“Дмитро Коцюбайло — людина, про яку говоритимуть і через 100 років. Це людина рівня Коновальця, Бандери, Шухевича”, – зауважили у студії Українського Радіо режисер документального фільму “Да Вінчі” Володимир Сидько і продюсер картини Назар Борушок.
Читайте також: Вандали понівечили могилу прикарпатського бійця Да Вінчі та ще двох захисників (ВІДЕО)
У фільмі спогадами про загиблого воїна Дмитра Коцюбайла “Да Вінчі” поділилися його рідні, друзі, побратими й посестри. Зокрема мама і сестра Героя України, а також наречена Аліна Михайлова, головнокомандувач ЗСУ (2021-2024 роки) Валерій Залужний, командир батальйону “Вовки Да Вінчі” Сергій Філімонов. Родзинка картини — ексклюзивні кадри з бодікамери, яка була на шоломі у Дмитра під час боїв за його участю., пише “Галка” з посиланням на Українське Радіо.
— Публічний показ стрічки “Да Вінчі” відбувся у Києві, в кінотеатрі “Жовтень”. Назаре, в одному з інтерв’ю ти сказав, що “цей фільм є зброєю проти одвічного ворога — російського окупанта”.
Назар Борушок: Ми б хотіли, щоб якомога більше людей побачили, як українські воїни зараз боронять нашу державу, наскільки це професійно, потужно і талановито, що коли інша сторона побачить цей фільм, яка не дає нам жити вже багато сотень років, а вони побачать цей фільм, то хотілося, щоб це навіювало на них жах — проти кого вони зараз воюють. Так, нас, звичайно, менше за кількістю, але наш дух, наш талант воювати значно сильніший, аніж у рашистів.
— Володимире, в якому форматі знятий документальний фільм? У твоїх попередніх стрічках теж багато історичних моментів, багато подій пов’язано з історією. Дмитро Коцюбайло — це теж історія, щоправда, новітня. Документальне кіно — це для тебе не новий напрямок, але все одно ти робив це по-новому.
Володимир Сидько: Так, у моїй фільмографії 5 документальних фільмів. І це жанр, з яким я найкраще вмію працювати, оскільки він дуже тісно пов’язаний з журналістикою, в якій у мене 10-річний досвід. Тому мені трошки простіше в цьому працювати. Що стосується стрічки “Да Вінчі”, вона складається, по-перше, з інтерв’ю людей, які його добре знали. Це і родина, і його найближчі друзі, і кохана, і побратими, з якими він воював з 2014 року.
Також фільм складається з великих архівних матеріалів. Коли я шукав архіви, то теж проробив дуже велику роботу, оскільки я моніторив все, що було з 2014 року. Я заходив буквально у Фейсбук, просто гортав стрічку до найпершого посту Дмитра і вишукував матеріали, які могли забутися. Потім я заходив до всіх його друзів, шукав там матеріали і таким чином знайшов кілька унікальних відео, які вже всі забули і які ми використали.
Крім того, у цьому фільмі родзинкою стали кадри, які взагалі ніхто не бачив. Це кадри з бодікамери з GoPro, яка була на шоломі у “Да Вінчі”. Особливо багато цих кадрів було з моменту повномасштабного наступу. Тож ми склали стрічку з цих трьох частин: з архівів 2014 року, з інтерв’ю його друзів, побратимів і родичів та з архіву, який він знімав сам на GoPro.
— Окремо хотілося б запитати про підготовчі моменти і про тих людей, хто брав участь у фільмі. Володимир згадав, що це різні люди, які були частиною життя Дмитра Коцюбайла в різні роки. Наскільки складно було вийти на зв’язок, домовитися про зйомки, про інтерв’ю? Наскільки ці люди, можливо, відкрилися по-новому?
Назар Борушок: Я хотів би подякувати всім тим, хто долучився до цього фільму. І хочу сказати, що дуже сильно нам допомагала наречена Дмитра Аліна Михайлова, яка надзвичайно прискорювала процес. Ці всі домовленості з усіма могли затягнутися не на один рік. Вона включилася в це оперативно, і ми як команда бачили, що для неї це дуже важливо. Особливо після того, коли ми показали їй перший трейлер фільму, який ми випустили, вона була дуже вражена. Вона подивилася, наскільки це якісна робота, і це для нас усіх була дуже відповідальна робота. І ми старалися, щоб цей фільм був максимально якісний в цьому плані.
Ми часто уявляємо документальні фільми так: сидить людина, щось розказує. А тут настільки присутня динаміка за рахунок цих архівних файлів, які нам надавали, зокрема Аліна Михайлова та мама Дмитра, яка пішла на зустріч. Ми прекрасно розуміємо, як важко мамі вже вкотре говорити про сина, ми їй дуже дякуємо. Дякуємо посестрам та побратимам, які теж дуже важко переживали смерть Дмитра і які теж сприяли нам в отриманні архівних відеофайлів.
У нашому фільмі присутні унікальні кадри, які ніколи не були опубліковані в мережі. І ці кадри показують, наскільки Дмитро був воїном, патріотом, воїном. Наскільки він був натхненний тим, що він робить, війною, жагою до Перемоги. І наскільки це все було, що дуже важливо, щиро. Він працював просто як автомат. В нього все було наскільки точно виважено. Він переймався передусім не собою, а своїми побратимами. Його друзі, побратими, посестри говорили про те, що, коли починався артобстріл, він у бліндаж забігав останній.
І дійсно на GoPro видно, як він каже: “Всі в укриття” і забігає останнім. Тобто всі факти ми підтверджуємо і показуємо, наскільки він був великий воїн і чому саме він отримав Героя України.
Володимир Сидько: З GoPro є унікальні кадри, коли, наприклад, “Да Вінчі” разом із Сергієм Філімоновим евакуював тіло свого побратима із позивним “Вітаха”. Це трихвилинний епізод дуже динамічної евакуації, коли вони забігають буквально в оточену орками споруду, не знаючи, що там всередині. Вони спілкуються. Хто буде залазити першим? Підставлять драбину. Вони ставлять, заскакують туди. І ці документальні кадри — ніби комп’ютерна гра. У них в кадрі видно один автомат. І вони тихесенько йдуть собі, бачать тіло, кажуть, що “давайте його мотати”. Хватають його спеціальним пристроєм, щоб тросом витягнути. Тіло, до речі, було заміноване, що дуже важливо. І у нас є всі справжні, оригінальні кадри. Це дуже цікаво.
Другий момент з унікального — це те, що, коли рашисти наступали на Харківську область, нашим військам довелося відійти від Пологів. І от “Да Вінчі” з побратимами стоять в якомусь населеному пункті. І вони вже потихеньку відступають.
І тут виходять звичайні мирні мешканці і кажуть: “Друзі, що нам робити? У мене діти”. А “Да Вінчі” каже: “Забирай дітей і просто їдь”. Потім під’їжджає машина, яка вся обвішана українськими прапорами. “Да Вінчі” каже: “Ти туди не їдь, там орки, зараз тебе розстріляють”. Чоловік каже: “У мене там діти та родина. Що мені робити?” Дмитро відповідає: “Знімай всі стрічки й тоді тільки їдь”. Потім “Да Вінчі” дістає свій мобільний телефон, включає фронтальну камеру і знімає сам себе. І ми з GoPro бачимо, як він сам себе знімає, ніби селфі. А насправді це не селфі. Він каже під час цієї зйомки: “Якби ви бачили, люди, обличчя тих бідних людей, які вони зараз налякані і як вони це все переживають…”. Тобто в нас фільм насичений саме такими кадрами.
— Генерал Валерій Залужний теж ділився своїми спогадами і про знайомство, і про дружбу з Дмитром Коцюбайлом.
Назар Борушок: Те, як генерал Залужний говорив про Дмитра, це дуже сильні слова. І з яким це було болем, коли він говорив про те, як дізнався про смертельне поранення Дмитра. Саме тоді відчулося, що це не просто була якась дружба, це було щось більше.
— До речі, Володимире, ти писав всі інтерв’ю з усіма учасниками сам – із Залужним та іншими?
Володимир Сидько: Як інтерв’юєр я був один. Хоча у нас була велика команда.
— Покази стрічки заплановані за кордоном. А коли в Україні можна буде переглянути?
Назар Борушок: Найближчі покази в Україні відбудуться 14 травня в Івано-Франківську та 15 травня у Львові. В нас актуальна інформація з’являється по ходу, тому що пишуть люди, які хочуть організовувати це в тих чи інших містах, чи країнах. І по факту ми вже додаємо актуальну інформацію на нашу сторінку у Фейсбуці. Потім найближчий показ буде в Угорщині. Далі — у 5 містах Великої Британії, зокрема у Лондоні та Манчестері. Вже відбувся показ у Клівленді та Детройті (США). Була зібрана сума коштів, на яку придбали автомобіль для українських бійців. Він поки не в Україні, але буде спрямований на батальйон “Да Вінчі”. Після чого фільм вийде вже в український прокат і кожна людина зможе в зручний для себе час відвідати показ у кінотеатрі. Частина коштів із продажу квитків теж буде спрямована на батальйон “Де Вінчі”.
— Під час кожного показу відбувається збір на потреби безпосередньо “Вовків Да Вінчі”?
Володимир Сидько: Так, ми ставимо імпровізовану “банку”, і туди люди можуть задонатити будь-яку суму, яку можуть собі дозволити. Крім того, на цей показ ми зробили на постері великий QR-код, вивели його на великий екран, і кожен глядач міг просто зі свого місця, відсканувавши, задонатити теж будь-яку суму. І таким чином у Києві тільки на одній “банці” вдалося зібрати понад 25 тисяч гривень — досить суттєву в наш час суму, особливо коли люди вже трішки втомилися і не в усіх є фінансові можливості.
Назар Борушок: Я хотів би подякувати своєму другу, президентові Асоціації українських банків Андрію Дубасу, який дуже оперативно організував фінансування цього фільму. Тому що це було дуже важливо. Якби ми подавалися на якийсь грант, хто знає, чи ми б його отримали, і це б зайняло дуже багато часу. І ми розуміли, що поки це дуже актуально зняти цей фільм саме зараз, я про цю ідею розповів Андрію. Він дуже оперативно включився, і буквально за два місяці вже повністю було зібрано фінансування. І ми дуже активно могли розпочати зйомки.
— Володимире, наскільки важливі саме такі документальні фільми? Від початку 2014 року точиться дискусія, чи потрібно знімати, писати про війну і в якому форматі.
— Це надзвичайно важливо, на мою думку, оскільки Дмитро Коцюбайло — це така людина, про яку говоритимуть і через 100 років. Це людина рівня Коновальця, Бандери, Шухевича. Тому ми зробили історичний документ, і я думаю, що майбутні покоління, можливо, будуть вивчати якусь частинку історії, саме переглядаючи нашу стрічку. Будь-які фільми про всіх українських героїв заслуговують уваги. Звісно, що в нашій країні дуже важко знайти на це фінансування, це все важко робити. Але це все надзвичайно потрібно для майбутніх поколінь.
Довідково: Дмитро Коцюбайло (позивний “Да Вінчі”) – перший доброволець, якому Президент України Володимир Зеленський присвоїв звання Герой України прижиттєво. З 18 років він захищав Україну від російських окупантів. “Да Вінчі” тривалий час був лідером підрозділу “Вовки Да Вінчі”. Згодом – командиром батальйону у 67 бригаді ЗСУ. Його називали найталановитішим молодим військовим.
У юності Дмитро любив займатися творчістю, працював з гранітом та шкірою, кував метал. З друзями проводив розкопки у місцях боїв Другої Світової війни. Займався спортом, зокрема, легкою атлетикою, футболом, байдарками.
Позивний “Да Вінчі” закріпився за воїном через те, що до Революції Гідності він навчався у художньому ліцеї.
Минулого року Дмитро увійшов до рейтингу “30 до 30: особи майбутнього” від Forbes.
Дмитро Коцюбайло загинув в бою під Бахмутом. Про загибель військовослужбовця повідомив Президент України Володимир Зеленський у відеозверненні, назвавши Дмитра Коцюбайла “юдиною-символом” та “людиною-хоробрістю”.
ФОТО ТИЖНЯ
