Живе у селі Розтоки на Косівщині у столітній дерев’яній хаті без світла, газу і без грошей живе самотня 59-річна Олена Гавриляк. Волонтери з Косова кажуть, що жінка помирає з голоду.
Читайте також: На Тисмениччині для мешканців чотирьох сіл запрацювала амбулаторія (ФОТО)
На відео, яке зняли волонтери Юлія Таринська, Назар Александрук та Анна Пліхтяк, жінка розповідає, що залишилася сама в складних життєвих обставинах.
“Дрова рубаю сама. Лишилася сама. Нема нікому нічого допомогти. Родини не маю. Зверталася туди, в районну адміністрацію, щоб хоч одноразову допомогу дали. Аби хоть дали субсидію ту. Ходила вже скрізь. То треба зайнятися чимось таким… А то ні пенсії нема, ні допомоги. Ну, треба “копія” того. Треба. Проробила листоношею. 25 років маю стажу. Ну то й шо? Куди ти не підеш – скрізь закони. Продовжили ще й далі. Мені 59 років. Аби хоть дали одноразову. Хоть би дали пару рублів. Того року ходила. Всі тут у Розтоках наїлися. А мені так, як… Родини не маю. Приходиться вмерти у цій хаті”, – каже Олена Гавриляк, інформує “Суспільне”.
Волонтер Назар Александрук, який розмовляв з жінкою, каже, що у хаті чистенько: “Частина, де вона проживає, перемазана, більш-менш побілена. Є образи. Газу і світла немає. Варить на дровах. Жінка дуже худа. Як тріска. В хаті, прибрано, чисто. Якщо врахувати, що вона живе без світла, без можливості помити посуд, то доволі чисто. Має про проблеми зі здоров’ям: зоб і пухлина на спині. У лікарні сказали, що треба 20 тисяч гривень на операцію. Вона таких грошей немає. Будемо домовлятися з лікарями, може хтось погодиться прооперувати”.
До групи волонтерів звернулися сусіди через групу у Viber. Молоді люди приїхали за 40 кілометрів, привезли пакет продуктів. Жінка розповіла, що ходить по установах, але досягти нічого не може.
“Жінка дуже скромна і тиха. Їй кажуть, що зараз нема виплат, або, щоб прийшла пізніше. Одним словом, є такі люди – як невидимки. Їх ніхто не бачить, не звертає уваги. Вона нам сказала таку річ: “Хтось приїжджає на машині, дає шоколадку і знає, як ті всі виплати називаються, – і їм допомагають. А вона навіть пояснити не може правильно. Тому її відфутболюють”, – розповідає Назар Александрук.
За його словами, він був шокований побаченим: щоб у 2020-му році настільки бідно жила людина: “І це у селі, де є пилорами, виробництво. І хоча б десяти людей на село нема, щоб допомогти жінці. На деяких подвір’ях по 5-6 машин, огорожі по 3 метри. А поруч помирає з голоду людина. Їм легше коментар з виправданням під нашим постом написати, як піти і допомогти людині. Кажуть, що в жінки важка вдача. А я відповідаю: “Буває таке, що пес кусає за ногу, але ж ти не перестаєш його годувати”.
Заступник директора департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної держадміністрації Степан Микицей стверджує, що у кожному селі є соціальні працівники, які зобов’язані виявляти таких соціально незахищених людей і допомагати їм:
“Там є територіальний центр обслуговування громадян, в яких є соціальні працівники, які зобов’язані таких людей виявляти. За кожним селом закріплений соціальний працівник. А якщо вони не виявили, то треба до них звернутися, і вони оцінять ситуацію та нададуть відповідну допомогу чи запропонують вихід зі становища. Крім того, треба звернутися в Косівський територіальний центр соціального обслуговування громадян”.
Якщо людині не призначено пенсію через певні юридичні обставини, то при досягненні певного віку, їй надається допомога, розповідає Микицей. Якщо в людини нема доходів на існування, то вона подає документи і отримує фінансування від держави як малозабезпечена. Є соціальна допомога замість пенсії особам, які не мають права на пенсію але досягли відповідного віку.
“Є люди, які на місцях приймають документи. У кожній сільській раді є людина, яка відповідає за прийом документів (це, так би мовити, центр надання адміністративних послуг). Цій жінці не обов’язково їхати в Косів у ЦНАП. Вона може в сільській раді цьому працівнику здати документи. Він зніме копії з них і передасть у Косів електронною поштою, якщо є інтернет-зв’язок, чи привезе особисто. Ця система працює і під час карантину”, – каже Степан Микицей.
ФОТО ТИЖНЯ
