Коли почалася повномасштабна війна, Василь Тежигор із Надвірної працював у Німеччині, пік піцу. Проте повернувся в Україну і вже 19 березня 2022 пішов до війська. Через півтора року воїн отримав на фронті важкі поранення і втратив ногу. Зараз проходить реабілітацію в Івано-Франківську, міркує про майбутнє й навіть сідає за кермо.
Читайте також: Представник німецької клініки “Шаріте” відвідали ОКЛ у Франківську: про що домовилися
Про це пише “Галка” з посиланням на обласну клінічну лікарню, на сторінці якої опублікували історію воїна.
Нині 32-річний чоловік проходить реабілітацію, вчиться ходити на протезі. Свій мотив повернутися з Європи Василь пояснює просто: “Так треба було. А як інакше?”. Він додає, що його 44-річний рідний брат також воює.
“На початках від бажаючих влитися до лав захисників відбою не було: кілометрова черга у військкоматі, забито у теробороні. Спочатку потрапили з другом на двотижневий вишкіл в Українську добровольчу армію, а вже потім у військкомат”, – розповідає чоловік.
Спершу Тежигора направили на Закарпаття, у Державну спеціальну службу транспорту, що займається охороною мостів і тунелів. Там він знову шукав варіанти, як потрапити на передову.
“Тоді якраз почали формувати штурмові роти з добровольців, і ми туди записалися, – продовжує він. – Потренувалися і поїхали до морпіхів, у 503-тю. Перший наш вихід був під Водяним і Опитним, недалеко від аеропорту. Потім були під Вугледаром, згодом штурмували ліс під Кліщіївкою. Там мене й поранило”.
Сталося це 1 липня 2023 року. За словами Василя, йому “прошило легені, пробило руку, відірвало ногу, зламало ребро”. Крім того, “позалітали осколки, навіть лопатку пробило”.
Рука зажила, але мізинець не працює. Лікарі кажуть, щоб він запрацював, треба робити ще одну операцію. Але це вже за бажанням, а чоловік ним наразі не горить. Це й зрозуміло після того, скільки він операцій пережив. Зокрема, з лівою ногою, яку ампутували в Дніпрі й занесли інфекцію.
Інфекція була на куксі й мало не призвела до втрати коліна.
“Як приїхав у Луцьк, у мене були опариші на нозі й пахло дохлою собачатиною просто, – згадує поранений. – Там казали, що треба відрізати коліно, а тут, у травматології спробували врятувати. І все вийшло. Експериментували, ВАКи ставили, чистили, а потім пересадили шкіру – і воно прижилося. І тепер є коліно!”.
Чоловік додає, що були дуже болісні перев’язки, пересадка шкіри.
“До переходу в реабілітацію у військового була дуже важка комбінована інфекція. Ми робили кілька операцій, поетапні некректомії й потім все-таки сформували культю. Культя зажила, і тоді він пішов вже на реабілітацію, на відновлення, – розповідає травматолог Роман Остафійчук. – У нього ще були осколкові поранення грудної клітки, плечового суглоба. Частково осколки вдалося забрати, а ті, що залишилися, наразі не становлять загрози”.
Спершу реабілітація була спрямована на те, щоб розігнути коліно, оскільки була сильна контрактура. Згодом робив вправи, щоби підтягнути свій фізичний стан, бо дуже схуд і ослаб.
“Якщо я бігав на фронті в повній амуніції й мені було по барабану, то зараз тяжко”, – зізнається Василь.
“Війна – це страшно. Але наша реальність”, – говорить він, зауважуючи, що у військовому побратимстві ця тема часто обростає чорним гумором.
Наприклад, його поранений бойовий товариш-медик прислав йому шеврон, де перехрещені два костури.
Він жартує, що вже на другий день після поранення зрозумів: права нога є – значить, все нормально. Бо в нього машина “на автоматі”, зараз він уже на ній їздить. Каже, що після поранення в його житті все змінилося. Багато що тепер не зробити без сторонньої допомоги, хоча й далі старається все робити сам.
А допомагає йому дружина, з якою він познайомився і одружився під час війни – 19 серпня минулого року.
Тежигор називає себе ковалем-художником, а своїм хобі – малювання. До війни вдома заробляв ремонтами, а також малював на замовлення: портрети або стіни. Одну з його картин продали, коли збирали гроші на автомобіль для ЗСУ.
Чоловік любить активний відпочинок, збирати гриби, а також готувати. Перша страва, яку він приготував після поранення, – запечене м’ясо. Чим буде займатися після одужання – наразі не знає. Можливо, ковкою. Також хотів би освоїти гончарство. Не проти спробувати себе і в ІТ-сфері.
На прохання заглянути у майбутнє України, Василь міркує:
“Якщо ми виграємо війну, то буде добре. А якщо війна закінчиться перемир’ям, або без повернення територій – тяжко буде, згодом війна знову почнеться. Якщо виграємо, перестануть красти і буде повага до людей, все нормалізується. Василь вважає, що дотепер черги мають стояти в ЗСУ. Люди мають або воювати, або помагати армії.
Чоловік не виключає, що після війни буде певне напруження між колишніми військовими та суспільством, що люди, які пройшли війну навряд чи знайдуть спільну мову з цивільними. “Втім, якщо буде перемога, то військові будуть старатися влитися у громаду. Хоча намагання мають бути з обох сторін”, – вважає військовий.
Днями Василь Тежигор отримав державну нагороду – орден “За мужність” III ступеня.
ФОТО ТИЖНЯ
