Рік простору, де можна бути собою: як у Франківську живе перший на Прикарпатті ЛГБТ+ ком’юніті-центр (ФОТО)
У невеликому приміщенні в Івано-Франківську хтось малює, вивчає англійську, відвідує терапевтичні заходи або навчається домедичної допомоги. На вікнах — сліди від суперклею та скотчу, що залишилися після нетолерантних “записок”. За рік це місце стало першим і досі єдиним на Прикарпатті простором, де ЛГБТ+ спільнота може збиратися, ділитися досвідом і навичками або просто проводити час разом.
“Я не можу казати за досвіди всіх і за ставлення всіх. Особисто мені — я просто роблю те, що можемо, і працюю собі далі”, – каже координаторка простору Женя Громова.
Рік тому в Івано-Франківську відкрився ком’юніті-центр громадської організації “Інсайт” — перший осередок такого формату на всю область. Про підсумки першого року роботи, про людей, яких він об’єднав, про наклеєні гомофобні листівки на вікнах і про життя в місті, мер якого публічно заявляв, що “гей не може бути патріотом”, координаторка простору розповіла “Галці”.
Чому саме Франківськ
“Інсайт” офіційно зареєстрований як громадська організація 26 травня 2008 року. Перші роки ГО працювала в основному у Києві, але з 2015 року почали відкривати регіональні представництва.
Як розповідає Женя Громова, рішення відкрити осередок саме в обласному центрі ухвалили в самій організації “Інсайт” ще до того, як вона долучилася до команди. І це рішення назрівало давно. Якщо коротко, то у Франківську не було такого місця, де ЛГБТ+ спільнота могла б збиратися й почуватися в безпеці.
“Регіон має свої особливості, бо як всім відомо — він доволі релігійний. Відповідно є негативне ставлення до ЛГБТ+… З одного боку, хотілося підтримати людей зі спільноти, які в цьому регіоні точно не почуваються вільно і безпечно. З іншого боку, всі розуміли ризики — і ми з ними, зрештою, стикнулися”, – розповідає дівчина.
Частина відвідувачів — переселенці, які й так відірвані від звичного кола спілкування. Інші — місцеві, для яких центр став першим досвідом соціалізації в ЛГБТІ+ спільноті.
Сюди приїжджають навіть люди з інших міст. Дехто випадково дізнається про осередок під час поїздки до Франківська, а згодом стає його постійним відвідувачем, попри те, що вдома теж має “свій” Інсайт.
Наліпки, суперклей і напис на стіні
Перші тижні роботи центру не обійшлися без опору частини громадськості: на відкриття прийшли молоді чоловіки та дівчата, які, як згодом з’ясувалося, представляли організацію “Тризуб”.
За словами Жені, після кількох спокійних місяців взимку почалися регулярні акції — вікна обклеювали гомофобними наліпками, згодом на них ще й наносили суперклей, тому наліпки тяжче було відмити. Навесні — розмалювали стіни балончиком.
“Кожного разу ми писали заяви, у нас відкрита справа, кримінальне провадження. Але ясності поки жодної. На камерах — люди в балаклавах, по статурі схожі на зовсім молодих хлопців, майже школярів”, – розповідає координаторка.
За її спостереженням, після розмальованих стін активність тимчасово вщухла — можливо, через усвідомлення юридичної відповідальності за пошкодження фасаду.
У цій історії з провокаціями є й неочікуваний поворот. Після того як місцеві медіа написали про напади під час відкриття центру, до “Інсайту” прийшла хвиля нових відвідувачів. Багато хто дізнався про цей простір саме з новин.
“Вони не хотіли, щоб ми збиралися, а вийшло навпаки — зробили нам чудову рекламу”, – з усмішкою зауважує Женя.
Втім у розмовах із прихильниками таких поглядів координаторка не бачить глибокої аргументації.
“Вони просто вивчили кілька фраз — “традиції”, “релігія”, “сім’я” — і все. І що мене дивує: люди впевнені, що дійшли до цих думок самостійно, а не що це їм нав’язано”.
У прямій комунікації з поліцією та муніципальними структурами — під час звернень щодо вандалізму чи погодження акцій проти законопроєкту про сімейний кодекс — вона не відчула ні відкритого тиску, ні особливої підтримки.
Місто, де мер каже, що “гей не може бути патріотом”
На публічні заяви очільника Франківська Женя реагує стримано й розділяє особисту позицію та позицію спільноти.
“Мені особисто абсолютно байдуже, бо у мене є така позиція: “Нам робити своє!”. Він для мене не авторитет, схвалює він наше існування чи ні”.
Те, як почуваються в місті самі учасники спільноти, за її словами, залежить не лише від зовнішніх обставин, а й від особистого досвіду й характеру кожного.
“Хтось стійкіший до тиску, хтось менш стійкий. Хтось стикався з відкритою дискримінацією, а хтось лише з косими поглядами. Я не можу говорити за досвід усіх”.
Загальний настрій молодшого покоління учасників вона описує як рішучіший, ніж в старшого.
“Молодь зараз знає свої права. Я б сказала, що загальний настрій — доволі бойовий, готовий відстоювати себе”.
Дні народження, підтримка та досвід
На запитання, чи виправдав перший рік очікування, координаторка відповідає без вагань.
“Основна ціль — не в тому, скільки заходів хтось відвідав за місяць, а у тому, чи утворилася спільнота, чи люди знайшли одне одного, друзів, коло спілкування. І мені здається, у цьому плані все стовідсотково виправдалося”.
Люди спілкуються поза стінами центру: ходять одне до одного в гості, разом у кіно, у гори… Знаходять тих, хто їх справді розуміє й з ким можна почувати себе вільно.
“Коли у нашому просторі щось трапляється, то завжди є ті, хто прийдуть на допомогу. От нам обклеїли вікна наліпками, я пишу в спільний чат, що треба прийти допомогти відшкребти, відмити — хтось обовʼязково приїжджає. Це і є та підтримка, коли я відчуваю, що я не сама”.
Історій, у яких комʼюніті-центр реально змінив чиєсь життя, за рік назбиралося чимало. Одна з них — про переселенку, яка після приїзду до Франківська фактично не мала кола спілкування.
“У неї соціалізація була близька до нуля. А тепер у неї зʼявилися нові друзі та знайомі, не тільки в межах “Інсайту”. Люди вже відзначають одне з одним дні народження, великі свята — це вже не просто “привіт-бувай”, а справжня дружба”.
За рік роботи змінилася й роль самої керівниці. За словами Жені, перші місяці вона сама вигадувала програму заходів, але тепер учасники й учасниці пропонують теми — від лекцій до тренувань. Те що вони самі люблять робити у буденному житті, або ж повʼязане з їхніми професіями.
“У мене є дівчина, яка вчиться на психологиню — проводить терапевтичні заходи. Є дівчина, яка тільки починає кар’єру тренерки з йоги, — на волонтерських засадах веде нам тренування. Виходить, вони отримують простір, де можуть набратися досвіду, а ми — щось цікаве й корисне для себе”.
Різні люди, різні професії, різний вік
Середній вік відвідувачів простору “Інсайт” — 20-25 років, розповідає Женя, хоча на одному заході можуть опинитися поруч і 16-річні, і 40-річні. Багато студентів, чимало вже працюючих людей, значна частка внутрішньо переміщених осіб.
“Професії абсолютно різні — перекладачки, медсестри, дизайнерки, хтось у проєктному менеджменті, хтось пише музику. Тут немає такого, що ми — гурток філологів чи гурток інженерів”, – з усмішкою каже координаторка ком’юніті-центру.
Найбільше відгукуються артзаходи — малювання, ліплення, карбування з фольги.
“Всі ми зараз достатньо напружені в повсякденному житті — війна, турбота про рідних, навчання чи робота. І напевно саме тому всі наші творчі заходи заходять на ура, там завжди купа людей, бо це дозволяє відволіктися”.
Популярні й лекції — не лише про ЛГБТ+ та фемінізм, а й психологічні, з домедичної допомоги, тренінги з асертивності (вміння відстоювати свої права, думки й потреби). Окремий формат — “сестринська хвиля”: учасниці збираються в коло й діляться особистим досвідом на обрану тему.
“Людям хочеться поговорити, виговоритися, почути, що хтось має такий самий досвід. Комусь здається, що ця проблема тільки в нього. А потім ми приходимо — і всі кажуть: “Ой, і в мене таке було”. І розумієш: зі мною все нормально”.
Одна з дівчат запропонувала проводити speaking club з англійської й вона настільки захопилася роллю модераторки, що тепер думає про викладання як про професію.
“Вона готує окремі теми, друкує матеріали — майже як вчителька. І каже, що відчула в собі оцю педагогічну частину. Це ж дві наші основні цілі: щоб люди знайшли своїх людей і щоб мали простір для самовираження”.
Голоси спільноти
За рік своєї роботи ком’юніті-центр ГО “Інсайт” в Івано-Франківську став чимось більшим, ніж просто безпечним місцем. Для багатьох відвідувачів головним запитом до центру було знайти місце, де можна нарешті зняти соціальні маски й не боятися осуду за власну інакшість.
Кіт та Ді зазначають, що простір став “безпечним місцем”, яке допомагає позбутися напруги й захисту, який доводилося вибудовувати роками.
“Він допомагає мені знімати маску, яку прийшлося на себе вдягнути ще за часів школи, щоб банально вижити. Я зростав у атмосфері суцільної гомофобії. Зараз у моєму житті з’являються люди, які не мають негативного відношення лишень тому що я не співпадаю з їхніми поглядами”, – каже Ді.
Про те, наскільки важливим є відчуття психологічної безпеки та відсутності упереджень, говорить і Саша, який випадково натрапив на сторінку організації в соцмережах і знайшов тут однодумців. За його словами, найбільше його приваблює “тепла, дружня атмосфера без жодного осуду, де можна почуватися комфортно й бути собою”.
Абсолютним сейф-простором називає “Інсайт” і Жанна, яка знайшла тут не лише підтримку й поради від друзів, а й можливість долати власні страхи через активну участь у житті спільноти.
“Це дало мені можливість провести свою лекцію на історичну тематику та почати не боятися публічних виступів”.
Для людей, які переїхали до Франківська з інших регіонів, центр став справжньою опорою. Зокрема, Єлизавета, яка приїхала з Дніпра і нікого не знала в місті, розповідає, що реальність перевершила всі її очікування. Вона знайшла тут не лише надійних друзів і місце для відкритого самовираження, а й психологічну підтримку.
“Я знайшла дуже гарних друзів, на яких я можу покластися, і місце, де я можу бути собою відкрито. Тепер це моє улюблене місце в Івано-Франківську!
На освітніх заходах я можу навчитися багатьом речам, наприклад, фемінізму, самозахисту, історії музики, навіть лінгвістиці – настільки різноманітні заходи там проводяться. А на практичних заходах я вже навчилася ліпити з глини та повітряного пластиліну, карбуванню, витворам з паперу та багатьом іншим класним творчим речам.
Робити це у безпечному середовищі з приймаючими людьми дуже терапевтично для мене, і навіть допомогло мені у ментальному плані. Я страждаю на депресію та соціальну тривожність, і я помітила, що ці проблеми покращилися після того, як я відкрила для себе Інсайт. Це моє справжнє місце сили, і я неймовірно вдячна усім причетним, хто робить можливим створення цього простору”.
Про важливість спільноти та боротьбу з відчуттям самотності згадує й Надія, яка вперше прийшла сюди на настільні ігри, а знайшла набагато більше: “Це прекрасний простір знайти собі друзів, однодумців, отримати поради щодо дружніх спеціалістів у місті… Вплинути на ситуацію з гомофобією, триматися разом, підтримувати і отримати підтримку, мати відчуття, що ти не самотній”.
Регулярні відвідувачі підкреслюють неймовірний спектр активностей, які пропонує простір. Наприклад, Валентина, яка відвідує центр від самого відкриття, високо оцінює як освітні ініціативи — зокрема, тренінги з першої домедичної допомоги від бойової медикині Вікторії, так і неформальні зустрічі на кшталт Квір-мафії та Сестринської хвилі. “В “Інсайті” кожен за бажанням може провести подію… більшість заходів проводяться суто на силі благодійності та активізму, бо люди справді люблять те, що вони роблять, і хочуть цим ділитися”.
Схожі враження розділяє й Іріс, яка цінує центр за екологічність, відкритість та широкий вибір тем — від йоги та медитації до зоозахисту та правозахисних подій. Марія знала про організацію раніше, а коли переїхала до Івано-Франківська, то одразу знайшла тут простір для душі, нові хобі та близьких друзів.
Втім, для багатьох усе починається з простих речей — теплої атмосфери. Саме вона привела до “Інсайту” Світлану, яка дізналася про простір через Instagram і шукала нові знайомства. І Кріс, якого підкорили настільні ігри, дружнє спілкування й творчі активності.
Освіта замість перевиховання
Відповідаючи на питання, чи можливо зробити Івано-Франківськ безпечнішим для ЛГБТ+ людей, координаторка простору Женя відповідає без наївного оптимізму.
“Я не вірю, що за рік чи два ми перевиховаємо кожного гомофоба. Але іншого шляху немає — освітні заходи, просвітницька робота. Ти не можеш нав’язати людині прийняття, можеш лише пояснити”, – каже вона.
На її думку, важливу роль відіграють і зміни на державному рівні. Як приклад вона наводить законопроєкт про цивільні партнерства, адже рішення, ухвалені державою, поступово впливають і на суспільні настрої.
“Коли щось узаконене на рівні держави, про це більше говорять, це стає помітнішим. Люди, які просто не розуміють, чому це важливо, ті хто “не проти, але й не за” — саме їм може допомогти зрозуміти просвітництво.
Років двадцять тому камінг-аут (ред. публічна заява про свою орієнтацію) якогось відомого співака по телебаченню сприймали як щось нереальне — наче динозавра побачили. А зараз це вже частина буденності. Потроху, повільно — але це працює”.
Що далі
У комʼюніті-центру є бажання рухатися тим курсом, який уже обрали.
“Хочеться, щоб приходили нові люди, щоб ком’юніті розширювалося. Якихось прям супер планів, після виконання яких я скажу: “Усе, місію завершено!”… Таких немає, бо це процес, який продовжується”.
Попри все, у команди ГО “Інсайт” є одна спільна мрія. І стосується вона не лише Івано-Франківська, а й України загалом.
“Щоб просто вийти на вулицю й відкрито говорити про себе — це буде не завтра. Але, може, колись”.
Публікація створена за фінансової підтримки чеської організації People in Need у рамках ініціативи SOS Ukraine. Зміст публікації не обов’язково збігається з їхньою позицією.
Читайте також:
ФОТО ТИЖНЯ
