Руфінг – вид урбаністичного екстремального туризму. Руферами називають людей, котрі захоплюються спогляданням видів, що відкриваються з міських дахів, труб та веж. В останні роки рух набув неабиякої популярності в Україні. Серед тих, хто підкорює висоти Івано-Франківська та області – шістнадцятирічний Сашко Тимків. Для юного франківця руферство – поєднання гострих відчуттів, естетики та промоуції українського в мережі інтернет.
– Розпочнемо просто – розкажи щось про себе.
– Мене звуть Саша, мені 16 років. Живу я в місті Івано-Франківську, займаюся руфінгом, арт-руфінгом, їжджу на велосипеді. І більше цікавого чогось не можу про себе сказати.
– Тобі не так багато років, але, не дивлячись на це, займаєшся екстремальними видами спорту. Як до цього прийшов?
– Я ще змалку любив щось в такому дусі «вчудити» (Сміється). І коли вперше піднявся на висоту, то свої пережиті тоді відчуття й досі не можу передати словами. Коли вже стоїш на землі, дивишся на те місце, куди заліз, то вже тоді розумієш, що був дуже високо, декілька разів був біля смерті. Це дуже сильні відчуття.
– Ти розповів про пережиті відчуття. А коли, власне, вперше піднявся на висоту?
– Якщо відверто, то навесні цього року. Десь місяць чи навіть два місяці тому почав активно вилазити. Вперше заліз на трубу котельні. Її висота близько 40 метрів. Але було страшно, бо драбина, якою ліз, досить хитка. Там не було решітки позаду – просто драбина. Ти вилазиш вверх, перед тобою висота, з права-зліва висота – і більше нічого немає.
– Як вирішив залізти на трубу, не вагався?
– Дуже раптово. Я катався на велосипеді, побачив трубу, заліз на неї. Просто так. Без підготовки, страховки і довгих роздумів. Я зрозумів, що зможу це зробити, що мені буде не тяжко. І я це зміг зробити.
– Чи потребує практика руфінгу спеціальної фізичної підготовки?
– Зрозуміло, якщо немає жодної фізичної підготовки, то ти не зможеш займатися руфінгом. Десь потрібно підтягнутися, десь – зробити вихід. Якщо цього не зможеш зробити, то не зможеш займатися руфінгом. Навіть просте, на перший погляд, підняття драбиною не є легким. На 20-тиметрову висоту по драбині вилазиш і вже нелегко дихати. Я ходив близько року в тренажерний зал, також на турніках займався. На велосипеді постійно катаюсь, ноги більш витривалі стали.
– А чи є вправи, які потрібно робити щодня, щоб займатись руфінгом?
– Звичайну зарядку потрібно робити. І це не залежить від того, займаєшся ти руфінгом, чи ні. Треба підтримувати себе у формі, правильно харчуватися. Я сам не завжди дотримуюсь правил здорового харчування, але, принаймні, намагаюсь тримати себе в формі.
Якщо планую кудись залізти, то готуюся до цього – піду на турнік декілька днів перед тим.
– Про фізичну підготовку ти розповів, а як щодо моральної, психологічної. Чи готуєш себе в цих аспектах?
– Скажу відверто, потрібно просто тверезо оцінювати власні можливості. Я дію просто – дивлюсь на споруду, на яку хочу вилізти, якщо розумію, що не вилізу, то не буду на неї лізти.
Морально підготуватися: в першу чергу – це не боятись висоти і відганяти думки про те, що ти можеш впасти.
Ці всі поради – не дивитися вниз – це все дурня. Якщо ти не подивишся вниз, то не будеш знати, де ти знаходишся, не зможеш серйозно оцінити ситуацію, в якій ти зараз є. Якщо вдасться тверезо оцінити ситуацію, то ти зможеш зробити все, щоб залізти туди, куди задумав і спуститись вниз. І щоб це не мало негативних наслідків.
– Хочу запитати про технічне забезпечення. Чи використовуєш якесь спорядження? І чи потребує руферство спеціального спорядження?
– Я нічого не використовую. Звісно, руферство потребує спорядження, але я не займаюся без нього. Навіть рукавичками не користуюсь, не довіряю їм. Рукавичка може з’їхати, злетіти. Більше довіряю своїм рукам. Щодо одягу чи взуття – головне, щоб було зручно. Зрозуміло, що в джинсах не полізеш. А зазвичай, то спортивні штани і футболка.
– Про середовище. Чи є у Франківську люди, які також займаються руферством, чи спілкуєтесь ви?
– У Франківську я бачив кількох людей, які цим займаються. Я намагався виходити з ними на контакт, писав їм у соціальних мережах. Але вони мене серйозно не сприйняли. Скоріш за все, так сталось через мій вік. Думаю, ніхто не хотів брати відповідальність за мене.
Ситуація з людьми не з Франківська трохи інша. От нещодавно до Франківська приїжджав знайомий з Києва. Ми залізли на трубу, яка має більше 100 метрів. Вже там він мені сказав, що ніколи б в житті не зміг подумати, що буде руфити з 15-річним. Але я його запевнив, що всю відповідальність я беру на себе і, що я можу самостійно оцінити ситуацію.
У Франківську більшість руферів «ходять» по дахах. В цьому для мене немає цікавості. Мені більше до вподоби залізти на кран, трубу, на закинутий обєкт. Залізти на дах – це максимум піднятись по сходах або ліфті і пройти одну драбину. Мені цікавіший сам процес підняття, як залізти так, щоб тебе ніхто не помітив. Це мені подобається. Але з іншого боку, є і цікаві краєвиди. І це також свій кайф.
– Згадав про важливість бути непомітним. Що найважчим є в доступі до об’єктів для руферства в цьому аспекті?
– Найтяжче – якщо тебе вже помітили, то тебе вже ніхто не впустить. Потрібно робити все швидко і злагоджено.
– Чи маєш досвід спілкування зі сторожами, правоохоронцями? Чи бувало, що помічали тебе?
– Так, на «нас» викликали поліцію, також охоронці інколи помічали і кричали. Профілактична бесіда – поки найбільше покарання, яке було.
– Не можу не запитати про небезпеку. Наскільки, за твоїми міркуваннями, досвідом, небезпечно займатися руферством?
– Це смертельно небезпечно. Висота 10-20 метрів вже є смертельною. Тому це дуже небезпечно. Нікому не раджу цим займатися. А якщо вже вирішив, то робити це треба з розумом.
– Що для тебе руфінг?
– Руфінг – моє хобі. Це спосіб і можливість самоствердитись. Багато бояться цього. Я ж хочу показати, що насправді є чого боятися, що це насправді нелегко, але надзвичайно красиво.
А ще я знімаю відео. Знімаю їх виключно українською мовою. Цим я хочу поширити україномовний руфінг, україномовні відео. Для мене важливо поширити україномовний YouTube.
– Як ти прийшов до знімання відеороликів?
– Все якось самовільно склалося. Придбав неочікувано для себе камеру, потім докупив спорядження, ще щось… Почав більше лазити, знайшов однодумців. Все закрутилось. Залазив, знімав, викладав. Знайшлись люди, яких це зацікавило.
Були моменти, коли я розумів, що для просування мого каналу краще було б знімати російською мовою. Я бачив розвиток російськомовних каналів, які запустилися пізніше, ніж мій, бачив їх приріст підписників і переглядів. Це все за рахунок російської мови. На моєму ж каналі 80% переглядів дивляться українці, менше 10% росіяни, а решту – США, Франція. Але я собі почав розуміти, що так не має бути, що я з Франківська і не буду російською мовою робити свої ролики. Хоча, я нічого проти російської не маю, можу нею спілкуватись. Так собі вирішив, що потрібно просувати українську мову в YouTube.
– YouTube дозволяє монетизовувати відеоролики. Чи цікавився ти цим, чи заробляє хтось на цьому з руферів і чи не хотілося б тобі отримувати гроші за власні відео?
– Звичайно, люди на цьому заробляють. Наприклад, Мустанг. Щодо мене, то звісно б хотів заробляти. Можна сказати, що це гроші нізвідки – я буду займатися справою, яка мені до вподоби і отримуватиму винагороду. Але насамперед ці кошти не будуть для мене засобом для існування, я б хотів ці гроші вкладати в своє захоплення. Купити кращу камеру, краще спорядження, щоб знімати кращі відео. Та й ніхто від цього не втратить, ніхто з власної кишені діставати ці гроші для мене не буде. Але зараз я не ставлю собі цього за мету.
– Згадав про техніку. Можеш розповісти, чим знімаєш?
– Я знімаю екшин-камерою xiaomi yi з кріпленням на голову. В мене одна камера і мені її вистачає. Вона не є дороговартісною, але знімає на рівні дорогих. Для початку її цілком достатньо.
– Ти самостійно займаєшся монтажем відео? Чи були в тебе навики в цьому до того, як почав руфити?
– Так, все роблю сам. Довелося навчитися.
– Скільки в часі займає процес обрання об’єкта, підготовка і його підкорення, а скільки монтаж самого відео?
– Я рідко щось планую. Тому в мене відбувається все так: я бачу трубу чи вишку, розумію, що я хочу і можу туди залізти, то я туди залажу. Це все відбувається дуже швидко. Максимум хвилин п’ять.
Щодо монтажу, то одне відео на 5 хвилин можна робити і три години, і п’ять. Все залежить від того, як ти хочеш його зробити. Я витрачаю в середньому години три.
– Скільки ти вже об’єктів підкорив і який був найвищим?
– Я не можу точно сказати на скількох точках я вже був. Частина об’єктів, на які залазив, ніде не фіксував. Хіба що можу, ходячи містом, розповідати, що тут я був, там був.
Щодо висоти, то найвищою була 105-тиметрова труба в приміському селі. Побачив її на карті, сів на тролейбус, виліз. Часом сам не знаю висоти об’єктів.
– Чи лякають цифри? Чи є різниця між тим, коли ти знаєш точно висоту об’єкта, а коли не знаєш?
Ні, цифри не лякають. Їх не відчуваєш. Я ніколи не ставив перед собою мету – велика цифра. Інколи красивішим вигляд може бути з сорока метрів, ніж зі ста.
– Чи траплялися складні моменти під час «сходження»?
– Я навіть не можу на це відповісти. Не було дуже складних моментів. Так, інколи втомлюєшся, інколи ріжеш руки об драбину… Але складного не було. Ти бачиш об’єкт, розумієш, що можеш туди вилізти і лізеш. Коли злізеш, то вже тоді розумієш де ти був і що ти наробив.
– Тобто в процесі немає усвідомлення того, що ти зараз робиш?
– Ні, немає такого. Ні в якому разі. Я такого не допускаю.
Можу сказати, що це мій найбільший страх – почати думати про те, що я лізу в момент, коли я на висоті. В той момент можуть почати трястись руки, ноги. Тоді хіба буду обнімати трубу і на ній сидіти (Сміється).
– Тобі 16 років. Чи знають про твоє захоплення батьки і якщо так, то як вони до цього ставляться?
– Так, батьки знають, батьки сваряться, намагалися навіть підкупити, щоб я цього не робив. Але часом буває, говорять, що горді мною.
– А чи показуєш батькам відео?
– Ні, не показую. Сам не показую.
Мама намагалася дивитись, створювала фейкові сторінки в соціальних мережах, але я їх швидко виявляв і блокував. Не тому, що я хочу їх образити, приховати, просто намагаюся їх оберігати, щоб вони не переживали.
– Чи наважився б ти пропагувати руферство?
Однозначно, ні. Це небезпечно. Це смертельно небезпечно.
-Чи є стереотипи щодо руферства, які б ти хотів спростувати?
Думку: заліз і помер. Тобто, уявлення про те, що, якщо ти кудись заліз, то ти маєш звідти впасти.
– Що в тебе надалі у планах?
– Вищі висоти, якісніші відео.
Розмовляла: Софія ДЕЙЧАКІВСЬКА
Фото: Андрій ГРИНЬКІВ
Канал на Youtube Sasha Tymkiv
ФОТО ТИЖНЯ
