Понад 400 кептарів за вісім років: кушнір із Корнича відроджує давнє ремесло (ФОТО)
Майстер із села Корнич на Франківщині Михайло Вінтонюк за вісім років пошив та відреставрував понад 400 кептарів і кожухів. Серед його робіт — відтворені за старими зразками строї з різних регіонів та 140-річний кептар, який використовували у фільмі «Тіні забутих предків».
Про це пише Галка з посиланням на матеріал Frontliner.
До кушнірства Михайло прийшов уже в дорослому віці. Перший автентичний гуцульський кептар він купив собі на 30-річчя, позичивши для цього гроші у друга. Тоді чоловік працював на будівництві, пилорамі та заправці, а у вільний час займався вишивкою.
Змінити заняття його спонукала випадкова зустріч. Михайло допомагав літній жінці Марії Антонюк у сусідньому селі та побачив у її будинку стару фотографію молодят Софії та Михайла Гнатюків у гуцульських кептарях. Виявилося, що це батьки господині, які все життя займалися кушнірством і передали ремесло доньці.
Тоді Михайло попросив Марію навчити його працювати зі шкірою.
«Пані Марія — педагог від Бога, бо хотіла і вміла передати свої знання. Вона ніколи не казала, що я зробив щось погано. Навпаки, якщо щось не вдавалося, хвалила, але відразу показувала, як можна зробити краще», — розповідає майстер.
Першою роботою став кептар, подібний до того, який Михайло побачив на старій світлині. На початку він навіть не знав про спеціальні голки для шкіри й намагався проколювати її звичайними, через що робота просувалася повільно, а руки були поколені.
Після першого кептаря Михайло пошив ще один для брата. На Великдень вони обоє прийшли в новому вбранні до церкви. Там роботу побачив односелець і зробив майстрові перше замовлення.
Понад 400 робіт і старовинні технології
Згодом кушнірство стало основною справою Михайла. Один кептар він може виготовляти від двох до шести тижнів. За вісім років майстер пошив і відреставрував понад 400 виробів.
Серед них — 12 нових кептарів, відтворених за стародавніми зразками вбрання, яке носили на Покутті, Бойківщині, у Микуличині, Городенці, Космачі та на Буковині.
«Пишаюся цими копіями, бо намагаюсь відтворити щільність шкіри, відтінок, нитку, шви, щоб все було як колись. Хочу зберігати кушнірство для історії. І дуже сподіваюся, що і далі будуть майстри, яким це буде цікаво», — каже Вінтонюк.
Від своєї наставниці він дізнавався не лише про шиття, а й про старі способи обробки матеріалів. Зокрема, сап’ян — міцну шкіру для кептарів — колись могли виготовляти, замочуючи козячі шкіри у воді з курячим послідом. На Покутті для обробки використовували також воду, сіль, оцет та грис.
У минулому в Корничі працювали чотири кушніри. Вони самі розводили овець і вичиняли шкіри. Михайло також тримає овець і баранів, однак сировину для своїх виробів закуповує у Польщі.
Відреставрував кептар із «Тіней забутих предків»
Однією з особливих робіт майстер називає реставрацію 140-річного кептаря з фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», який носила мама головного героя.
Не всі реставрації проходили без проблем. Якось клієнт приніс родинний кептар із плямою. Намагаючись її вивести, Михайло випадково пропалив стару шкіру хімічним розчином.
Вихід знайшов на місцевому базарі: придбав інший старий кептар із прогнилими плечима, відпоров від нього кишеню та використав її для відновлення реліквії.
Свої нові роботи Михайло досі показує наставниці Марії.
«Кожну свою нову роботу я показую пані Марії і дякую Богу, що маю кому здати екзамен. А вона дуже щаслива, що мені вдається», — розповідає кушнір.
Хоче, щоб ремесло не зникло
Разом із племінницею Надією майстер започаткував проєкт «Відродження». Спершу вона фотографувала кептарі до та після реставрації, а згодом вони почали влаштовувати фотосесії у старовинних гуцульських строях.
Першу таку зйомку провели у 2021 році. Згодом біля будинку кушніра організували етнофестиваль із народними майстрами, показом старовинних кептарів, музикою та ватрою. Під час заходу також збирали гроші для українського війська.
Михайло бере свої роботи й на інші благодійні фестивалі, де після дефіле розповідає відвідувачам про кушнірство та процес виготовлення традиційного вбрання.
Від одного з нащадків колишніх корницьких майстрів він отримав у подарунок сторічну кушнірську голку, якою можна робити силянки — оздоби для кептарів.
Тепер майстер хоче не лише відтворювати старі зразки, а й колись створити власний авторський кептар. А ще сподівається передати ремесло наступному поколінню.
«Кушнірство — це моє життя. Хочу відродити якомога більше кептарів і колись створити свій авторський. І всім серцем мрію, щоб ця справа жила. Тому прошу свого сімнадцятирічного сина, щоб він вшив хоча б один кептар», — підсумовує Михайло Вінтонюк.
ФОТО ТИЖНЯ
