“Під окупацією лякають не ракети, а стук у двері”: у Франківську презентували фільм про роботу херсонських журналістів (ФОТО)

Автор: Жанна Головенко

29 Nov, 2023 18:45

Поділитись публікацією
“Під окупацією лякають не ракети, а стук у двері”: у Франківську презентували фільм про роботу херсонських журналістів (ФОТО)

29 листопада за ініціативи “Молодої Просвіти” на Прикарпатті стартував Мандрівний Docudays UA. Кінофестиваль відкрили спецпоказом документальної стрічки “Нескорений Херсон”. 

Перший показ пройшов в Івано-Франківську, у Херсонському хабі, пише Галка з місця події.

“Нескорений Херсон” — це стрічка про роботу херсонських журналістів. 3 початку повномасштабного вторгнення кореспонденти Медіаплатформи “Вгору” фіксували все, що відбувалося в місті.

На презентацію завітали героїні фільму, журналістки Ілона Коротіцина і Єлизавета Жарких, а також режисер Устин Данчук. 

Всі троє — херсонці. Вони пережили захоплення обласного центру росіянами, мітинги, окупацію та звільнення рідного міста. У фільмі зібрані унікальні кадри, які показують, якими були для Херсона та його жителів останні півтора роки.

Режисер Устин Данчук описує настрій фільму так:

“У херсонців відсутнє відчуття жертви. Цей дух червоною ниткою проходить у стрічці, герої демонструють оптимізм, почуття гумору, іронію. Це і про Україну. І це позитивний месидж, який ми хотіли передати. Ми це хочемо показати світу, що ми у найскладнішій ситуації, але ми не збираємося здаватися”.

За його словами, спочатку планувалося показати перший рік в окупації. Тобто розбити фільм на чотири частини: зима, весна, літо й осінь. Але, коли росіяни знищили Каховську ГЕС, то в сюжет додали ще епілог. Епілог розповідає про затоплене місто, про те, як люди рятуються і виживають. 

Команда Медіаплатформи “Вгору” на той момент була в Херсоні й фіксувала все, що там відбувається. 

Журналістка Ілона Коротіцина каже, що працювати їм доводилися потайки, оскільки окупанти та колаборанти полювали на медійників, брали їх в полон і тримали в колоніях.

“Коли я з родиною виїхала з окупації, я зрозуміла, що не боюся обстрілів, ракет чи шахедів. Найстрашніше, що було в моєму житті — це стук у двері. В моєму будинку працювала половина редакції, тож в будь-який момент нас могли викрити… Був епізод, коли російські військові ходили під моїм будинком і ми боялися вийти за ворота. Слава Богу, вони тоді прийшли не до мене.  Когось іншого розшукували на тій вулиці”, — пригадує журналістка Медіаплатформи “Вгору” Ілона Коротіцина. 

В перші дні окупації члени редакції закрили свої сторінки у соціальних мережах і видалили фотографії. Також видаляли сюжети, де видно обличчя репортерів й прибрали авторство статей з сайту. 

Росіяни регулярно проводили обшуки, перевіряли телефони та комп’ютери людей. Тому журналісти завантажували всі файли на хмарні сховища й одразу видаляли зі своїх пристроїв. 

Ще одна героїня фільму, медійниця Єлизавета Жарких додає, що первісно у них не було плану монтувати з відзнятого фільм: 

“Ми просто хотіли розказати й показати всьому світу, що переживають херсонці”.

На її думку, надзвичайно важливо було зафіксувати й продемонструвати не тільки руйнування Херсону, але й боротьбу херсонців за українське майбутнє: 

“Там було дуже багато проукраїнських людей. Інакше й не може бути, тому що Херсонська область насправді україномовна. Так, в місті більшою мірою розмовляли російською, але область україномовна. Тож проукраїнські мітинги проходили майже у всіх маленьких містах і селищах Херсонщини”.  

Єлизавета Жарких наголошує, що всі ці проукраїнські люди й досі залишаються під російською окупацією: 

“Херсонщина — це правий і лівій берег. Звільнений тільки правий. Це маленька частина нашої області, а більша частина й зараз окупована. Про це важливо говорити”.