Простір, де оживає автентика: як у Яремче працює “Mysternya”
У Яремче наприкінці 2024 року відкрилася галерея українських витоків Mysternya — простір, у якому традиції, мистецтво й ремесло поєднуються в живу сучасну форму. Назва галереї походить від трьох слів — містика, мистецтво і майстерня.
Від моменту відкриття Mysternya працювала як простір для популяризації культурних цінностей, дослідження національної ідентичності та занурення у власне коріння. Всі експонати — приватна збірка родини Загоріїв, яку формували впродовж багатьох років.
Нещодавно етнопростір Mysternya оновили. Зміни торкнулися наповнення експозиції — її доповнили новими строями, текстилем і мистецькими елементами, які дозволяють глибше побачити регіональні відмінності української традиції.
«Галка» дізналась про оновлений простір та дізналася, як Mysternya сьогодні поєднує українське мистецтво й традиції з сучасним контекстом.
До оновлення Mysternya складалася з кількох експозиційних зон, у яких були представлені традиційні українські строї, текстиль, прикраси та предмети побуту з різних регіонів України. Простір функціонував не лише як галерея, а й як місце зустрічей, лекцій та подій, присвячених культурі й мистецтву.
Етнопростір: строї, прикраси й текстиль
Першою зоною, до якої запрошують відвідувачів, є етнопростір. Тут представлені жіночі традиційні строї з різних етнорегіонів України, гуцульські скрині, пояси, нагрудний, верхній та поясний одяг, а також ткані килими.
На інформаційній стіні — світлини весіль 50–60-х років з Гуцульщини та Покуття. За ними можна простежити не лише характер святкового вбрання, а й соціальний статус жінки — чим більше прикрас, тим вищим вважали її становище у громаді.
Гуцульські скрині як символ захисту
Справжніми оберегами в експозиції є гуцульські скрині. Колись у них зберігали одяг, килими та інші побутові речі. На поверхнях — вирізьблені солярні знаки, які мали захищати дім, господарів і худобу.
Скрині виготовлені без жодного цвяха, а їхня форма дозволяла зберігати їх просто неба — дощ стікав по похилому “дашку”, не потрапляючи всередину. Переносні варіанти з ручками називали куфирами.
Як змінювався святковий календар українців упродовж року, в Mysternya показують через змінні тематичні простори.
Борщівські вишиванки: чорний як святковий
У галереї представлені борщівські вишиванки із Західного Поділля (Тернопільщина). Їх легко впізнати за густо зашитими рукавами та домінуванням чорного кольору.
“У кожній із цих сорочок — понад 15 різних технік вишивки. Це дуже складна і довготривала робота. Техніка накладається на техніку, створюючи фактурний, важкий орнамент”, — зазначають у галереї.
Чорний колір у цьому регіоні вважався святковим, а ще мав практичне пояснення: вовну з чорних овець часто використовували без додаткового фарбування.
Найцінніша сорочка в експозиції — віком близько 100 років. У неї зашиті герби України. Вона занесена до книги відомого етнографа Володимира Шибрі, яка також зберігається у бібліотеці Mysternya.
“У той час цей регіон перебував під польською владою. Проявляти відкриту любов до України було небезпечно. Такі сорочки ховали в скринях, закопували в саду чи на полі, а інколи навіть вирізали символіку, щоб потім знову її пришити”, — розповідає екскурсоводка.
Відкриті фонди: кераміка, що пережила час
В іншому просторі адміністраторка Тетяна Покраса знайомить відвідувачів з унікальними зразками українського декоративного мистецтва ХХ століття, зокрема творчістю Львівської кераміко-скульптурної фабрики, що працювала з 1940-х років.
“На фабриці існувало два основних напрямки: кераміка скульптура, яка з’явилася ще в 40-х роках, і гутне скло, що стало популярним у 60-х. І буквально за кілька років воно підкорило всю Україну”, — розповідає Тетяна.
Особливість гутного скла — у техніці виконання. Майстер працює з розпеченим склом, видуває форму, а потім обвалює її в металі, щоб отримати потрібний колір.
“Тут немає двох однакових експонатів. Кожен має свою форму, свій відтінок, свою енергетику. Це абсолютно жива матерія”, — пояснює адміністраторка.
Більшість представлених робіт започаткував В’ячеслав Павловський — один із ключових митців фабрики. Частина експонатів створена саме ним, інші — його учнями та колегами у 60–80-х роках.
“Павловський створив унікальну формулу плетіння скла. Його вироби не прив’язані до жодної епохи — вони однаково органічно виглядають і сьогодні”, — каже Тетяна.
За її словами, справжніх майстрів гутного скла нині залишилося дуже мало — відтворити таку техніку надзвичайно складно.
Львівська кераміко-скульптурна фабрика була ліквідована у 2013 році.
Особливістю простору став авторський путівник, де кожен відвідувач може дізнатися, хто саме створив конкретний експонат.
Унікальні експонати і нове життя старих речей
Збірка формувалася протягом багатьох років.
“Чим старіший експонат — тим він цінніший. Навіть ті речі, про авторів яких ми нічого не знаємо, мають особливу енергетику і дивну, але дуже притягальну форму”, — додає адміністраторка.
Сьогодні кераміка знову набуває популярності. У просторі також представлена косівська кераміка, яка активно відроджується.
Оновлений етнопростір: традиційний стрій і ткацтво
Наразі етнопростір Mysternya оновили. У першій залі відвідувачів зустрічає картина Романа Сельського «Гуцульські діти», що відображає вплив традиційного побуту на українське мистецтво ХХ століття. Поруч представлені шість манекенів у жіночих традиційних строях із різних регіонів України — Гуцульщини, Буковини, Волині, Опілля та Західного Поділля.
Стрій із села Вербовець легко впізнати за характерною технікою вишивки рукавів — рукав’янкою. Для цієї традиції властиві густо зашиті, дрібні та ритмічні орнаменти, які формують упізнаваний «почерк» місцевих майстринь.
Інший гуцульський стрій, представлений у просторі, походить з Чернівецької області. Попри спільну етнорегіональну приналежність, він має зовсім інший характер — стриманіший, темніший у кольорах, з перевагою геометричних мотивів та інших орнаментальних рішень.
У просторі також звертають увагу на різноманіття назв і форм традиційного одягу. Подібні елементи можуть мати різні назви залежно від регіону: обгортки, запаски, горботки, плахти. Для порівняння представлено пояси (крайки), камізельки, горсики, лейбики, сардаки, фартухи, запаски та обгортки.
Ткацтво як окрема мова традиції
Наступна зона експозиції присвячена ткацтву. Тут представлено стіну тканих килимів із різних регіонів України, кожен із власною стилістикою та символікою.
Серед них — жовтий полтавський килим із теплими барвами та м’якими квітковими мотивами, а також контрастні рожевий і червоний килими з Переяслава з великими декоративними орнаментами.
Окремо вирізняються житомирські килими зі складною геометрією та характерними «віконцями», а навпроти — рідкісна добірка буковинських килимів із яскравими барвами й поєднанням зооморфних і рослинно-геометричних мотивів.
Усі представлені килими датуються переважно першою половиною ХХ століття. Найдовший із них сягає понад дев’ять метрів. Раніше такі вироби використовували не лише як декор — ними оббивали стіни під вікнами, зберігаючи тепло в оселі.
Окрему частину галереї займає зона змінної експозиції, яка оновлюється залежно від сезону та тематичних акцентів. У 2025 році вона була присвячена проєкту Zagoriy Foundation «Витоки».Упродовж року простір змінювався разом із календарем: тут відзначали Великдень, знайомилися з традиціями Зелених свят, а восени досліджували весільні обряди різних регіонів України.
Наразі експозиція знову зосереджена на зимовому періоді, з акцентом на деталі різдвяної обрядовості. Тут представлені такі атрибути: дерев’яні та керамічні свічники, дідухи, солом’яні павуки, шопки, різдвяні звізди та святковий посуд покутської й косівської кераміки.
Окреме місце в експозиції займають дідухи та солом’яні павуки — традиційні різдвяні символи, що уособлюють добробут, зв’язок поколінь і святковий лад оселі.
Доповнюють експозицію маски для Маланки — як традиційні, так і сучасні інтерпретації.
У просторі також заохочують підтримку українських майстрів: біля експонатів розміщені QR-коди з посиланнями на сторінки авторів, де можна дізнатися більше про їхню творчість або придбати вироби.
Юлія Накалюжна, керівниця проєкту, працює в Zagoriy Foundation із 2022 року, а з 2023-го була кураторкою приватної збірки родини Загоріїв. Саме вона відповідала за запуск, концепцію та реалізацію Мистерні.
“Як любить казати Катерина Загорій, кожен наш проєкт проходить кілька етапів трансформації. Спершу це мала бути галерея в Києві. Потім — онлайн-маркетплейс з сучасними українськими виробами. А з початком повномасштабної війни колекцію перевезли в Яремче — і саме тут народилася ідея живого простору”, — розповідає вона.
Простір працює як галерея та крамниця автентичних речей.
“Мала бути така крамничка, як умовний “Всі свої”, з виробами сучасних українських майстрів сучасними виробами. Та коли з’явилося це приміщення, концепція змінилася”, – додає вона.
Юлія розповідає, що не було сенсу просто зберігати речі, їх мета — показувати, пояснювати, закохувати людей у своє.
Як діляться в просторі, асортимент крамниці формують інтуїтивно — за власним смаком команди.
“Ми просто збираємо фідбек між своїми: що б ми самі хотіли купити, приїхавши в Яремче”, – додає вона.
Ідея крамнички виникла як альтернатива типовим сувенірам у Яремче. А також, щоб відвідувачі могли забрати частинку Мистерні з собою.
У планах команди — розширення асортименту та нові партнерства. Кількість відвідувачів галереї зростає разом із розвитком крамниці: заплановану на 2025 рік ціль у 3 тисячі гостей перевиконали вже в серпні — простір відвідали понад 3 200 людей. Наступна мета — 4–5 тисяч відвідувачів на рік.
Експозиції частково оновлюють щосезону, а в галереї регулярно проводять лекції, презентації та зустрічі з дослідниками. У просторі зазначають, що галерея в Яремче є першою такого формату в Україні. Вхід — безплатний, вихідний день — понеділок.
Довідка
Zagoriy Foundation — лабораторія соціальних проєктів, підтриманих Глібом та Катериною Загоріями. Організація досліджує соціально цінні ідеї, перетворює їх на дієві моделі та масштабує через партнерства і спільноту агентів змін.
Місія Zagoriy Foundation — уможливлювати позитивні сценарії майбутнього України.
Більше про діяльність Фонду — на сайті Zagoriy Foundation.
ФОТО ТИЖНЯ
