У цьому матеріалі «Галка» познайомить вас з «Клубом анонімних авторів» – спільнотою, яка зʼявилася в Івано-Франківську у березні 2024 року. Де збираються поціновувачі письменництва, та неспішно, крок за кроком, оповідання за оповіданням – творять мистецтво. Таких клубів по Україні є декілька, і ще якась частинка за кордоном (у Польщі, Канаді та Франції). Ініціаторка і покровителька клубів — українська письменниця Таїс Золотковська.
Читайте також: Семирівнева антиутопія: письменниця Анна Софіна презентувала у Франківську роман – «Семптем» (ФОТО)
Творити з чистого аркуша: як у Франківську з’явився «Клуб анонімних авторів»
Модераторка клубу Анна Софіна — українська письменниця, авторка антиутопічного роману “Семптем”, мама, ведуча літературних клубів і модераторка «Клубу Анонімних Авторів». Вона також є співзасновницею літературного простору «Ґрафка» — місця, де творче слово набуває сили. Родом із Миколаєва, Анна переїхала до Івано-Франківська трохи більше ніж півтора року тому. Та, як сама зізнається, це місто стало для неї чимось значно більшим, ніж просто нове місце проживання.
У Франківську вона відчула внутрішню злагоду й затишок, які дає середовище, що справді приймає. Анна каже, що і місто, і люди, які трапляються на її шляху, дарують їй натхнення й відчуття, ніби вона тут давно — можливо, завжди.
Для неї «Клуб анонімних авторів» у Франківську розпочався з внутрішньої потреби. Щойно переїхавши до нового міста, вона відчула брак кола людей, з якими можна було би говорити про літературу, письмові практики, натхнення. Тоді вона згадала про досвід, що мав коріння ще з 2017 року.
Того року Анна була у Львові, на форумі видавців. Саме там, на одному з майстер-класів, познайомилася з письменницею Таїс Золотковською. Та розповіла їй про існування «Клубу анонімних авторів» у Харкові — ідеї, що полягала в регулярних зустрічах людей, які люблять писати й ділитися своїми текстами. Анна загорілася цією ініціативою.
“Я тоді запитала, чи можна зробити такий самий клуб у Миколаєві, об’єднати зусилля”, — згадує вона.
Після повернення зі Львова Анна почала шукати простір, робити анонси, і так з’явився один із перших таких клубів в Україні. Ідея поширилася — згодом подібні зустрічі почали відбуватися і в інших містах, і навіть серед українців за кордоном.
У Франківську «Клуб анонімних авторів» почався майже з чистого аркуша — без знайомств, без усталеного кола. Анна просто дала анонс і чекала. Було тривожно — хотілося все скасувати, аби уникнути ніякової ситуації перед порожнім залом. Але сталося інакше: на першу зустріч прийшло багато людей — різних, щирих, відкритих до слова. Вони почали писати, читати, слухати одне одного. Так уже понад рік ця ініціатива живе й розвивається у Франківську — з атмосферою довіри, спільності та любові до літератури.
Тут не оцінюють, а слухають: що відбувається на зустрічах «Клубу Анонімних Авторів»
Щоп’ятниці в невеликій кімнаті збираються люди, яких об’єднує любов до письма. Формат цих зустрічей — неформальний, теплий і дуже особистий. Зазвичай усе починається з представлення. Але не просто «я такий-то, роблю те й те», а трохи інакше — через жартівливі або творчі завдання. Інколи це може бути вигаданий факт про себе, інколи — коротке речення на тему, яку озвучують перед знайомством. Це допомагає налаштувати учасників на легку хвилю, особливо тих, кому важко одразу відкриватися перед незнайомими людьми. І водночас підкреслює головне правило клубу: це безпечний простір. Тут не копирсаються в болях і травмах без запрошення.
Після знайомства — письмова розминка. Вона — на певну тему, яку ніхто наперед не знає. Завдання — просто писати. Тут важлива не літературна досконалість, а щирість і потік. Розминка зазвичай не обговорюється — це своєрідна зарядка перед основною частиною.
Основне завдання — довше й глибше. Теми можуть бути будь-якими: від буденної деталі до філософського питання. І найцікавіше — кожен пише про одне й те саме абсолютно по-різному. Один бачить квітку на підвіконні — і згадує дитинство. Інший — будує навколо неї світ у фентезі-жанрі. Тексти читають уголос, обговорюють, підкреслюють сильні моменти, діляться тим, що вразило. Це не про критику, а про підтримку і натхнення.
Найцінніше — писати тут і зараз. Без підготовки, без плану. Ти чуєш завдання — і починаєш. Це ніби вимикає внутрішнього критика, який зазвичай шепоче, що текст нікому не потрібен. У цій кімнаті голос цього критика стихає. Бо час іде — і треба писати.
За рік таких зустрічей учасники напрацьовують десятки чорновиків. Хтось збирає з них новели, хтось формує сюжет майбутнього роману. Одна з дівчат, наприклад, вплітає кожну тему у фентезі-світ власної книжки — і потроху будує цілісну історію. Інша учасниця створює свого роду щоденник — описує власне життя, юність, спогади, щоби побачити їх із нової перспективи. Для неї це терапія.
Тут є місце для всіх — і для початківців, і для тих, хто вже видав книжки, але застряг у творчій кризі. Хтось приходить, щоби просто «розписатися», хтось — щоби намацати нову ідею, а хтось — бо любить читати й слухати. Та всіх об’єднує одне: потреба писати — щиро, без страху й для себе.
«Клуб анонімних авторів» вже рік функціонує у Франківську: що встигли втілити за цей час
Коли більше року тому з’явилася ідея запустити клуб, Анна Софіна не будувала великих очікувань. Та час показав: ця ініціатива прижилася. На відміну від деяких інших міст, де подібні формати не витримували випробування регулярністю, у Франківську клуб тримається й розвивається. Анна припускає, що можливо так сталося, завдяки самому місту — живому, наповненому творчими людьми, охочими писати, читати й бути частиною спільноти.
За понад рік зустрічей у клубу виробився власний ритм — сезонність. Анна вже інтуїтивно відчуває, коли долучаться студенти (зазвичай — у проміжках між сесіями), коли на порозі з’являться знайомі обличчя, навіть попри дощ або холод. Є ті, хто приходять завжди — незмінно. Є ті, хто з’являється лише на особливі події.
А такі події трапляються — і не рідко. У клубі вже побували відомі франківські письменники Володимир Єшкілєв, Тарас Прохасько, Ольга Деркачова.
“Гості, які відвідували наш клуб, ділилися своїм творчим шляхом та писали разом з нами”, – каже Анна.
Окрім творчого, був присутній і благодійний аспект – письменники підписували свої книги, їх розігрували, а зібрані кошти йшли на підтримку ЗСУ.
Але цінними залишаються і камерні вечори. Коли за столом — до десяти людей, коли чай у горнятках остигає, бо всі захоплено читають, слухають, обговорюють.
У майбутньому Анна хотіла б залучати слухачів, робити відкриті читання, як це вже було на «містичних читаннях», де тексти звучали зі сцени для ширшої аудиторії.
Клуб змінюється, росте, шукає нові форми. Але в його основі залишаються щирість, спільність і простір, де тебе дійсно готові слухати.
Перший альманах «анонімних авторів»
До першої річниці клубу учасники готують альманах – журнал, який збиратиме в собі тексти авторів, що були частиною клубу протягом року. Його зможуть отримати всі учасники, а також поширити серед друзів і знайомих.
Темою першого випуску стало «Пробудження» — поняття багатогранне й відкрите до різних тлумачень.
“Це може бути пробудження весни, пробудження творчості, пробудження країни — кожен автор зрозумів цю тему по-своєму. У результаті зібрався розмаїтий набір текстів — вірші, проза та глибокі рефлексії”, – ділиться ідейниця створення журналу та давня учасниця клубу Анна Нянько.
Дівчина журналістка за освітою та літераторка за покликанням. До Івано-Франківська вона переїхала понад три роки тому з Дніпра. Нині Анна активно працює у сфері копірайтингу, організовує культурні події та веде клуб вільного письма Free Write Club разом з Анною Софіною. Вона також є співзасновницею літературного простору «Ґрафка». Паралельно Анна продовжує своє навчання на україно-британському курсі, що допомагає їй розширювати горизонти й поглиблювати знання.
Але повернемося до журналу. Він буде містити у собі близько двадцяти творів. Окрім текстів, у виданні будуть ілюстрації — над візуальною частиною працює дизайнер із Франківська. Подробиці поки що не розкривають, зберігаючи трохи інтриги — обіцяють, що все побачимо вже зовсім скоро. Вихід першого номеру заплановано на кінець травня — початок червня.
Учасниці клубу діляться, що це лише старт. У планах — випускати альманах регулярно, орієнтовно посезонно: весняний, літній, осінній, зимовий. З часом у нього з’явиться власна постійна назва, стиль і форма, які стануть впізнаваними. Поки ж — це експеримент, проба форми, спроба відчути, яким має бути голос клубу на папері.
«Клуб анонімних авторів» – для професіоналів чи аматорів?
«Клуб анонімних авторів» — це простір для всіх, незалежно від досвіду у письмі.
“Не важливо, професіонал ти чи аматор, чи колись давно писав, а тепер просто шукаєш шлях повернення до творчості — двері клубу відкриті. Головне — твій запит: чи ти хочеш просто «розписатися», чи спробувати, що таке писати взагалі, чи, можливо, знайти однодумців, з якими можна поговорити про слова, сенси й натхнення”, – каже Анна Софіна.
Вона розповідає, що нерідко клуб відвідують ті, хто колись давно любив писати — у школі, в юності — а потім на десятиліття відклав цю частину себе. І раптом відчув, що не вистачає чогось важливого, живого. Саме тоді «Клуб анонімних авторів» стає тим безпечним і теплим простором, де можна дати собі дозвіл знову писати — як виходить, без страху, без самоцензури.
Зараз клуб виконує ще одну важливу функцію — він терапевтичний. Це місце, де можна не тільки писати про свої болі й переживання, а й проживати емоції разом з іншими. Тут сміються, сумують, співпереживають.
Анна каже, що після таких зустрічей виходить ніби знову заряджена на повну — «як телефон, у якого була сідаюча батарейка, а тепер вона знову повна. І ти можеш далі жити це життя». Клуб — це не лише про тексти. Це про внутрішню живість, близькість і підтримку.
Чи можуть доєднуватись до клубу люди, які ніколи не писали, але хотіли б спробувати? Або, можливо, ті, хто просто хотіли б послухати?
“Писати може кожен, головне — дати собі дозвіл і трохи довіри. А хто ніколи не писав — навчимо”, — каже Анна Софіна з усмішкою.
А ті, хто хоче просто послухати, — теоретично теж можуть приходити. Але є один ризик — раптово зі слухача можна перетворитися в автора. У клубі були випадки, коли хтось приводив друзів, які наполягали: «Я просто послухаю». А потім їхні тексти вражали несподіваністю, свіжим поглядом та щирістю.
“Ми вже приблизно знаємо, як постійні учасники розкриють тему — хтось комедійно, хтось через біль, хтось із тонкою іронією. А тут з’являється нова людина — нова перспектива. І це завжди відкриття”, – ділиться Анна Софіна.
Тому головне — не боятися. У цьому просторі тебе точно зустрінуть з повагою до твого досвіду — незалежно від того, вперше ти взявся за ручку чи пишеш усе життя.
Активність клубу
Зараз у клубі стабільно активні близько 10–15 учасників — це ті, хто регулярно приходять впродовж останнього року. Люди час від часу змінюються: хтось приєднується вперше, хтось робить паузу, але ядро спільноти тримається міцно.
Анна Софіна пригадує, що найбільша кількість людей, яка зібралася на одну зустріч, перевищувала двадцятьох.
“Це був такий день, коли ми вже й столи, і стільці переставляли, аби всі вмістилися. Було дуже класно та захоплююче”, — згадує вона.
Кожна така зустріч — це завжди непередбачуваність. Коли йдеш на клуб, ніколи не знаєш, з ким ти побачишся сьогодні, але прямуєш далі, адже впевнений, хто б не прийшов – будеш радіти кожному.
Як «Клуб анонімних авторів» змінив повпливав на учасників
«Це терапія. Це спільність. Це як точка опори, коли її так не вистачає», – Анна Софіна
Коли Анна Софіна згадує про «Клуб анонімних авторів», її голос наповнюється теплом. Бо клуб змінив її життя не лише як письменниці, а й як людини. Передусім — соціально. Більшість друзів, з якими вона нині спілкується у Франківську, прийшли в її життя саме через цей клуб. Зустрічі, спільні заходи, творчі ініціативи, підтримка — усе це виросло з простого бажання писати разом із кимось і ділитися написаним.
“Коли була презентація моєї книжки, то більшість гостей — це були саме учасники клубу. І атмосфера була не формальна, а дуже тепла — як за сімейним столом. Я говорила — і не відчувала напруження, не бачила чужих поглядів, які оцінюють. Було щиро й по-домашньому”, — згадує Анна.
Також, вона розповідає, що клуб вплинув і на неї як на модераторку. Адже з кожною новою зустріччю вона прагне дати більше — нові теми, інструменти, глибину. Це стимулює її власний розвиток, спонукає читати більше, досліджувати, спостерігати і ділитися всім цим із тими, хто приходить.
“Бо якщо ти не змінюєшся, не ростеш — ти не можеш розвивати середовище довкола”, — впевнена вона.
Особливе значення клуб має й у складні часи.
“Інколи буває, що нема сил, особливо, коли читаєш новини з фронту, — ти розбитий, знесилений, нічого не хочеться. Але ти ведучий, тож мусиш іти. І ось ти приходиш такий сумний, сідаєш — і раптом все починає “текти”. Люди пишуть, читають, говорять — і ти розумієш, що не один. Що твій біль має відлуння. Що є інші, хто теж відчуває. І стає легше. Це терапія. Це спільність. Це як точка опори, коли її так не вистачає”.
«Клуб — це життя», – Анна Нянько
Для Анни Нянько «Клуб анонімних авторів» — це не просто п’ятничні вечори з письмом. Це нове життя, нове коло близьких людей і нова реальність.
“Клуб привів у моє життя багато друзів”, — каже вона.
Саме завдяки цим зустрічам змінилося її коло спілкування, з’явилися ті, без кого вже важко уявити щоденність. Люди з клубу стали не просто знайомими — вони стали спільнотою, з якою можна говорити про книжки, тексти, сенси й просто про життя.
Клуб живе не лише в межах анонсованих зустрічей. Іноді учасники випадково перетинаються на подіях, іноді спеціально збираються — попити чаю, щось перечитати, чи просто поговорити. Ці позапланові зустрічі іноді не менш важливі за ті, що відбуваються щоп’ятниці у «Книгарні Є».
“Клуб — це життя”, — з безумовною радістю підсумовує Анна.
«Для мене клуб – своєрідна зарядка для мозку», – Роксоляна
Роксоляна — одна з тих учасниць «Клубу анонімних авторів», для кого щоп’ятничні зустрічі стали справжнім джерелом натхнення і творчого перезавантаження. Для неї це — своєрідна зарядка для мозку, тренування у швидкості, виразності, креативності.
“Мозок починає збиратися до купи, всі шестерні крутяться в правильному напрямку”, — каже вона.
Адже потрібно за 15 хвилин не просто щось написати, а ще й вкласти у цей короткий час максимум змісту, себе показати, інших послухати, надихнутись, підхопити щось нове — інтонацію, хід думки, образ. Потім вона несе це натхнення далі — до свого власного літературного середовища.
Роксоляна проводить свій клуб — «Об’єднання творчих сердець». Це простір для людей «золотого віку», які завдяки життєвому досвіду та накопиченій мудрості вміють гарно сплести слова у сенси.
Її клуб збирається щопонеділка об 11:00 у читальному залі на вулиці Пилипа Орлика, 5. Тож енергія, тепло й ідеї, народжені в Івано-Франківську на п’ятому поверсі Книгарні «Є», продовжують жити в нових форматах і середовищах.
«Мені дуже подобається писати», – Оксана
Для Оксани «Клуб анонімних авторів» став чимось значно більшим, ніж просто регулярна творча зустріч. Це — поворотна точка. Вона зізнається, що переживала період, коли зовсім перестала читати. Та саме в цей час, за її словами, «Космос послав клуб», щоби вона змогла повернутися до себе — до читання, до літератури, до внутрішнього діалогу.
Оксана й не думала, що буде писати, але в атмосфері підтримки та натхнення відкрила в собі цю потребу — ділитися думками, переживаннями, спостереженнями. І хоч вона ще не впевнена, чи наважиться коли-небудь друкувати свої тексти, сам процес письма приносить їй радість.
“Мені дуже подобається писати”, — каже вона просто та щиро.
«Клуб мене мотивує писати», – Женя
Женя чесно зізнається: сама по собі вона не сідає писати. «Нуль разів на тиждень» — іронізує над собою. Але саме тому для неї «Клуб анонімних авторів» став тією зовнішньою силою, яка допомагає включити внутрішню.
Вона порівнює написання текстів із заняттями спортом: вдома важко зібратися, знайдеться тисяча відмовок, серіал здався цікавішим, а диван м’якшим. Але коли ти приходиш до зали — то вже й не стоїш без діла, бо ти вже тут, перед іншими, у формі — треба працювати. Так само і в клубі: «Прийшла — значить, буду писати».
Це не примус, каже Женя, а м’яке, але дієве середовище, яке мотивує. Бо тут поруч інші — і ця колективна творча енергія працює краще за будь-який таймер чи нагадування. Тому для Жені клуб — це не просто простір для письма. Це її спосіб не втратити зв’язок з творчістю.
«Я люблю писати про гори», – арт-менеджерка «Книгарні Є» Наталя
Наталя ділиться, що саме завдяки клубу, зібраності модераторки – Анни Софіної, чіткому таймінгу та особливій «творчій хмарі», яка ніби нависає над усіма присутніми — вона щотижня щось створює.
І хоча теми на клубі завжди різні, Наталя в кожній з них уміє знайти спосіб, як вивести сюжет до улюбленої теми — гір.
Разом із тим Наталя помічає, що поруч з нею — молоді автори, які стрімко ростуть. Порівняно з першими зустрічами — вони розписалися, розкрилися, засвітили свої імена. І їй хочеться, щоб ці імена побачили і оцінили читачі й видавці.
«Я рада, що у Франківську є такий клуб», – Анна
Для Ані клуб анонімних авторів став справжньою точкою опори після переїзду із Запоріжжя. У новому місті вона не мала друзів чи кола однодумців, але любов до письма підказала — варто спробувати. І спроба виявилась вдалою: кожна зустріч не лише відкривала щось нове, а й допомагала психологічно.
Аня зізнається, що вдома писати їй складно, а от п’ятничні зустрічі стали не лише стимулом, а й приємною звичкою.
“Я рада, що у Франківську є такий клуб, і я можу до нього долучитися”, – підсумовує Анна.
«Клуб надихає на творчість», – Олена
Для Олени клуб анонімних авторів — це передусім про нових друзів, натхнення і бажання творити. Вона щиро радіє, що знайшла це коло однодумців, де кожна зустріч заряджає бажанням писати і ділитися своїм внутрішнім світом.
“Коли я приходжу сюди – у мене є бажання писати і творити ще більше”, – ділиться з посмішкою Олена.
Клуб став для неї місцем сили — теплим, творчим і мотивуючим.
«Я шукала такий клуб давно. Тут можна бути собою», – Наталія Мельник
Для Наталії клуб анонімних авторів став відповіддю на давній пошук — спільноти, де можна не втрачати зв’язку з власною любов’ю до письма й наповнювати вечори сенсом.
“Такий клуб я шукала кілька років. Хотіла знайти спільноту, де можна прийти і бути собою”, – розповідає Наталія.
Вона вже кілька років пише, тож особливо цінує простір, у якому творчість — це не обов’язок, а натхненна зустріч із собою й іншими.
«Коли знаходиш однодумців – це неймовірна підтримка», – Вікторія
Вікторія бачить у клубі передусім людей, які можуть надихати своїми текстами, думками та образами.
“Коли знаходиш однодумців – це неймовірна підтримка, яка спонукає до творчості”, – каже Вікторія.
Для неї це не лише про письмо, а про спільність і підтримку, яка дає силу бути частиною чогось більшого.
Де зазвичай проходять зустрічі? І як доєднатися до клубу?
Зустрічі «Клубу анонімних авторів» зазвичай проходять у Книгарні «Є», що на Стометрівці — вулиця Незалежності, 31, на п’ятому поверсі. Щоп’ятниці о 17:30 тут збираються ті, хто хоче писати, читати, слухати — і просто бути поруч із літературою.
На першому поверсі є афіша з інформацією про клуб, а також посиланням на телеграм-канал, де публікуються всі анонси. Там можна стежити за оновленнями та бути в курсі майбутніх зустрічей.
Простір, де проходять зустрічі, особливий: під самісіньким дахом, із великими вікнами, крізь які видно місто й захід сонця.
“У нас зараз найкращі заходи сонця у Франківську”, — усміхається Анна Нянько.
“Галка” писала про ще дві не менш цікаві Франківські спільноти:
“Будем бігали” – тут біг поєднується зі спілкуванням і підтримкою.
“Театральні Волоцюги” – спільнота, яка живе театральним життям і не лише стежить за ним, а й доповнює та розвиває франківську сцену.
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
