Як виглядає українська перемога? Чому росія зазнає поразки? Що змінилося в українському суспільстві за рік великої війни? Які виклики постануть перед нами після війни? Як не змарнувати перемогу, за яку платимо таку велику ціну? Як виглядатиме післявоєнний світ? Валерій Пекар
На ці питання спробував відповісти український підприємець, публіцист, співзасновник громадянської платформи «Нова країна», викладач Києво-Могилянської бізнес-школи Валерій Пекар під час лекції «Наша перемога та післявоєнний світ» в Івано-Франківську. Захід для франківців та гостей міста нещодавно організувала платформа «Тепле місто».
Галка побувала на лекції та ділиться з читачами найбільш цікавими тезами експерта.
Сутність та причина російсько-української війни
Світ розвивається не плавно, а стрибками. Це хвилі, які накочуються одна на одну. І, здається, що зараз на всій планеті 2023 рік. Але якщо подивимось на Білорусь – то ми побачимо, що вона у 1970 році. Бо там нічого не змінилося з того часу. Є країни, які застрягли у середині XX ст. А є такі, які живуть у XVI ст. Отже, різні країни живуть у різних епохах на одній тій самій планеті. Усі попередні епохи можна знайти на планеті.
Де тоді Україна? Україна намагається стати сучасною. Ми дуже сильно намагаємося стати сучасними. Хоча ми вийшли з радянського «середньовіччя».
Разом з росією ми вийшли з радянського союзу одночасно у 1991 році, перебуваючи на однакових стадіях соціального, економічного, культурного та ментального розвитку.
На початку 2000-х Україна потрохи починає рухатися вперед. Трошки швидше після Помаранчевої революції. Далі стоп. Потім дуже швидко після Революції гідності. І знову стоп. У 2019 році знову починається рух, але через рік знову по гальмах.
Але ми рухаємося вперед. Що ж таке цей «перед»? Це сучасність. В економіці це капіталізм, вільний ринок. У політиці це підзвітне та відповідальне урядування. Це національна держава. Це відповідальна політична нація. Громадяни, а не піддані. Також це відкриті соціальні ліфти. Ось куди ми йдемо.
А росія куди йде? А росія йде у протилежному напрямку. Тепер треба зрозуміти, чому Україна йде вперед, а росія назад.
На це є дві відповіді. І вони схожі. Перша – щось приваблює Україну там попереду. І це щось водночас відштовхує росію.
Таких речей дві:
- Це Європа. Давайте подивимось на себе. Ми що кажемо? Ми європейці, ми хочемо у Європу. Що росія каже – ми не Європа. Нас Європа приваблює, їх відштовхує.
- І ще є одна така штука, яка нас приваблює, а їх відштовхує – це націоналізм. Нас приваблює, бо ми будуємо сучасну національну державу. А їх відштовхує, бо вони не є національною державою. Якби їх приваблювала ідея націоналізму, то їм треба було би бути Московією. Тоді був би незалежний Татарстан, незалежна Якутія, незалежна Чечня і так далі. Росія би була достатньо маленькою. Для них націоналізм – це кінець існування імперії. Ось чому нас це приваблює, а їх відштовхує.
Україна воює за майбутнє
Ми хочемо вперед, вони хочуть назад і ще й нас за собою затягти. Це і є причиною війни, усе решта з цього випливає. Це засаднича річ – ми за майбутнє, вони за минуле.
Тут є ще одна засаднича річ – причина російської поразки. Україна воює за своє майбутнє, росія – за своє минуле.
У стародавніх трактатах зі стратегії визначено, що перемогти у війні за майбутнє можливо – можна виграти, а можна і програти. А у війні за минуле неможливо перемогти. Ніколи і нікому, тільки поразка. Ось засаднича причина російської поразки.
Отже, ми ведемо війну за незалежність, антиколоніальну, антиімперіалістичну. Всі країни, які колись були колоніями через це проходили. Навіть тоді, коли імперія дає безкоштовну незалежність. Імперія насправді ніколи не відпускає добровільно. Були такі випадки – це Індія, Ізраїль. Але все одно починається війна за незалежність, бо сусіди не відпускають.
Чому Україна важлива для росії
- Людський ресурс. У росії катастрофічна демографічна ситуація з європейським населенням.
- Величезний економічний ресурс, у тому числі й аграрний.
- Геополітичний ресурс. Захопивши Україну можна проектувати свій вплив далі.
- Внутрішньополітичний ресурс – мобілізувати своє населення та пояснити їм, що демократія не працює. «От Україна обрала демократію і що сталося».
- І найголовніший ресурс – семантичний. Кремлівські стратеги випустили багато праць на тему семантичної війни. За їхніми словами – це найвища форма війни. Це війна за право давати явищам імена. Як казав український філософ: «Хто у цій війні переможе – той назве іншого фашистом».
Війна почалася у кремлі і там же має закінчитися
Ще пів року тому переважна більшість українців вірили, що вихід на кордони 1991 року – це перемога. Здається, зараз так вже не вважають. Коли ЗСУ вийдуть на кордони 1991 року – це ще не перемога. Залишається путін або його наступник «путін 2.0». Залишається військово-промисловий комплекс, армія, ФСБ, всі негаразди, величезна отруєна пропагандою країна…
Імперія завжди повертається, щоб завдати удару у відповідь. Згадайте історію Чеченських війн.
Отже, вихід на кордони 1991 року – це не перемога.
Аби розібратися у цьому, звертаємося до стратегів. Великий класик стратегії XX сторіччя сер Безіл Генрі Ліддел Гарт писав, що перемога – це мир, кращий за попередній. Тож вихід на кордони 1991 року зі збереженням путіна або його наступника – це такий самий мир як попередній.
Тож перемога – це коли росія більше не загрожує Україні. Тобто, наша перемога – це незворотні зміни у самій росії. І ніяк інакше. Ключі від перемоги лежать там, де і ключі від війни. Війна почалася у кремлі і там же має закінчитися.
Не кажу, що маємо окупувати кремль. Ні. Але там вона має закінчитися. Зміни мають бути у самій росії, бо це наша перемога. Росія як імперія має припинити своє існування. Тоді більше ніхто не загрожуватиме Україні.
Тож, якщо ми зможемо змінити щось у росії – це перемога, якщо ні – це поразка.
Росія вже зазнала поразки, але ми ще не перемогли
Ми ще не перемогли, але росія вже зазнала поразки. Фактично це сталося десь у середині минулого літа. Бо у майбутньому росії немає миру, кращого за попередній, як його нема вже і зараз.
Їхня професійна армія розбита, ВПК сильно постраждав, міжнародні позиції обнулилися, людський капітал тікає. Навіть, якщо вони залишать у зубах якийсь шмат української території, чого б не хотілося, це не мир, кращий за попередній, цей мир гірший. Вони мають гірший мир, щоб вони не робили. Це означає, що вони зазнали поразки.
Але нам не треба розслаблятися. Адже нам не треба їхньої поразки, нам треба нашої перемоги. Нам потрібен мир, кращий за попередній.
Що робити з росією? Її треба віддати глибокій трансформації. Хто це буде робити? Очевидно, що не ЗСУ – бо росію неможливо окупувати.
Ні Україна, ні наші союзники та партнери не мають картинки післявоєнного устрою світу. Поки її нема – війна не може завершитися. І це впливає на рішення кожного уряду. Якщо нам здається, що нам чогось не додають – то це тому, бо там не знають, яким має бути світ після перемоги.
Нам потрібно зараз почати говорити зі союзниками, як буде влаштований світ після війни.
Зміни в Україні за рік
Зростання суб’єктності, самозарадності, дорослості, довіри, солідарності спільної дії, посилення ідентичності, привласнення країни – стали вважати її більш своєю.
Очевидно, оновлення історичної пам’яті та ментальної культури.
Зростання мобільності – величина кількість людей, які ніколи не виїжджали за свою область, зараз поїхали в інші країни.
Нарешті, це зникнення відчуття меншовартості стосовно російського «брата», яке відчувало більшість українців. Все, цього вже не буде ніколи цієї меншовартості.
І, на жаль, посттравматичний синдром у всієї країни – і у тих, хто воював, і у тих, хто не воював. І тих, хто виїхав, і тих, хто залишився. Немає людей, захищених від цієї травми.
У політиці – зникнення розриву «схід-захід» про який зараз говорять всі політологи, вони не бачать його. Нема більше «сходу» та «заходу». Консенсус щодо НАТО та ЄС.
Підтверджений успіх децентралізації.
Зустріч різних суспільств
Ми це вже визначили – Україна йде у сучасність, а росія – у минуле. З цього випливає, що зустрілися два різних суспільства. Вертикально інтегроване ієрархічне російське та горизонтально-мережеве українських вільних людей. Російська армія зустрілася не з українською армією, а зі суспільством. А його не можна перемогти ніяк.
Окрім цього, є ще чотири помилки путіна:
- Він неправильно оцінив Захід – думав, що він розпорошений.
- Він неправильно оцінив Україну – повірив у свої казочки, що ніякої України нема.
- Переоцінив російську армію – тут мусимо сказати «cлава російській корупції». Завдяки їй ми зустрілися зі слабшим противником.
- І, звичайно, він переоцінив російську економіку.
А що Україна? Українці об’єдналися навколо цінностей – воля, самодостатність, взаємодопомога, волонтерство. І держава, і бізнес, і суспільство виявилися дуже міцними. Хочу, щоб ви зрозуміли, що стійкість суспільства – це основа стійкості Збройних сил.
Семантичний «джавелін»
Жодна війна за останні 70 років не породила таку фантастичну хвилю гумору. Чому так? Українці кажуть, що почуття гумору дуже сильне. Це не так. Є багато народів з почуттям гумору, який не гірший за наш. Це тому, що семантична війна. До нас приходять із чужими наративами, пантеонами, сенсами, чужою історією. Але гумор найкраще спалює чужі сенси, які хочуть нав’язати. Гумор – це такий семантичний «джавелін».
Війна – це перехід у дорослий стан
У всіх давніх племен, які живуть на планеті, які живуть у первісному стані, є така штука – ініціація. Це ритуал переходу у дорослий стан. Ці ритуали, якщо їх проаналізувати, значною мірою огидні. Але попри цю огиду вони всі про ризик, біль, страждання, випробування і перемогу та святкування.
Що проходить зараз з Україною? Ризик, біль, страждання, випробування. Потім буде перемога і святкування. Після цього ми житимемо у країні доросліших людей. І це дуже велика радість, бо це те, чого нам не вистачає.
Війна створила шанс на якісний стрибок
Безумовно, вірю у перемогу. Але виникає більше питань, що буде після. Ми мусимо виграти війну і виграти мир. Війна – завжди кров, руйнування, страждання. Але вона завжди створює шанс на якісний стрибок. Цей шанс можна змарнувати, так і скористатися.
Зараз під питанням, чи ми зможемо використати цей шанс. Тут дуже багато роздоріжь, дуже багато відкритих питань.
Можу запевнити, що простих рішень не буде – бо неможливо розв’язати проблему на тому рівні, на якому вона виникла. Треба піднятися на рівень вище і звідти її вирішувати.
Після війни нам доведеться зробити три процеси – відбудова, модернізація, євроінтеграція. Проблема в тому, що це потрібно робити одночасно. Але одночасно їх неможливо зробити принципово. Це називається стратегічний трикутник. Це класична проблема будь-якого стратега.
Проілюструю це на простому прикладі – «наша лікарня лікує швидко, дешево і якісно, оберіть будь-які з двох, але не три одночасно. Ви можете лікуватися швидко та якісно, але не швидко. Можете швидко і якісно, але недешево. Так і тут. Можна зробити відбудову і євроінтеграцію, але без модернізації. Тоді буде відстала країна. Можна зробити модернізацію і євроінтеграцію, але країна буде у руїнах на ціле покоління. І, нарешті, можна зробити відбудову та модернізацію, порушивши всі правила і втратити членство у ЄС. Складна задача, яка вирішується підняттям на наступний рівень складності. Валерій Пекар
Якщо проаналізувати ті країни, які після війни змогли зробити якісний стрибок, ми побачимо одні і ті ж самі п’ять ключових факторів:
- «Парасолька» безпеки. Хтось має розкрити над Україною «парасольку» безпеки. Бо в протилежному випадку усі ресурси підуть на оборону. Так само, як НАТО розкрило її над Західною Європою після другої світової чи США над Японією, Південною Кореєю та Тайванем. У нашому випадку – це НАТО або інший безпековий союз.
- Має бути критична маса громадян, що прагне змін.
- Верховенство права.
- Четверте, якщо є перші три, – доступна економічна свобода.
- І, коли є перше, друге, третє і четверте, ви отримуєте інвестиції. Найголовніше. Валерій Пекар
Ми багато говоримо про «План Маршала». До речі, саме той факт, що він називається іменем давно померлого діяча, що над ним немає прізвища реальної людини з сучасної політичної еліти світу, свідчить про те, що поки немає ніякого «Плану Маршала». У той момент, коли там з’явиться якесь ім’я живої людини – це означатиме, що він з’явився.
Зазначу, що «План Маршала» дав десь від 4-7% необхідних грошей для відбудови Європи після війни. Валерій Пекар
Понад 90% грошей приходять з приватних інвестицій. А приватні інвестори – це дуже розбірливі люди. Це люди дуже обережні. Вони приходять туди, де є економічна свобода та верховенство права. Без цих чотирьох факторів – п’ятого не буде. Валерій Пекар
Демографія – найбільша українська проблема
Найбільша проблема після війни – демографія. І це факт. Як казав один український демограф – три мільйони виїхало і шість з них ніколи не повернеться. У цьому жарті є лише частина жарту.
Соціологи наводять дані, що 70% людей повернуться. Це правда, але ці цифри нічого не означають. Бо повернуться чи не повернуться вони вирішуватимуть у той момент, коли ухвалюватимуть це рішення. На основі чого? На основі розуміння чи в Україні можна буде жити, яка тут безпека, чи є відновлення, робочі місця, гідна зарплата, чи можна відкрити свій бізнес, чи є лікарні, школи, дитсадки. І чим довше вони там сидять, то тим менша ймовірність, що вони повернуться. Валерій Пекар
Коли кажеш про демографічні проблеми, то всі кажуть про збільшення народжуваності. Вибачте, але якщо сьогодні всі підемо кохатися, на ринок праці у найближчій перспективі це не вплине. Нам потрібно буде кілька мільйонів робочих рук.
Кого прийме українське суспільство? Чи прийме суспільство росіян українського походження, які зараз живуть десь там, а коли росія почне розвалюватися, вони прибіжуть сюди і казатимуть «братчики і сестрички, прийміть нас назад». Боюся, що не приймуть. Бо українське суспільство вважає їх такими, що несуть свою частку колективної відповідальності за злочини.
А хто тоді приїде – це залежить від стану економіки. У будь-якому випадку сюди приїжджатимуть люди з Південної Азії, Близького сходу, Африки і так далі. І питання до суспільства – чи готове вони прийняти цих людей, допомогти їм стати новими українцями? Це відкрите питання.
Про бренд України
Щодо економіки – всі знають про руйнівний вплив війни. Але хочу сказати, що десь ще три роки все українське буде продаватися дуже добре. Валерій Пекар
Ми опинилися з брендом нашої країни на вершині світу. Ми мріяли про це, але це сталося не так як ми мріяли. Ми заплатили за це дуже високу ціну, тому треба цим користатися. За ці роки треба продати світові все, що тільки можемо – мода, харчі, IT-послуги, туризм, все, що завгодно. Мусимо скористатися цим шансом. Валерій Пекар
Що буде з росією
Усі сценарії майбутнього росії можна об’єднати у три групи.
- Консолідація влади у москві – путін передає владу, палацовий переворот, наступник путіна чи прихід до влади ліберала на кшталт Навального чи ще когось. Але у будь-якому випадку це означатиме продовження війни. Або зараз, або через п’ять років. Погана новина в тому, що росія завжди вивчає свої помилки. І другого разу вони вже не зроблять тих помилок, які роблять зараз…
- Сценарії, які ведуть до колапсу, хаосу та громадянської війни. Багато українців вважають, що це найкращий варіант. Але це не так, це дуже погано для України. Адже це викличе три проблеми, яких найбільше боїться Захід і ми – безконтрольне розповсюдження ядерної зброї; криза біженців; надмірне посилення Китаю. Якщо росія колапсує – Китай забере всю росію. Якщо росія консолідується – Китай отримає сателіта.
У Європі бачать цих два сценарії. Для них краще консолідація. Вони дуже сильно бояться колапсу. Але для нас це продовження війни.
Але є третя група сценаріїв – це керований демонтаж. Якщо ризики великі і невідворотні – треба ними керувати.
Не шукайте хороших «русскіх»
Всі російські ліберали за збереження імперії, а значить рано чи пізно буде війна. Не шукайте хороших «рускіх», не шукайте Навальних, Ходорковських і так далі. Наші друзі на теренах росії – це не «русскі». Не шукайте хороших «русскіх», бо є хороші «нерусскі». Наші друзі – це ті національно-визвольні рухи, яким ми мусимо симпатизувати та допомагати. Бо вони є нашими союзниками.
Маємо дві причини це робити – цинічна геополітична та романтично-ідеалістична. З першим зрозуміло – бо лише так ми будемо у безпеці. Друга причина – вони так само, як і ми були сотні років приниженні, другим сортом, русифікованими, із забороненою мовою та культурою, з розстріляними Відродженнями. Валерій Пекар
ФОТО ТИЖНЯ
