Психолог Наталія Мухітдінова психолог, який так само працює із учасниками АТО. Вона розповіла про те, як треба з ними спілкуватися чи варто одразу тягнути їх до психіатрів. У своєму інтерв’ю “Галці” вона дала кілька порад, як справитися із відчуттям паніки, особливо на фоні інформаційної кампанії про запровадження воєнного стану. А також відповіла на питання, чи насправді Путін – шизофренік.
Читайте також: Що не так з Telegram: розбір “Галки”
– Сьогодні багатьох українців цікавить питання про те, чи будуть дотримані мінські домовленості №2. І чи заспокоїться Путін. Проте психіатри різних країн ставлять російському Президенту діагноз – гіпертоксична шизофренія. Чи насправді хворий Путін?
– Я останнім часом собі думала, що кількість доморощенних експертів просто зашкалює. Демократія – це добре, але не в цей час – це перша частина. Друга частина – про мінські угоди. Очевидно було ще тоді, що переговори, які продовжуються 14 годин нічим добрим не закінчаться. Мінські угоди – це угоди ні про що. Про перемир’я? Очевидно, що його не буде. Перемир’я – це коли дві сторони не б’ються, у нашій ситуації одна сторона точно б’ється. У нас уже немає стільки щік, щоб підставляти.
На рахунок психічного здоров’я Путіна, я не можу говорити про те чи є в нього гіпертоксична шизофренія чи немає – це діагноз, його заочно ніхто не поставить. Але з його фото та відео видно, що він надзвичайно напружений – це видно і по статурі, і по обличчю. На обличчі напружені абсолютно всі групи м’язів, міміка вся не щира. В обличчі немає ні легкості, ні відвертості все придумане. Але треба робити похибку на косметичні втручання, бо очевидно, що вони були. Я не знаю, як поводиться чоловіча міміка під ботоксом. Ботокс викликає парез м’язів, воно ж нічого не рухається. Я так розумію, що напруга може бути і від того.
– Тобто здоровий він психічно чи ні?
– Можна говорити про те, що в нашому побутовому розумінні здорова людина не буде хотіти війни. Можна припустити, що здорова людина не буде так організовувати роботу ЗМІ, щоби вона зомбувала людей, викривлювала надзвичайно інформацію. Проте поганий характер – це не завжди діагноз. Людина ж може бути просто зла. Здається, якщо він злий то психічнохворий, але він просто злий, він здоровий, у нього все добре із функціями цілепокладання, все добре з розумінням, що він робить. Не треба бути хворим, щоби мати злий план.
– Ви казали, що мінські переговори, які продовжувалися чотирнадцять годин і більше нічого доброго не могли принести. Хіба не можна сидіти і обговорювати нюанси, щоби домовитися про мирне урегулювання ситуації?
– Вони довго не могли дійти згоди в якихось питаннях, бо є принципові розбіжності. Переговори закінчились, напевно, тому що у їх учасників уже просто не було сил їх вести. От я собі думаю, коли Петро Порошенко під час цих переговорів колов собі інсулін, у нього ж цукровий діабет. Йому було ой як кепсько на тих переговорах, бо там треба і встати порухатися і поїсти щось, бо цукор в крові росте.
Якщо би ці переговори не стосувалися миру і життя людей, то бізнес-партнер сказав би: ні, ми з вами справу не ведемо. А тут вони піти не могли, вони були приречені вести ці переговори.
– Справді, переговори не закінчилися майже що нічим. А представники, так званих ДНР і ЛНР Олександр Захарченко та Ігор Плотніцький взагалі заявили про те, що в Мінську була затверджена автономія «республік». Вони живуть у своїй паралельній реальності?
– Якщо говорити про Путіна, то можна припустити, що він абсолютно не дурний, ботокс як виняток. Мені здається, що розумний чоловік не буде собі колоти ботокс. Розумний і зрілий чоловік буде розуміти, що вік його змінює і в цьому немає нічого жахливого. Ми не можемо зупинити старість і продовжити собі життя до безкінечності і в цій справі ботокс явно не помічник.
А якщо говорити про Захарченка і Плотніцького, то по їх обличчям такого ніколи не скажеш. Це якийсь глибокий йододефіцит. Очевидно, що вони маріонеточні створіння, їм сказали так говорити, вони так і говорили. Вони, напевно, таких слів як автономія і федералізація не знають. Захарченко і Плотніцький абсолютно не варті уваги.
– Тобто пропри те, що їх нав’язують Україні як сторону переговорів, з ними навіть не варто спілкуватися?
– Так їх нав’язують, ніби вони собою представляють народ Донбасу, так як народ Криму. Народ Криму – це кримські татари. Ті воєнні переселенці, які заїхали в будинки кримських татар, коли їх звідти депортували – це не народ Криму. Так само немає народу Донбасу. Там така сама історія – це воєнні переселенці, яких завезли в хати людей, які померли під час Голодомору.
Очевидно, що Росії на цих людей можна спертися, вони мають маргінальне коріння. Вони ж коли після Голодомору заїжджали в будинки, то розуміли, що тих людей винищили, що вони заїжджають в хати людей, яких заморили голодом. В інших містах України не відбуваються такі всплески сепаратизму. Там де кримських татар депортували там земля рясно вкрита сльозами, і на Донбасі – там де найбільше людей померло від Голодомору, ось там сепаратизм і квітне.
– Але разом з тим цей народ Донбасу далі говорить про те, що їх обстрілює Україна, що в Києві – то хунта, проте у тієї хунти вимагає зарплат і пенсій.
– Як розказував один знайомий військовий, вони приходять і просять їжу на блок-пости до наших військових зі словами: Донбас на коліна не поставиш, але дайте поїсти.
Жителі Донбасу – це категорія населення, яку виховали в абсолютно безвідповідальній традиції з тим, що їм хтось щось винен, а вони просто мають ходити і важко працювати. Все що вони можуть робити – це ходити і працювати. Ну плюс ще свою роль зігали російські ЗМІ, Гебельс просто перевертається в труні багато раз. Єдине що дивує, це єдність з якою вони це роблять. Всі канали говорять одне і те саме.
У нас цей плюралізм думок просто вбиває. Одні кричать, що Порошенко всіх продав, інші, що всіх не продав, треті, ще щось говорять. Кожен має свій план як воювати, що робити, куди звертатися, кожен має доступ до Фейсбука і він там це все пише. І цього всього просто забагато.
– Нам не вистачає тої єдності і консолідації, яка є у російському інформаційному просторі?
– Нам так само не вистачає інформаційної відповідальності. Не можна без кінця всіх кругом хаяти. Карта інформаційна, яку ми бачимо, набагато більша. Ми бачимо лише вузенькі сектори.
– Частина українців упевнена у тому, що Донбас треба відвоювати. Проте там же ж той «народ» лишився. Ми для них і далі, напевно, будемо хунтою. Чи не встромлять вони ножа в спину?
– Ну ми ж насправді не знаємо, скільки там людей вважає, що Україна – хунта. Там є певна специфіка. Села в них україномовні, міста – російськомовні. Є люди, які вважають, що вони за Україну, є люди, які за Радянський Союз. Вони ж не за Росію, а за Радянський Союз і за ковбасу по два двадцять. Вони хочуть, щоб лікарняні були, щоб якщо чоловік пияк, то його заберуть у витверезник і це не проблема людей, держава має думати, як та людина живе. Її задача просто ходити на роботу і при можливості не думати.
Насправді люди Донбасу вони не «за» українські, і не «проти» українські, вони совєцькі, щоби їх не чіпали, щоби їм гарантували, щоб вони мали. Але насправді світ змінився, в одну річку двічі не увійдеш – немає вже Радянського Союзу і не буде. Все одно людство рухається в напрямку до персональної відповідальності, і вони зрозуміють, що тільки вони мають відповідати за те що їм робити і як жити. Так зараз будуть говорити про те, щ все дорожчає і як жити. Але у нас ніхто не забирає ініціативу приватного бізнесу. Вигадай, придумай і роби. Ніхто не зобов’язує ходити на роботу за дві чи три тисячі гривень.
– Не тільки в Україні проблеми, але і у Росії, проте там рівень щастя просто зашкалює. З цього приводу головний лікар-психіатр Петербурга Сергій Литвинцев заявив, що його народ психічно хворий.
– Вони не усвідомлюють що їм погано. Вони живуть в якійсь паралельній реальності, яку самі собі створили. Це уявний світ, де є уявні друзі і уявні вороги. Можливо, інфантильні батьки не можуть виховати дорослих людей.
– А проблема українців в чому?
– В тому що не навчились брати на себе відповідальність. Дивлюся на своїх знайомих, друзів, співробітників, ті які навчилися брати відповідальність, живуть так як їм подобається і живуть нормально. Ті які не беруть відповідальність постійно когось звинувачують у своїх негараздах. Я мало заробляю, бо хтось там не дає працювати, я погано живу, бо хтось не купив мені квартиру.
– Ну так, в країні все погано, бо при владі не ті люди, і нічого страшного, що саме вони за них голосували. До речі, у парламент зайшли нові депутати, було велике очікування, що вони змінять систему, чи сталося це так, чи вони навпаки уподібнюються їй?
– Насправді держава – це величезна система, яка складається із менших систем, які взаємодіють між собою. Зруйнувати їх одномоментно дуже важко. Кожна система прагне до самозбереження, її не просто знищити. Частково оновилася Верховна Рада і все. Це не призведе до ніяких раптових змін. Звинувачувати у всьому Раду – безвідповідально.
Відповідально було би з позиції кожного громадянина зробити для себе висновок – не дати хабар, заявити на корупціонера, який вимагає з тебе хабар або поводиться якось підозріло, було би добре, щоб кожен вимагав від комунальної служби виконувати свої обов’язки, має бути двірник, то хай прийде і прибере. Немає двірника, домовся з кимось, дай 50 гривень. Не ходи – не плюйся, що ой ніхто не прибирає, зроби сам щось. Але з іншого боку закони системності ніхто не відміняв і якщо змінився якийсь елемент в системі, це призведе до зміни всієї системи. Просто на це треба час.
– Сьогодні багато українців дуже бояться того, що в державі буде введено воєнний стан. Для них це страшилка номер один. Як от таким людям заспокоїтися і не губити тверезого мислення?
– Перше – це інформаційна дієта. Не читати безкінечно новини. Просто не більше 10 хвилин в день, а можна і через день, бо за цей час принципово нічого не змінюється.
По-друге, є інфографіки де дуже чітко пише, що таке воєнний стан. Принципово наше життя від цього не зміниться. Будуть якісь обмеження в правах, але напевно, всі ці права ми і не завжди використовуємо.
По-третє, треба робити якійсь прості речі. Давайте, займатися благоустроєм своєї території. Фізична праця завжди допомагає. Звучить смішно, але завжди діє. Під час панічних настроїв все пропало треба зразу виконувати якусь роботу. Треба просто переключитися, спрямувати енергію у корисне русло.
– Стосовно панічних настроїв, є ще одна тема – це мобілізація. Зараз навіть популярно говорити про те, що на Прикарпатті живуть найбільші боягузи, які всіма силами уникають повісток.
– Я думаю, що боягузи є всюди, не тільки на Прикарпатті, прикро було би якщо би тут їх було найбільше. Так, але чомусь у нас є цей славнозвісний Руслан Коцаба, чомусь у нас є жінки, які кричать, що вони перекриють дороги. Але з іншого боку зрозуміло, що ніхто не хоче йти на війну.
Жодна здорова людина не прагне померти, принаймні передчасно. До того ж треба говорити і про корупцію довкола мобілізації. Я думаю, що таких хабарів наш воєнкомат уже давно не бачив. При чому хабарі можна брати зі всіх: і ті хто хоче в армію, і тих хто не хоче. Є ж хлопці, які хочуть служити, але служити в якихось конкретних військах. Але насправді хтось мусить захищати свою землю.
– Ви згадали про Коцабу, ви бачили його відео із суду, коли він в прокурора плюнув, коли казав сьогодні я, а завтра ви, таке достатньо емоційно-істеричне відео?
– Він і є істерик, по ньому ж видно. У нього спочатку була бравада, а тепер йому страшно. Він думав, що з ним такого не трапиться, що буде собі говорити-говорити і це нічим не закінчиться. Відчуття власної величі я ж журналіст-рибінспектор – це ж ого-го. Він не думав, що правосуддя його колись зачепить. Ситуація дійсно складна, він так попався як дурак, за свій довгий язик.
– Хлопці зараз повертаються з АТО на ротацію, рідні в цій ситуації навіть не знають як себе із ними поводити. Чи розпитувати їх, чи ні?
– Розпитування хлопців, які повернулися, насправді відбувається із праздного любопитства, розкажи як комусь відірвало ногу. Не можна розпитувати хлопців, які повертаються з АТО. Можна спитати як ти, що тобі треба, чим тобі допомогти і цього буде достатньо. Якщо він захоче розказати, він розкаже. Якщо він розказує сам, то не перебивайте і не падайте в обморок, просто сидіть і слухайте.
Годуйте їх і не заважайте їм спати, коли вони сплять. Сплять вони всі погано. Не треба їх зразу, якщо вони на ротації, лікувати. Якщо вони потребують лікування, то лікувати треба. А якщо не треба, то не тягнути до свого психіатра, який йому має помогти, не треба його шпигувати таблетками і лікувати безкінечно. Якщо військовий на ротації не треба його записувати на курси психологічної реабілітації, для нього в цьому може бути небезпека.
– Чого?
– Бо ми ж не знаємо, до якого фахівця він попаде, по перше. По-друге, він прийшов у відпустку, його задача – відпочити: фізично, морально, духовно, а не копирсатися в своїх ранах і шукати в тому глибокий сенс. Пройде два тижні чи два місяці і він вертається в те саме пекло. Йому треба бути готовим до пекла знову. Приїхав боєць додому – проводьте з ним час, радійте життю, показуйте йому роботи дітей, що вони зробили за весь цей час, спілкуйтеся, займайтеся сексом, читайте книжки, дивіться кіно, відпочивайте разом з ним.
– Так, але ці військові приїжджають виходять в центр, а там ввечері всі кафе і ресторани зайняті. І у них іде розрив свідомості: там – війна, а тут – гульня.
– Так, а відпочивають там в основному чоловіки. Дійсно, ці хлопці повертаються із загостреним почуттям соціальної несправедливості. Якщо ти лінивий боягуз, то має бути той, хто про це тобі скаже.
– Кажуть, що військові, які психічно нестабільні, коли повернуться із зони АТО, вони почнуть наводити соціальну справедливість в регіонах.
– Дуже ймовірно. По-перше, психічно нестабільні не всі. По-друге, почуття соціальної несправедливості буде не у всіх.
Будуть наводити лад? Ну окей, будуть наводити. Це як маятник, він повинен качнутися в цей бік. Це не можливо зупинити, до цього лише треба підготуватися. Готуватися мають люди, які мають зараз в руках владу, бо це буде їх клопіт. Треба розуміти, що у людей буде маса зброї на руках, вони навчилися вирішувати свої проблеми з допомогою зброї і сили.
– Тобто таке може бути, що нас очікують якісь криваві розборки і бандитизм?
– Може так бути, а може так і не бути. Мені пригадується, що Афганістан закінчився в 1989 році, на початку дев’яностих ми це все пожинали. До цього має готуватися влада.
– Як готуватися?
– Не балансувати на межі закону. Все. Більше якихось надзусиль прикладати не треба.
Розмовляла Олеся Ткачик
ФОТО ТИЖНЯ
