію ВБпАК у смузі оборони 102 бригади на Запоріжжі.

Під час розвантаження майна та обладнання на точці зустрічі сержант Михайлишин здійснював візуальне та акустичне прикриття групи. У цей момент військовослужбовці зафіксували наближення ворожого FPV-дрона.

За мить пролунав вибух. Внаслідок атаки сержант Іван Михайлишин та солдат Олег Паньчишин отримали множинні уламкові поранення. Отримані сержантом Михайлишиним ушкодження виявилися несумісними з життям.

Прикладом для наслідування воїн став і для своєї родини. Його племінник Олег Міщанин, який працював оперативником в Івано-Франківському районному управлінні поліції, згадує дядька як людину, що визначила його професійний вибір:

«Сьогодні рік, як тебе немає… Іване, ти був для мене не просто дядьком. З дитинства я дивився на тебе і хотів бути таким, як ти. Пам’ятаю, як ти приїжджав, а я з цікавістю слухав твої розповіді про службу, про карний розшук, про різні історії з роботи. Тоді я ще не розумів, наскільки сильно це на мене вплине.

Саме ти став для мене прикладом і однією з причин, чому я сам пішов у карний розшук. Я завжди бачив у тобі людину, яка багато знала, багато вміла і на яку можна було рівнятися. Ти пройшов великий шлях у поліції, а потім добровільно пішов захищати Україну.

Пройшов уже цілий рік, але досі важко повірити, що тебе немає. Часто згадую тебе, твої слова і ті розмови, які колись здавалися звичайними. Мені ще багато чого потрібно пройти, щоб стати таким, яким я тебе пам’ятаю. Але я буду старатися. Дякую тобі за все, що ти мені показав і залишив після себе. Спочивай з миром, дядьку Іване».