З бійцями зенітного ракетно-артилерійського взводу 102 бригади ТрО журналісти Укрінформу зустрілися після масованої ракетної атаки, яку російські загарбники вчинили проти України 29 грудня. Вартові неба розповіли, як знищили ракети, що летіли на Дніпро та Івано-Франківськ.
Про це пише Галка з посиланням на Укрінформ.
“Якби ми вчора збили все, що летіло на наші міста, я був би гордий до кінця, на 100%. Проте, аби все збивати, треба люди і зброя. Все реально”, – говорить 28-річний боєць на псевдо «Адік».
Він молодший сержант, війна застала його в Івано-Франківську, куди він разом з рідними переїхав у 2014 році, після окупації частини Донеччини. Чоловік каже, що завжди мріяв про військову кар’єру.
“Просто мав бажання бути військовим. Але так сталося, що батьки були дуже сильно проти військового шляху, плюс я обмежено придатний у воєнний час. Але все стало на свої місця. Я й надалі планую залишитись у війську і підписати контракт”, – розповів оборонець неба.
До початку повномасштабної війни він працював менеджером зі збуту на підприємстві. А 25 лютого 2022 добровільно пішов служити.
Перша його спеціальність – старший бойовий медик. Потім підрозділ переформатувався, було створено зенітний підрозділ. «Адік» разом із хлопцями, з якими прийшли 25 лютого у військо, пішли в “зенітку”, де служать вже півтора року.
Він каже, що цілком реально за тиждень опанувати таку військову професію, як оператор ПЗРК, але за умови, що бійці матимуть можливість займатися на тренажерах, а головне – бажання.
“Поцілити в ракету – то є велика доля удачі. Бо погодні умови, тип цілі – багато нюансів”, – зізнається хлопець.
Нещодавно військовий збив ворожу ракету вартістю близько 13 млн доларів. При цьому вартість озброєння, з якого вона була знищена, – приблизно 3 тис. доларів.
“Нам повідомили, що є ракетна небезпека. В цьому конкретному випадку ракет не було видно ні на яких радарах. Вони йшли на малій висоті. Коли оголосили ракетну небезпеку, ми були на бойових позиціях, дали запит на рахунок того, чи бачать ракети наші підрозділи, чи ні. Нам сказали, що тільки візуальне й акустичне спостереження, а на радарах ракет не видно”, – розповів він.
Зенітник згадує, що завчасно зробив «накол» – це означає, що зброю було приведено в бойову готовність, вона увімкнулася і почала пошук цілі.
“Побачив ціль візуально, навівся, зафіксував, зробив пуск… Від того моменту, коли побачив ціль, і до збиття – 8-9 секунд. Коли навівся, то до кінця не був упевнений, що все вийде. Спостерігав, чи дожене моя ракета ціль, чи ні. Вже коли побачив, що вибух на землі, то зрозумів, що збив. Кричав багато нецензурних слів, але спочатку вигукував: “Давай, давай!”, типу – наздоганяй. А як побачив, що збив, то був звіриний крик радості”, – говорить боєць.
Ціль було знищено зброєю радянського зразка. Наразі на 100% ще не підтверджено, але за попередньою інформацією – хлопці збили ракету Х-101. Після нашого спілкування бійці планували виїхати на місце збиття, аби відшукати уламки смертоносної зброї.
“Мені це додало багато впевненості. І не тільки мені. У нас є загальний чат службовців ППО, всієї бригади. Вся інформація пішла туди, хлопці почали розпитувати, з чого збиття було… Але головне – зрозуміли, що ми можемо збивати старі та нові їхні ракети. Причому як зі старого, так і з нового озброєння. Головне – бажання. Проблема – це кількість озброєння і кількість людей. Чим більше людей у нас буде, тим більше того мотлоху ми присадимо в полі. Підрозділи ППО не беруть участі в боях і штурмах. Тому ті, хто боїться бути в боях і штурмах, могли б обрати собі такий шлях. Тим більше зараз є сайт, де є вакансії по бригадах, і ти можеш обрати, де хочеш служити, – відповідає він.
Боєць називає американський зенітно-ракетний комплекс «Стінгер» дуже крутим озброєнням, але сам особисто волів би працювати на польському.
“Хотілося б влупити в російську “сушку”… колись вони всі “сядуть” у цих полях”, – додає військовий.
На його формі видно бригадний шеврон з написом «Самі не літаєм та іншим не даєм». Зенітники – хлопці з гумором.
У нагрудній кишені “пікселя” лежить його перша державна нагорода – “Золотий хрест”. Хлопець її отримав вже наступного дня після вдалого «полювання». Нагороду вважає вагомою, але хизуватись нею зовсім не збирався: якби ми не знали про неї, вона б так і лишилася в кишені.
“Я не думав ні про які медальки, але приємно. Мені було головне, аби ракета не долетіла до своєї цілі. Батьки написали, що пишаються”, – ділиться зенітник.
Збиття ракети – це командна робота. Адже акустичне і візуальне спостереження має вестись декількома людьми, бо в кожного різний зір і слух.
“Хтось може не почути і не побачити. Коли нас більше, то більше й можливостей. Також має бути підтвердження збиття – відеофіксація”, – додає.
У той день, коли він збив Х-101, інші бригадні підрозділи знищили ще дві ракети, які летіли на Івано-Франківщину. Одну дістали зі «Стінгера», другу – з кулемета, до речі, теж радянського зразка. Зенітники називають це “правильним використанням озброєння”.
ФОТО ТИЖНЯ
