Переніс 20 операцій: боєць Олег Саєнко розповів про реабілітацію на Прикарпатті, поранення і двох братів на війні (ФОТО)

Автор: Жанна Головенко

06 Dec, 2023 16:51

Поділитись публікацією
Переніс 20 операцій: боєць Олег Саєнко розповів про реабілітацію на Прикарпатті, поранення і двох братів на війні (ФОТО)

Олег Саєнко із Житомирщини мобілізувався на початку 2023 року й у квітні отримав поранення під Бахмутом. Нині 27-річний чоловік вже восьмий місяць лікується у відділенні травматології обласної клінічної лікарні й переніс уже понад 20 операцій.

Про це пише Галка з посиланням на КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.

Поки він лікується, два з чотирьох його молодших братів продовжують захищати Україну: один – біля білоруського кордону, інший – в Запорізькій області. Обидва приїздили провідувати брата в лікарні під час своїх фронтових відпусток.
 
Усі троє братів-захисників найбільше хвилюються не так один за одного, як за маму, яка, кажуть, хоч і не показує свої переживання, але її материнське серце болить за них усіх. А ще вони переймаються, щоби не дісталася ця війна у спадок їхнім молодшим братам.
 
Олег отримав поранення, коли ішли на штурм. Чоловіка оглушило і засипало землею. Було пошкоджене плече, і він не відчував правої ноги. Згодом побратими відкопали його і дотягнули до місця, де можна було переждати.
 
Його евакуація була непроста і тривала з 7-ї до 11-ої вечора. Олега занесли в підвал і переклали турнікети. Винесли знову до машини, а вона вже побита осколками. Вернулися в підвал, віднесли його до стіни, прилетіла міна поряд – і йому травмувало другу ногу та лице. Турнікетів уже не було, тож він зняв пасок зі штанів і скільки міг перетягнув ногу.
 
Потім прийшли хлопці з ношами і забрали його. Занесли в хату, зняли берці, взяли на машину і повезли до бахмутської дороги. Там перевантажили на іншу «швидку», де йому розрізали одяг і надали першу медичну допомогу…
 
Більше Олег не пам’ятає нічого. Каже, отямився вже в лікарні у Краматорську, коли ставили перший апарат зовнішньої фіксації. Відтак він ще три дні був у реанімації в Дніпрі, а в Івано-Франківськ приїхав 11 квітня.
 
На сьогодні Саєнко переніс понад 20 операцій на ногах і спині. Крім травмованих ніг, мав ще пробиту лопатку. Самі операції чоловік переносить нормально, але каже, що йому важко після них відходити і знову ставати на ноги:
 
«Розходився тільки, а тут операція – і я вже лежу. Мені важко, у мене ускладнення. Потім відходжу, стабілізуюся, знову операція – і я знову лежу…».
 
 
Коли Олега поранили, його 21-річний брат Руслан, наразі військовослужбовець строкової служби, був на одеському напрямку. Нині він – у відпустці: провідує брата в лікарні і хоче хоч трохи допомогти батькам, які залишилися на немалому господарстві (корова, теля, кінь, барани, кози, свині, кролі й кури) самі з двома неповнолітніми синами – 8-річним Сергієм та 12-річним Кирилом.
 
Руслан розповідає, що батьки дуже важко сприйняли й пережили звістку про поранення старшого сина. Особливо мама, хоча вона й старається не показувати при синах, як їй тяжко. Тим паче, що мама не знала до останнього, що Олег воює. Він був мобілізований ще 3 січня, але від неї приховували, що він на фронті, бо «серце в мами не залізне». Їй казали, що він у Миколаєві на навчаннях.
 
Руслана призвали на строкову службу восени 2021-го і мали б уже демобілізувати, якби не війна. Він каже, що зараз всі строковики переслужують, є й такі, які вже по три роки служать замість півтора. Після відпустки хлопець повертається до місця служби біля білоруського кордону на рідній Житомирщині. Згодом планує підписати контракт на військову службу. Має передчуття, що війна надовго.
 
Олег же говорить, що про це не думає, а після поранення перестав дивитися новини. Він скаржиться на страшні болі, що терзають його ночами. Вдень відволікається жартами з товаришами по палаті, теж військовими, чи якимись забавками на телефоні, а приходить ніч – «ні спати, нічого не можу».
 
 
Новин же йому вистачає і тих, які розказує по телефону ще один рідний брат – 24-річний Роман, який зараз на фронті. Спершу Роман пішов на строкову службу, а потім підписав контракт. Воює з перших днів повномасштабної війни: Буча, Ірпінь, зачистка Херсона, потім був на Донбасі, а тепер – на Запоріжжі.
 
«За себе так не боявся, як зараз за брата Романа переживаю», – каже Руслан.
 
А Олег, продовжуючи тему страху перед війною, додає, що коли йшов на війну навіть не замислювався над тим, що його можуть поранити чи вбити.
 
«Страх був тільки в перший день, а потім десь пропав узагалі, – запевняє він. – Просто було завдання – і ми йшли…».
 
Олег Саєнко – один з героїв фотовиставки “Сталеві духом”. Військовий долучився до проєкту, щоби розповісти про досвід війни і допомогти з пошуком ресурсів на лікування фантомного болю, який тривожить багатьох його побратимів.