У реаліях сучасної України, де боротьба за незалежність і національну ідентичність триває, духовна підтримка стає не просто важливою — вона є життєво необхідною для тих, хто пережив біль і втрати війни.
В Івано-Франківську, у парку Воїнів-інтернаціоналістів, розташований храм святого Юрія Побідоносця. Саме тут сформувалася унікальна спільнота — воїни-афганці та їхні родини, які знаходять у цьому місці не лише молитву, а й щире братерство. Капеланське служіння для цієї спільноти здійснює отець Віталій Деркач — священник парафії, викладач та методист з виховної роботи Івано-Франківської академії Івана Золотоустого. У цій розповіді душпастир ділиться досвідом багаторічної опіки над ветеранами, говорить про силу людського духу, випробуваного війною, і про те світло, яке не згасає навіть у найтемніші часи.
Історія душпастирської опіки над спільнотою воїнів-афганців у місті Івано-Франківську бере свій початок ще у 2014 році. Саме тоді, вступивши до семінарії та навчаючись як семінарист, отець Віталій долучився до парафії святого Юрія Побідоносця, що розташована у парку Воїнів-інтернаціоналістів. З того часу й розпочалося його капеланське служіння воїнам, які пройшли через Афганістан.
За словами священнослужителя, початок цього шляху був доволі природним і водночас щирим:
“Щороку 14 січня разом зі спільнотою ми відвідували могили їхніх рідних та побратимів, де молилися панахиди”.
А вже 15 січня традиційно відбувається загальноміська панахида, на яку приїжджають воїни-афганці з різних областей, щоби спільно вшанувати пам’ять загиблих і помолитися разом.
Протягом років ця співпраця переросла у справжню духовну дружбу:
“Ми тісно дружимо: молимося, спілкуємося та допомагаємо один одному”, – підкреслює отець Віталій.
За його словами, воїни, які пройшли Афганістан, часто беруть участь у Літургії, приймають Святі Тайни та відкрито діляться своїми внутрішніми переживаннями. Більшість із них досі несуть у собі тягар побаченого й пережитого, тому особливо потребують духовної опіки та підтримки.
“Кожен з нас розуміє, що ті люди, які бачили війну на власні очі, є зраненими. А ми, як священники, повинні їх підтримувати та розраджувати”, — наголошує душпастир.
Варто відзначити, що храм святого Юрія Побідоносця від початку був зведений саме з метою опіки над воїнами-афганцями. Отець Віталій, який також багато років служить у цій парафії, розповідає, що спочатку передбачалося проводити богослужіння у святині лише раз на рік — 15 січня. Проте згодом парафія стала живою, активною спільнотою, і тепер моління у храмі звершуються щодня. Особливу увагу душпастирі приділяють військовим: як тим, хто вже закінчив службу, так і тим, хто нині боронить Україну.
“Наша парафія відіграє важливу роль у творенні національної ідеї та ідентичності для Воїнів”, — підкреслює отець Віталій, наголошуючи на глибокому духовному сенсі капеланського служіння, яке поєднує минуле і теперішнє, війну і мир, біль і надію.
Священники, які протягом років служили у парафії святого Юрія Побідоносця в Івано-Франківську, завжди виявляли особливу приязнь до спільноти воїнів-афганців. З кожним роком зростає рівень довіри, відкритості та взаєморозуміння між ветеранами і духовенством. За словами самих учасників спільноти, дедалі більше з них позитивно сприймають присутність Церкви у своєму житті.
У 2025 році цей взаємозв’язок вийшов на новий рівень: асоціація воїнів-афганців виявила бажання нагородити отця Віталія медаллю за заслуги І ступеня. Це стало символічним визнанням його багаторічної праці як капелана, який стоїть поруч із ветеранами у найскладніші моменти.
“Мені, звичайно, було дуже приємно, бо це підкреслило, що священниче служіння цінується та шанується. Бути капеланом для Захисників – важко. Оскільки ці люди часто перебувають у затяжних депресіях, потребують постійного проводу та духовної опіки, але на те воно і є наше душпастирське служіння”, — поділився отець Віталій.
Навіть попри те, що у 2025 році в Україні вже відзначили 36-ту річницю виводу радянських військ із Афганістану, психологічні наслідки тієї війни залишаються живими. У багатьох ветеранів усе ще зберігається гіркий осад і незавершене переживання війни, попри роки духовної та психологічної праці.
“Часом кожному з нас є важко, але ми разом, з нами Бог, Який завжди нас провадить, а ми стараємося підтримати наших ветеранів та надати їм необхідну духовну допомогу”, — зазначає душпастир.
За словами отця Віталія, служіння людям — це щоденне повне віддання себе:
“Насамперед дякую Богові за те, що маю можливість служити для людей. Як то кажуть, віддатися цілопально у служіння священства. Тому що священник – це не тільки гарні пишні одежі, але насамперед – служіння для народу”.
На сьогодні отець Віталій опікується спільнотою, яка налічує близько 60 осіб. Переважно це ветерани та ветеранки, які проживають в Івано-Франківську. Вони регулярно приходять до храму святого Юрія Побідоносця, беруть участь у недільній Літургії, а після богослужіння залишаються на катехизацію та відкриті розмови зі священником.є
Зважаючи на трагічні події сьогодення, в Україні з’явилося багато нових Захисників — військових, які беруть участь у російсько-українській війні. Обидві спільноти — ветерани Афганістану та сучасні захисники — потребують глибокої душпастирської присутності. Порівнюючи ці дві категорії воїнів, отець Віталій відзначає не так різницю, як схожість:
“Я б не сказав, що спостерігається будь-яка відмінність, а схожість – однозначно можна підкреслити. Воїни, які були в Афганістані, і ті, які сьогодні боронять кордони України, йшли захищати свій народ, попри те, що воїни-афганці змушені були захищати чужу державу”.
На його переконання, духовна спільність і гідність цих людей проявляється в головному:
“Війна є війною у загальному вимірі. А дружність, стійкість та братерство присутнє у кожному війську, яке боронить правду. Багато військових, які були в Афганістані, сьогодні є воїнами у російсько-українській війні. Вони пішли відстоювати своє, і, на жаль, багато хто не повернувся… Патріотизм залишається назавжди”, — з сумом і гордістю додає священник.
Отець Віталій вважає, що духовний провід такої спільноти — це великий досвід і глибоке покликання.
“Світ побудований так, що кожен на своєму прошарку суспільства повинен виконувати свою місію. Якщо говорити з точки зору філософії, то Платон розвивав філософію у світлі ідей, і коли він говорив ідею про державу, то завжди стверджував, що у ній все має бути розкладено. До прикладу, філософи, науковці або депутати мають керувати державою, воїни мають її захищати, а ремісники мають працювати, щоб держава функціонувала. Тому, незалежно від тенденцій, кожен з нас має свою місію і повинен її сповнювати. Якщо кожен на своєму місці буде виконувати своє завдання добре, тоді будемо пожинати гарні плоди”, — переконаний душпастир.
Ця історія — це розповідь про віру, мужність і відповідальність, які здатні зцілювати навіть ті душі, що пройшли крізь вогонь війни. Духовенство, парафіяни, ветерани Афганістану, воїни сучасної російсько-української війни та кожен з нас творять історію сьогодення, сповнену глибокого сенсу та великої надії. Бо справжня держава починається з серця кожного, хто не боїться нести світло туди, де панує темрява.
Авторка Христина Гаманюк
ФОТО ТИЖНЯ
