22 лютого, у день недільного Прощення, прикарпатський письменник, викладач Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Степан Процюк закликав людей нікого не засуджувати й жити своїм життям.
Про це він написав на сторінці у Фейсбук.
“Нині чимало із нас, із своїх фейсбучних криївок, повчає як воювати чи керувати країною, як жити чи вірити. Не сумніваюся у патріотичній щирості цих людей. Але… сам не повчаю навіть початківців-літераторів, бо їхні долі –це їхні долі. Не закриваймося монітором від життя. Не вірмо у власну супергнучкість. Ще нікому не вдавалося перехитрувати Великого Регента .
Просто жиймо на повну потужність. Робімо для загального блага все, що можемо і як можемо. Облишмо у першій-ліпшій канаві нашу неприязнь, ненависть та гординю. Відшукуймо, де запропастилася, за індивідуалістично-куркульською та малоросійською недовірою до всіх і всього, наша свобода не як анархія, а як відповідальність.
Ніколи не пізно покинути весь мотлох, що носимо із собою, і почати жити . Тут і зараз” – каже Степан Процюк.
Також, письменник розповів деякі факти зі свого життя, які йому довелось прожити у віці 33-36 років.
“Недавно я глибоко задумався над трагічною проблемою так званих «непрожитих життів». Пам′ятаю власний період від 33 до 36 років –щось і писав начебто, але… Мій перший роман «Інфекція» був написаний після 36-ти, в аудиторіях універу, вихідними, на кухні однокімнатної квартири. Але тоді я вже справді жив, а н е імітував.
А від 33 до 36 навіть мало що запам′яталося, крім алкогольних узлить, які теж злилися в пам′яті в один безглуздий ритуал поклоніння Бахусу” – ділиться письменник.
ФОТО ТИЖНЯ
