Псюк, Коник, Луцький: які прізвища найпоширеніші на Калущині

Чому на Калущині так багато Мельників, Луцьких, Ляховичів чи Тимківих? Звідки походять ці прізвища та яку історію вони зберігають? Відповіді на ці запитання зібрані у новій книзі «Антропонімія Калущини», авторкою якої є викладачка української мови та літератури Вищого професійного училища №7 міста Калуша Оксана Кравчук.

Про це інформує “Галка” з посиланням на Калуську міську раду.

Видання присвячене дослідженню прізвищ мешканців Калущини, їхнього походження, словотвірних особливостей і територіального поширення. Авторка простежує, як формувалися та змінювалися місцеві прізвища під впливом історичних процесів, поєднуючи мовознавчий аналіз із краєзнавством та історією.

Ідея такого масштабного дослідження виникла в Оксани Кравчук ще під час навчання в магістратурі Львівського національного університету імені Івана Франка. Спочатку вона планувала дослідити прізвища всього Калуського району, однак через обмежений час присвятила магістерську роботу антропонімії рідного села Довгого-Калуського. Згодом повернулася до свого задуму й упродовж кількох років об’їхала всі 56 населених пунктів тодішнього Калуського району.

У кожній сільській раді дослідниця працювала з погосподарськими книгами. Вона опрацювала 212 таких книг, що дало змогу не лише зафіксувати прізвища, а й визначити кількість їхніх носіїв та провести ґрунтовний аналіз станом на 2010 рік.

Наприклад:

• у Боднарові найпоширенішим є прізвище Луцький (285 носіїв)
• у Голині — Ляхович (208)
• у Кропивнику — Барнич (130)
• у Пійлі — Лисаник (120)
• у Копанках — Псюк (112)
• у Сівці-Калуській — Мельник (107)
• у Мислові — Дзундза (101)
• у Мостищі — Пукіш (93)
• у Студінці — Атаман (80)
• у Тужилові — Коник (77)
• у Ріп’янці — Боднар (62)
• у Вістові — Довжанський (55)
• у Довгому-Калуському — Семанів (51)
• у Середньому Бабині — Тимків (41)
• у Яворівці — Зварич (37)
• у Бабині-Зарічному — Петрина (20).

Загалом, на території Калущини авторка зафіксувала 4165 різних прізвищ. Найпоширенішим виявилося прізвище Мельник, яке тоді носили 1148 жителів району.

За словами Оксани Кравчук, її особливо захоплює історія цього прізвища. У музеї ВПУ №7 зберігається копія документа 1921 року, який засвідчує право людини працювати помічником мельника. Своїм студентам вона наголошує, що навіть для такої, здавалося б, нехитрої роботи доводилось проходити підготовку і мати спеціальну посвідку. Саме такі історичні деталі, переконана дослідниця, допомагають краще зрозуміти, як виникали прізвища та що вони можуть розповісти про життя наших предків.

У книзі також досліджено походження 339-и місцевих прізвищ. За її словами, найчастіше вони утворювалися від особових імен (наприклад, Петрів, Василів), назв населених пунктів чи територій (Долинський), професій (Боднар, Мельник), або іншомовних слів (Мендела).

Наприклад, одним із цікавих прикладів є прізвище Куйбіда, яке має давнє народне походження. Як зазначено у виданні, воно утворилося синтаксично-морфологічним способом від форми наказового способу другої особи однини дієслова «кувати» та апелятиву «біда». Первісне значення такого словосполучення — «сірома, бідолаха», тобто, жартівливе або іронічне звертання, яке згодом стало родовим прізвищем.

Не менш цікавою є історія прізвища Христонько. Воно утворене від імені Христо (Христофор) за допомогою зменшено-пестливого суфікса -оньк- або походить від жіночого імені Христина у значенні «Христинчин син».

Натомість прізвище Матрофайло, за припущенням авторки, може походити від слова «матрона» — так у Стародавньому Римі називали знатну, поважну заміжню жінку, матір родини. Воно утворилося за допомогою згрубілого суфікса -айл-о або від жіночого імені Мотрона (Мотря).

Водночас, дослідниця наголошує, що походження окремих прізвищ, на жаль, досі залишається невідомим.

Працюючи над монографією, Оксана Кравчук використовувала праці провідних українських ономастів і мовознавців, зокрема «Словник сучасних українських прізвищ» Юліяна Редька, «Прізвища закарпатських українців» Павла Чучки, дослідження Ірини Фаріон «Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини», а також працю Лідії Скрипник і Ніни Дзятківської «Власні імена людей».

Спочатку вона готувала дослідження як статтю для десятого тому «Калуських історичних студій» на пропозицію працівників Музейно-виставкового центру Калуської міської ради. Проте, зібраний матеріал виявився настільки об’ємним і ґрунтовним, що зрештою переріс в окрему монографію.

Книга «Антропонімія Калущини» вже вийшла друком і доступна для читачів у Калуській центральній бібліотеці імені Тараса Шевченка. Видання стане цікавим не лише філологам і краєзнавцям, а й усім, хто досліджує власний родовід або прагне більше дізнатися про історію свого прізвища.