Прикарпатський борець вільного стилю Ігор Никифорук, який став чемпіоном престижного рейтингового турніру з вільної боротьби в Будапешті, в інтерв’ю Kamp-Sport оцінив змагання в Угорщині та виступ української команди, а також розповів про підготовку до чемпіонату світу та, зокрема, про можливий допуск росіян на турнір.
Читайте також: П’ятеро прикарпатців беруть участь в Чемпіонаті світу з вільної боротьби
– Ігорю, як оціниш турнір у Будапешті? Які в тебе враження від нього? Чи все заплановане вдалося виконати?
– Враження хороші, адже в турнірі брало участь багато сильних суперників. Було три сутички. Перша з киргизом, який є срібним призером дорослого чемпіонату світу і перебуває на першому місці в рейтингу в категорії до 70 кг. Друга – з єгиптянином, що змагався на Олімпіаді в Токіо. Третя сутичка була з американцем, який вигравав Панамериканські ігри.
– Яка сутичка була найскладнішою?
– Найскладнішим був фінал, в якому переміг з рахунком 4:2. Але хочу виділити свою першу сутичку, на яку було найважче налаштуватись. Проте, вдалося зробити всі дії, які планував. Навіть не все встиг зробити, оскільки сутичка тривала менше хвилини.
– Чи задоволений якістю боротьби на турнірі?
– Задоволений, що зробив набагато менше помилок, ніж на попередніх змаганнях. З чим це пов’язано? Правильна підготовка та робота над помилками разом із тренером Іваном Курилюком.
– Як загалом можеш оцінити виступ збірної України на цьому турнірі?
– Вважаю, що показали хороший результат. Це був дуже серйозний турнір. Приїхало кілька сильних борців з однієї країни у кожній категорії. У моїй, наприклад, змагались дав киргизи, три казахи та два іранці. Четверте місце у командному заліку – це досить добре, хоч, звичайно, можна було досягти кращого результат. Розчаровуватись точно не варто.
– Чи будуть ще якісь турніри перед чемпіонатом світу?
– У Хмельницькому відбудеться чемпіонат України серед студентів. Моя участь на цих змаганнях поки під питанням.
– На турнір у Будапешті допустили російських борчинь. Що було б, якби допустили чоловіків, на твою думку?
– Якби допустили борців з росії, то ми однозначно бойкотували б змагання, як це зробила жіноча збірна України. Чи були б провокації, якби ми боролись разом? Вважаю, ніхто б не зміг забезпечити порядок. Якби наші хлопці перебували з росіянами в одному залі, то це б не закінчилось добром. Знову скажу, що ми не боротимемось на змаганнях, де допущені російські спортсмени.
– Як вважаєш: допустивши росіянок на турнір у Будапешті, Міжнародна федерація боротьби зробила пробну версію перед чемпіонатом світом?
– Чесно кажучи, до кінця не можу зрозуміти їхні дії. Мені здається, що росіян допустять на чемпіонат світу. Проте, не можна говорити зараз, що там будуть росіяни і тому не треба зайвий раз готуватись до змагань. Ми тренуємось, нам потрібно бути у формі. Ми хочемо їхати на чемпіонат світу та перемагати. Що вирішить наша асоціація, те й робитимемо.
– Після турніру в Будапешті над чим найбільше працюєте на тренуваннях?
– Ми зовсім нещодавно приїхали, тому було легке тренування. Але вже скоро розпочнеться серйозна підготовка, де ми працюватимемо над помилками.
– Як відбувається робота над помилками?
– Ми з Іваном Курилюком переглядаємо відео та обговорюємо свої думки щодо різних моментів. Буває, я побачу помилки і запропоную їх вирішення. Ну і звичайно тренер має свої думки щодо різних помилок. Чи бувають моменти, де ми не сходимося? Чесно кажучи, дуже рідко. Мені часто може здаватись, що під час боротьби я більше бачу та знаю. Проте, послухавши тренера, розумієш, що все-таки він має рацію.
– Зараз ти виступаєш в неолімпійській ваговій категорії. Чи є в планах перехід на олімпійську?
– На чемпіонаті світу все-таки планую боротись у категорії до 70 кг і здобувати в ній нагороду. А далі вже побачимо. Чому б не спробувати боротись в олімпійських категоріях?
– Скільки часу ти займаєшся в академії боротьби Прикарпаття імені Василя Федоришина? Що, на твою думку, дає створення цієї академії для розвитку боротьби в регіоні?
– Академія працює вже більше трьох років. Скажу, що всім борцям дуже зручно займатись в ній. До академії легше добратись, усі проводять більше часу разом. Боротьба стала дуже популярним видом спорту в Івано-Франківську. Нас набагато частіше впізнають люди, аніж коли ми тренувались у селі Джурів. Це хороший перехід на більш якісний рівень. В академії імені Василя Федоришина прекрасні умови, меценати нам допомагають. Впевнено скажу, що наш рівень боротьби значно піднявся і ми це показали на чемпіонаті України у Львові – хлопці з нашої академії у моїй категорії до 70 кг здобули «золото» та «срібло». Каміль Керімов також здобув золоту медаль, Роман Гуцуляк – бронзову (обоє 57 кг – прим.). Вибороли «золото» і Ярослав Гурський у 61 кг. Іван Кусяк золоту медаль здобув, Іван Білейчук – срібну.
– Як тобі організація чемпіонату України з боротьби, який відбувся у Львові?
– Не знаю, чи боровся раніше на такому добре організованому чемпіонаті України. Сподобалось усе. Вважаю, що це хороший європейський рівень. Трохи навіть пожалів, що не зміг виступити на такому турнірі (сміється).
– Чи можна порівняти недавній чемпіонат України з європейськими турнірами?
– Нещодавно в нас були змагання в італійському місті Сассарі. На мою думку, краще був організований чемпіонат України у Львові.
– Як ти почав займатись боротьбою? Хто тебе привів у цей вид спорту?
– Це насправді довга історія. Мої батьки добре дружили з батьками братів Білейчуків (Іван і Петро також борці – прим.). Вони займались боротьбою і їхній батько запропонував мені прийти подивитись, щоб я не сидів вдома (сміється). Ми приїхали на змагання в Джурові, де вони боролись. Мені сподобалось, тому я вирішив також спробувати. Щодо результатів, то їх дуже довго не було. Боровся з 2008 року, а першу медаль, бронзову, здобув аж 2014-го. На чемпіонаті України вперше став чемпіоном 2019 року – того ж року, зокрема, виборов «бронзу» чемпіонату світу серед чоловіків до 23 років. Коли дуже довго нічого не вдавалось, були думки залишити боротьбу. Але тренер Іван Курилюк завжди казав, що мій час настане. Дуже вдячний йому, що він мене втримав і вірив у мене.
– Який твій перший серйозний результат на міжнародному рівні?
– «Бронза» чемпіонату Європи серед молоді 2018 року. Емоції важко передати словами. Були сльози, крики, сміх і радість. Ця перемога мотивувала працювати далі.
– Щодо мотивації, то чого ти прагнеш досягти у спорті? Що найбільше мотивує і наштовхує тебе займатись боротьбою?
– Будь-який спортсмен бажає здобути олімпійське «золото». А головна мотивація – представляти України та підіймати наш прапор. Хочеться, щоб після кожного змагання було не соромно дивитись в очі хлопцям, які нас захищають. Багато захисників бажають нам успіхів і хочуть, щоб український прапор майорів вище за інші.
ФОТО ТИЖНЯ
