Поява Подерв’янського в публічному просторі Івано-Франківська, мала б однозначно більший ажіотаж, – мистецтвознавець про Конгрес рисувальників

Мистецтвознавець, художник, директор івано-франківського муніципального Центру сучасного мистецтва Анатолій Звіжинський у матеріалі для порталу zbruc.eu висловив своє бачення Конгресу рисувальників в Івано-Франківську. Зокрема у своїх роздумах він задає запитання “А був Альтгамер?”, аналізує успіхи та промахи Конгресу.

“Галка” на свій вибір обрала для вас окремі тези митця. Повний матеріал ви можете знайти за посиланням.

Резидентам не вдалося донести до учасників головного меседжу конгресу: не буквальне зафарбовування стін (хоча, це теж вітається), а співпраця, продовження намальованого попередником, його трансформація, перетікання в інше, незважаючи на рівень підготовки учасника.

Невизначеність, що супроводжувала конгрес (малюємо, їдемо до Києва, робимо скульптури, їдемо в гори, перемальовуємо намальоване і т.д.), коли організатори апелювали до бажань резидента, як ознака слабості культури перед людською природою? Альтгамер, вибудувавши безпрограшну лінію втечі (ligne de fuite), творить перспективу просторово-часової картографії, де дає усім змогу аналізувати конкретні суспільні поля через комплекс процесів та зв’язків, які ми тепер переживаємо.

Хаотичність і неструктурованість організації більшості учасників була до вподоби, але, як з’ясувалося наприкінці, сам Альтгамер потребував ширшого спілкування та представлення. Тому й виникає підозра – а був Альтгамер? Бо навіть без його участі влаштувати таку забавку для жителів міста в занедбаному приміщенні, як виявилося, не проблема. Навіщо було витрачатись на його приїзд, якщо його присутність залишилася невідчитаною? Поява в публічному просторі міста, наприклад, Левандовскі, Адель чи Подерв’янського, думаю, мала б однозначно більший ажіотаж. Але Альгамер не менш розкручена «зірка» в цивілізованому мистецькому світі.

Виставляти претензії найлегше. Натомість головний посил «Конгресу рисувальників» – самим ініціювати, організовувати, провести щось подібне чи зовсім інше, або, як мінімум, взяти участь. Сподіваюсь, ця акція дещо розворушить напівсплячу мистецьку ситуацію в місті. Організатори до цього конгресу не стикалися впритул з сучасним мистецтвом як таким, і не були готові жваво і з гумором реагувати на несподівані виклики, але взяли на себе тягар відповідальності. За що їм респект. Невідомо, чи буде наступна резиденція, а якщо буде, то в якій формі? Принаймні, хочеться сподіватися, що у нас буде можливість відчути харизматичність наступної «зірки», бо, наразі так і невідомо, чи ж був Альтгамер в Івано-Франківську?

З мого досвіду, ті, хто на правах «знавців» осуджував, забороняв, замальовував твори, зачиняв виставки, або незворотньо псували свою репутацію, або зникали з публічного овиду. Назавжди. Мистецтво – річ тонка і не терпить профанів. Чому його і бояться. Навіть політики.