Андрій Левкович, кандидат економічних наук, керівник Івано-Франківської Торгово-Промислової Палати, депутат Івано-Франківської обласної ради. З ним ми поспілкувалися власне про Торгово-Промислову палату під час війни і після нашої перемоги в «останній битві Орди і Київської Русі-України».
– Пане Андрію, пропоную розпочати бесіду загалом про таке явище як торгово-промислові палати… Що це за організація на глобальному рівні? Розкажіть коротко про джерела, функції, людей які працюють в Палатах… А потім повернемося до реальності, війни, планів і бачення на майбутнє…
– О’кей) Міжнародна торгівельна палата, головний офіс якої знаходиться в Парижі, – це найбільша в світі громадська бізнесова асоціація. Вона представлена близько в сотні країн світу. Українська ТПП входить в її всесвітню мережу бізнесових громадських організацій.
Основні напрями діяльності Палати— вираження позицій бізнесу, міжнародний арбітраж, і розроблення правил для бізнесу, зокрема для міжнародної торгівлі. Ці правила є добровільними, але такі правила є базою, основою світової торгівлі і взагалі стосунків між бізнесами в різних країнах.
Міжнародний арбітражний суд — провідна арбітражна установа світу, це також структура Міжнародної палати.
Наша, Івано-Франківська торгово-промислова палата є регіональною структурою Української палати.
Якщо відкинути професійні позиції нашої діяльності (сертифікація, експертиза, довідки-оцінки і інше), то головна суть роботи Палати – це спілкування, це комунікація, встановлення стосунків між людьми, між підприємцями як різних країн, так і в межах своїх регіонів, це комунікація бізнесу з владою, лобіювання інтересів бізнесу…
– Хто може працювати в вашій палаті, чи є якісь спеціальні вимоги? І хто може бути членом вашої палати?
– Робота в Палаті вимагає відповідної фаховості – це добра юридична і економічна освіта, знання іноземних мов, вміння комунікувати з людьми, бути цікавими і універсальними в спілкуванні на різні теми… А членами палати є бізнесові юридичні особи та фізичні особи-підприємці. В нас членство добровільне, але є країни, як от Німеччина, де членство в палаті є обов’язковим з моменту реєстрації.
Завданням Палати, як міжнародної громадської організації, є сприяння підприємцям в розвитку зовнішньоекономічних зв’язків, сприяння експорту, пошуку інвестицій.
Ми допомагаємо у виїздах на різні заходи за кордоном «під ключ» – з супроводом від підготовки і виїзду до повернення в Україну, з візовою підтримкою…
Виставки, конференції, семінари, навчання, круглі столи, навчальні програми за кордоном для наших підприємців – це також сфера нашої діяльності.
От, днями в нас була круглий стіл національного проєкту «Розвиток бізнес-середовища України». Проєкт реалізовуватиме команда нашої ТПП за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Він передбачає тематичні навчальні бізнес-тури Івано-Франківською областю, що дасть можливість підприємцям із дев’яти українських областей – Чернігівської, Харківської, Запорізької, Донецької, Дніпропетровської, Полтавської, Житомирської та Одеської, – отримати нові знання та налагодити особисті зв’язки, обмінятися досвідом, кооперуватися підприємцям з різних регіонів…
І подібних проектів у нас багато і різних. До речі, зараз ми відчуваємо зростаючу зацікавленість світу до таких проектів в Україні.
Команда проекту «Розвиток бізнес-середовища України» (за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID))
В нашої Івано-Франківської ТПП найширше коло контактів. До прикладу, за останні роки Івано-Франківську ТПП відвідало більше 50 послів іноземних держав.
Ми займаємося не лише підтримкою і роботою з бізнесом, а й культурою, зокрема, були партнерами та співорганізаторами мистецького фестивалю «Карпатський простір», фестивалю «Вірую» в Галичі, джазового фестивалю, ми робимо різні мистецькі заходи, виставки картин і інше… Тобто, підсумую – робота Палати неймовірно цікава і така, від якої отримуєш задоволення і насолоду…
– Івано-Франківської Торгово-Промислової палати під час війни… Що змінилося?
– Під час війни ми не лише працюємо в штатному режимі, а й плануємо своє майбутнє. Днями, до прикладу, в нас відбулася стратегічна сесія за підтримки ПРОООН, де ми стратегували свою роботу в умовах того значного інтересу світу до України, який очікуємо після нашої перемоги у війні. Ми були першою з обласних ТПП, де відбулася така сесія на цьому етапі. І ми запропонували новий стандарт таких сесій, де були присутні крім підприємців-членів палати і працівників, ще й наші інтелектуали та експерти. Це додало, так би мовити, барв і креативності в роботі, а представники ПРООН заявили, що таку методику будуть розповсюджувати на інші свої сесії регіональних палат України…
Стратегічна сесія Івано-Франківської ТПП за підтримки ПРООН
Щодо війни… Я пам’ятаю 24 лютого, ми всі ніколи не забудемо, коли в Івано-Франківському аеропорті пролунали вибухи ракет… З цього дня ми всі стали іншими. Можна сказати, що ніч і ранок 24 лютого змінили наше життя на «перед і після» цього дня…
Не будемо применшувати масштабу подій – почалася вселенська битва демократії з деспотією, битва порядку і хаосу, в якій ми на передньому краї…
…Перші дні того вторгнення були складними. Ми розуміли, що московити, зосередивши десятки-сотні тисяч бійців на наших кордонах – від Білорусі до Придністров’я, готові до повномасштабного вторгнення… Але все ж масштаби агресії були найбільшими, які лише можна було лише уявити.
В перші дні вторгнення весь світ був в певному такому шоці, в стані очікування, усвідомлення, переосмислення подій. Уряди країн демократичного світу, – вони ж звикли працювати спокійно, без спішки, коли є час на експертні оцінки, коли є час на прийняття рішень… А в нашому випадку ситуація буквально погодинно динамічно і драматично змінювалася – обстріли ракетами, вторгнення сухопутних частин, десант, диверсійні групи… Київ був під реальною загрозою. Деякі європейські міністри були переконані, що Україна буде окупована за кілька днів, як це прогнозували розвідки провідних країн.
В такі моменти на події значно швидше ніж інерційні уряди реагують окремі люди, – якісь формальні і неформальні громадські об’єднання.
В перші дні повномасштабної війни ми при Івано-Франківській ТПП створили таку ініціативу – Let Ukraine Win (Україна переможе!). Ініціаторами були Володимир Швадчак, Любомир Чорній, Олег Головенський, Леся Федорук Віра Бічуя. Прикарпатський Торговий Дім, його керівник Ярослав Сухоребський, надав нам складські приміщення. Ми активно співпрацювали з нашими волонтерами і активістами…
Ми почали буквально засипати наші партнерські і зовсім нам невідомі організації в світі листами, які починалися словами «В Україні війна, допоможіть Україні…» Ми щодня отримували по кілька фур і по кілька мікроавтобусів з продуктами, з ліками обладнанням, були комплекти для лікарень і для біженців, предмети гігієни…
До нас також зверталися зовсім нам незнайомі люди, пропонували допомогу. Дуже хвилюючі моменти були…
– Можете навести якісь приклади?
– Та практично кожен контакт, кожне добре слово в нашу підтримку, кожен вантаж були дуже щирими і хвилюючими.
Наприклад в вантажах ми знаходили дитячі малюнки, аплікації для наших воїнів, діти писали про своє захоплення і бажали перемоги, в деяких конвертах діти докладали якісь цукерки, жуйки, клали по кілька євро з свої дитячих заощаджень… Хіба можна таке сприймати без хвилювання?
Одного разу вранці мені зателефонував лікар з Києва з словами подяки за обладнання, яке ми отримали з Монако і передали на Київ, в той час коли бої йшли під самим Києвом… «Ми завдяки медичному обладнанню, яке лише отримали вчора, сьогодні вночі врятували нашого пораненого бійця, в якого була важка травма голови. Без цього обладнання в нього б не було шансів…»
– Справді, хвилюючі моменти… А з яких країн йшла допомога, хто був найактивнішим в допомозі?
– Це природньо, що миттєва реакція і підтримка була від Польщі і країн Балтії. Хто як не вони знають, з якою ордою ми маємо справу. Вони прекрасно розуміють, що Україна – це не кінцева мета кремлівського фюрера. Що справжня мета – посіяти хаос на весь світ, зруйнувати єдність Європи і ширше – трансатлантичну єдність.
Ми ж бачили в останні роки, як спецслужби Московії розхитували Європу – корумпувати політиків, чиновників, підкупляти окремі засоби масової інформації, втручатися у вибори, підтримувати за рахунок «газпромів» різні радикальні і сепаратистські рухи, проводити кібератаки… Тобто весь «гібридний» арсенал впливів був застосований і раніше. Не було лише повномасштабної військової експансії.
24 лютого це змінилося. І від шоку і очікування швидкого падіння України світ поступово почав «прозрівати».
Після Польщі і країн Балтії ми отримали зворотній зв’язок і підтримку з Великої Британії, Нідерландів, Італії, Франції, Німеччини, Іспанії, Швеція, Португалії, Румунії, Ірландії…
Всі наші запити по можливості дуже швидко реалізовувалися.
Приклад, – на наш запит Фундація українців Нідерландів надала 85-кіловатний генератор для однієї з Чернігівських лікарень, в якій була критична ситуація через відсутність електропостачання. Це був час фактичного оточення Чернігова ворогом, час бомбардування і обстрілів Чернігова… Окрема історія як ми доставили цей генератор в Чернігів. Автомобільні мости були зруйновані, але ми знайшли спосіб переправити його через річку.
В Чернігів ми в перший місяць після повномасштабного вторгнення ми відправляли багато вантажів, які руками по тимчасових містках волонтери переносили таким «шнурочком» з мікроавтобусів з одного, «київського» берега річки, на «чернігівський» берег.
Про ініціативу французьких альпіністів я завжди згадую… Вони проявили ініціативу, поділилися своїми запасами або придбали для нашої зібрали обладнання, спальники, каримати, рятувальне і польове обладнання…
Ще один приклад – посол Польського Сейму Марек Жонса допоміг нам сформувати прямо в Перемишлі вагони, в які перевантажувалися з фур продукти харчування, молоко, борошно, і прямо з Перемишля ці вагони їхали на Київ. Тоді потяги ходили, а рух автомобільного транспорту вже був ускладнений або й перерваний навколо Києва… Та допомога була важливою. Але щодо Польщі загалом – то нам допомагала вся Польща – від Перемишля до західного кордону країни – громади, різні громадські організації, асоціації…
Генеральний директор Національної палати Естонії Майт Пелт (перший справа) особисто доправляє вантажі до кордону України в Польщі. А комплектують вантажі та аптечки для наших захисників працівники Естонської палати разом з своїми родинами та дітьми у вільний час
– Чи були якісь конкретні регіони, адресати вантажів допомоги в Україні, з якими ви працювали активніше?
– В перший період після вторгнення – Чернігів, Київщина, Харків, Сумщина. Потім, коли московити з півночі були викинуті, почали активно працювати з Дніпром, Запоріжжям, Миколаївщиною,. Допомагали ми і нашим лікарням, зокрема Івано-Франківській міській лікарні, дитячій обласній лікарні, Івано-Франківській обласній інфекційній лікарні, іншим…
– Знаю, що ви одразу ж після звільнення побували в Бородянці з гуманітарною місією…
– Так, дуже хвилююча була місія… Це буквально за кілька днів після звільнення Київщини було. Нас супроводжувала Національна поліція, бо все ще було дуже хитким, незрозумілим і неоднозначним. В Бородянці на вулицях були розкидані снаряди, знищена військова техніка. В одному місці я здалека побачив, що вся дорога якась зелена, не міг зрозуміти, чи це трава зійшла, бо ще зарано було на той час, а ближче виявилося, що це вся вулиця була зеленою від ящиків від боєприпасів, від снарядів.
Жахливі руйнування, жахливі людські історії катувань, вбивств, гвалтувань, мародерства…
З гуманітарною місією в Бородянці одразу ж після її звільнення
– Соціологія каже, що вже майже 100% українців підтримують нашу армію, абсолютна більшість навіть колись частково «проросійських» регіонів вже бачать наше майбутнє з Європою…
«Ми не забудемо і не пробачимо росію ніколи», – казали мені в Бородянці вчителі в місцевій школі на зустрічі…
Війна завжди пришвидшує всі соціальні процеси. В звичних умовах чи могли б ми розраховувати в найближчі років 5 на статус кандидата в Євросоюз? Я скажу чесно, що ще за місяць до 23 червня, до саміту в Брюселі я на 99,9% був переконаний, що ми не отримаємо статус кандидата. Ще за місяць до саміту проти були Франція і Німеччина, а Данія і Нідерланди категорично навіть чути не хотіли про статус кандидата для України. Але минув лише місяць і нереальне стало реальністю… Це ще раз свідчить, як пришвидшився час для України. Ми зараз в центрі уваги світових ЗМІ і політиків. Кожен європейський політик за честь має відвідати Київ зараз, підтримати Україну.
Ми про стомільярдні фонди відновлення України, про новий «план Маршала», про те, що окремі країни, громади Європи зголошуються взяти «шефство» над відбудовую зруйнованих українських міст…
– Після нашої перемоги знов буде кардинальна зміна в діяльності Івано-Франківської ТПП? З початком війни зміна з звичного ходу подій ви перейшли на «військові рейки», а що після війни?
– Після нашої перемоги в останній битві Київської Русі-України з Ордою для нас відкриється неймовірне вікно можливостей! Напевно таке, яке буває раз на тисячу років. Важливо той шанс не втратити.
Бренд «Україна» завдяки мужності і стійкості наших воїнів та військового і політичного керівництва зараз «важить» в десятки разів більше, ніж ще рік чи й пів-року тому.
Ми очікуємо на бурхливий розвиток економіки, на потік інвестицій і туристів…
Світ відкриє, що Україна – це земля, де в різний час жили скіфи і кельти, фракійці і хорвати, тюрки, хозари і слов’яни, це край трипільської культури і Кам’яної Могили під Мелитополем з її містичною 30-тисячолітньою історією.
Що Україна – це земля французької королеви Анни Київської, доньки київського князя Ярослава Мудрого. Що це край козаків, які разом з польським військом в поході 1618 року взяли в облогу та мало не спалили Москву, і які найманцями брали участь (разом із Д’Артаньяном?)) в знаменитій облозі фортеці Ла-Рошель під час англо-французької війни початку 17 століття, про яку йдеться в романі Александра Дюма «Три мушкетери».
– Думаєте Європа зрозуміє, що Україна це також Європа, а не лімес між цивілізацією і ордою?
– Переконаний, що багато європейців це вже зрозуміли. Згадаємо наприклад цитату одразу ж після рішення про статус кандидата в ЄС для України Президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, про те, що Україна – це частина нас, частина Європи, яка повертається в свою родину… Це також були дуже хвилюючі слова…
Світ посилає Україні та потенційним інвесторам позитивні сигнали. Нещодавно в швейцарському Лугано міжнародна Конференція з відновлення України визнала основним рамковим документом Проєкт Плану відновлення України, представлений українським урядом. Це План здебільшого відновлення інфраструктури на суму 750 мільярдів гривень. А критеріями та методами відновлення України за підсумковою декларацією Конференції в Лугано є серед іншого: залученість і контроль наших партнерів на Заході, фокус на реформах, прозорості, верховенстві права, на принципі «побудувати краще ніж було»…
Ми вже зараз звертаємося до світових корпорацій, підприємців з тим, що не варто чекати закінчення війни, що необхідно вже завойовувати «плацдарми» в економіці України, що не спізнитися на «український потяг» в майбутнє. Приклад післявоєнних економічних ривків від повної руйнації до топів світової економіки таких країни як Німеччина, Японія, Ізраїль, Південна Корея, має бути «дзвіночком» для світового бізнесу.
Найцінніший ресурс, який в нас є – це освічені і вільні, моральні і креативні люди.
В нас прекрасна природнича і інженерна школа – наші конструктори і науковці створили протикорабельну ракету Нептун, яка потопила флагман мосоквитського Чорноморського флоту «Москва», в нас є комплекс Антонова, який збудував рекордний по вантажоподйомності літак «Мрія», є Південмаш», який будував найкращі в світі ракети, є виробництва авіадвигунів і турбін для атомних електростанцій. А наші ресурси? Третина світових чорноземів, 18% розвіданих запасів залізної руди, каолін, марганець, графіт…
Наш аграрний сектор, сектор металургії і корисних копалин, військово-промисловий комплекс, сектор ІТ і загалом креативної економіки – це те, що, не сумніваюся, дасть прекрасні результати як закордонним, так і внутрішнім інвесторам, які зможуть повернути «чесно зароблені» (в лапках) гроші з офшорів…
Але все ж найперше – не про матеріальні ресурси. Найголовніше – це не втратити отой кайрос – мить удачі, коли весь всесвіт допомагає, те сприятливе вікно можливостей, яке відкривається справді раз на тисячоліття.
Коли все усталене і «все добре», як в Європі, то про які мрії може бути мова? Головна мрія «коби не гірше», тобто – як нічого не змінювати, як законсервувати реальність, бо нам і так добре?))
Ми ж можемо мріяти. Я переконаний, що саме в Україні буде провідний експериментальний полігон, де світ почне моделювати та випробовувати нову реальність, якісь нові соціальні конструкції, нову «волю» для людей, для економіки, де будуть творитися тренди нової цивілізації.
Читайте також: Благодійна "Ніч у музеї": на Городенківщині збирали кошти для хворих діток (ФОТО)
ФОТО ТИЖНЯ
