Чи варто українцям читати російську літературу? Чому письменникам треба боятися штучного інтелекту? Та який етап створення книги улюблений для Юрія Андруховича? На ці та інші питання розповів “Галці” івано-франківський письменник, есеїст, прозаїк та перекладач.
— Які зміни в українській літературі ви помітили після повномасштабного вторгнення ?
— З’явилася тема великої війни. Дуже багато авторів почали писати тексти, які народилися як миттєва реакція. Багато хто взявся писати щоденники, хтось реагував просто пабліками у соцмережах. Дуже багато з’явилося віршів. Паралельно це все можна поділяти на категорії, наприклад є твори, які народжуються безпосередньо в людей на передовій, в яких один досвід. Також є тексти, які виникають у тилу — це з точки зору, скажімо, цих людей, які не причетні до Збройних Сил, вони по-своєму страждають у цій війні: комусь розбомбили дім, хтось втратив близьких.
Я б сказав, в цілому, що почали писати люди, які раніше цього ніколи не робили, відкрили в собі таку потребу. Для багатьох людей це своєрідна терапія, тобто через розказані тексти чи якісь написані вірші трошки полегшити собі страждання, жаль чи страх, виливати свою зневагу та ненависть до агресорів.
— В інтернеті вирує думка про те, що українцям не потрібно читати російську літературу? Що ви думаєте про це?
— Виходячи з того, що ми хочемо знівелювати значення цієї літератури в очах світової спільноти, її треба, як то кажуть, деконструювати. Для цього треба її перечитувати по-новому, але це не означає, що мільйони українців повинні цим займатися. Може вистачити кількох людей, які зроблять це саме в експертному стилі. Тобто, щоб заперечувати якісь загальновизнані літературні цінності, якими є деякі твори російської класики в очах світового загалу, треба ці твори знати і показати, які в них цінності чи насправді антицінності.
— На вашу думку, після завершення війни, письменники просуватимуть ідеї сильної самостійної України, чи є ризик , що повернеться ідея «братерства» з іншими сусідніми народами?
— Сильна Україна не суперечить братерству. Якщо сильна Україна буде мати братні чи сестринські почуття до інших — це не буде суперечити їй. Якщо йдеться тільки про росію, тоді це все залежить від того, чим завершиться війна. Так чи інакше, за найгіршого для нас завершення, нам загалом буде не до літератури, про це навіть не говоримо. Якщо росія в цій війні програє, тобто Україна вийде з перспективою залишатися вільною, такою, як була, то я думаю, що все одно, буде ще тривалий період, коли ці всі рани будуть незагоєні, біль від завданих ран не минатиме і так далі. Тобто літературних творів, спрямованих на примирення з росією, на мій погляд, не буде.
— Чи маєте прогноз щодо того, як події сучасності в Україні вплинуть на творчість нових поколінь у майбутньому?
— Ми не можемо цього знати, але можемо припускати, що виникне багато історичних творів, присвячених нашим дням і цим подіям. Це напевно так.
— На сьогодні штучний інтелект став дуже популярним серед споживачів інтернету. Як ви ставитеся до ШІ та яку небезпеку/користь він може принести літераторам?
— Я думаю, письменникам не варто озиратися на штучний інтелект. Я впевнений, що читачі в масі своїй все одно будуть вибирати ШІ. Тобто його твори стануть у читацькій масі популярнішими, ніж ті, що їх напишуть живі письменники.
Ну і що? Нічого. Тут немає чогось такого як, знаєте, в традиційних професіях, що з’явився конкурент і він відібрав в мене хліб. Це все у літературі по-іншому. Це так само як автор, якого читати важко, який здається масовому читачеві незрозумілим і він від сили продасть дві тисячі своїх книжок – він не повинен ображатися на автора бестселерів, який пише легко, примітивно, для багатьох людей доступно, і він відповідно продає 150 тисяч книжок чи пів мільйона. Бо, якщо той, хто може продати тільки дві тисячі, почне озиратися, ображатися, і намагатися писати так, як тиражованіший, то це звичайно творча катастрофа.
ШІ несе небезпеку для комерційних авторів, тому що, на мій погляд, він буде писати краще за них. Мова йде якраз про всілякі жанрові книги: детективи, фентезі, «жіночі» романи тощо. Тут, я впевнений, ШІ переможе живих письменників. А тим, які мають іншого плану мету, інші творчі амбіції, тобто прагнуть створювати в літературі нову якість, на мою думку, ШІ інтелект ще довго не буде загрожувати, не знаю, чи взагалі колись буде.
—Розкажіть, про що зараз пишете? Які важливі питання ви піднімете у ваших ще не опублікованих нових роботах?
— Не знаю. Не знаю, чи те, що я там піднімаю, наскільки воно взагалі важливе, чи ні. Поки що не готовий на це відповісти. Це взагалі не моя справа розкривати ці всі речі, моя справа — розказувати історії. А які я там ідеї закладаю – хай з цього читачі витягають, хай про це говорять журналісти, критики, рецензенти. Завжди було так. Тобто, якщо я скажу, що я хочу відобразити у своїх творах, ну то навіщо тоді вже мої твори, тексти будуть потрібні?
— Завжди цікаво, який етап створення книги найулюбленіший для Юрія Андруховича?
— Це не завжди однаково. Можу лише припустити, що переважно найулюбленіший етап — це «шліфування», дописування, обробляння, перечитування, коли вже текст книжки фактично готовий. Це все знову ще раз перечитати, купу речей можна зробити інакше, і знову переписати, змінити, виправити.
Це мені дуже подобається. Ну і напевно «придумування» також. Будь-який етап має свої переваги.
— Якщо б ви могли повернутися у минуле, що б ви хотіли змінити у своєму житті?
— Навряд чи я б щось змінював. Тобто мені було б не цікаво жити вдруге, проживати все те саме. Але з іншого боку, я не бачу аж таких помилок зі своєї сторони, до яких я б хотів повернутися і зробити все по-іншому. Помилок, звісно, безліч, але вони завжди є основою досвіду. Тому я б не змінював нічого.
Розмовляла Вікторія Піцак
Фото з соцмереж автора та Юрія Валька
Читайте також: "Варто робити винятки": Андрухович провів спільний захід з російським письменником і отримав порцію критики
ФОТО ТИЖНЯ
