На Бурштинській ТЕС працює кранівниця Світлана з 34-річним досвідом. Щодня, піднімаючи на висоту важкі вантажі, руйнує стереотипи про “чоловічі” професії та надихає молодих колег своїм прикладом.
Читайте також: Шість тонн сміття зібрали небайдужі бурштинці у місцевому парку (ФОТО)
Свій шлях у професію вона обрала ще в юності. Після школи вступила до Івано-Франківського училища, де навчалася на кранівника, пише “Галка” з посиланням на сторінку теплоелектростанції у фейсбуці.
“Моя мама працювала на Бурштинській ТЕС, на паливоподачі, тому і я пішла по її стопах. Але через те, що я завжди любила висоту, лазила по горах, деревах, ця робота мені більше сподобалася”, — пригадує Світлана.
У 1990 році вона прийшла працювати кранівницею на ТЕС, і з того часу висота стала її робочим середовищем, яке вона опанувала до найменших деталей.
Перші дні роботи були непростими: висота й відповідальність додавали адреналіну, але й вимагали витримки. Світлана з посмішкою згадує, як важко було звикнути до того, що кабіна крана височить над турбінами й котлами.
“Спершу було страшно, особливо коли дивишся вниз і бачиш колегу, який сигналізує, що робити. А ти маєш зрозуміти, що він хоче, й діяти обережно”, — розповідає вона.
Втім пройшовши стажування під наглядом досвідчених наставників, Світлана опанувала всі нюанси роботи на крані.
Попри те, що професія кранівника традиційно вважається “чоловічою”, Світлана ніколи не відчувала дискримінації. Навпаки, керівництво завжди підкреслювало: “Кранівник — це професія без статі”.
Колеги поважають її за майстерність та відданість справі.
“Це морально важка робота, адже потрібно постійно зосереджуватись і бути уважною”, — пояснює вона.
Серед найпам’ятніших моментів у своїй кар’єрі Світлана виділяє підйом барабана котла вагою близько 100 тонн. Це було інженерне досягнення, адже вперше в Україні таке обладнання підняли без розрізання на частини, і цей підйом вимагав від кранівника і всієї команди максимальної точності й злагодженості.
“Це момент гордості, коли розумієш, що ти робиш щось особливе”, — ділиться колега.
Робота енергетиків стала ще складнішою в умовах війни, коли під час повітряних тривог потрібно швидко спускатися в укриття. Світлана зізнається, що родина постійно переживає за неї, але вона намагається залишатися спокійною, виконуючи свої обов’язки.
“Доводиться згортати кран, якщо він не застроплений до вантажу, бігти з висоти в 40 метрів до укриття, що забирає час. Але це є частиною українських реалій”, — розповідає вона.
Має колега й важливе послання для жінок, які прагнуть реалізувати себе в енергетиці:
“Якщо любите цю роботу — звикнете до всього. Головне — знайти баланс і час для відпочинку”.
У випадку Світлани — це в’язання та прогулянки лісом, які допомагають розслабитися після напруженого робочого дня.
ФОТО ТИЖНЯ
