«Сапери ходять повільно, але їх краще не обганяти», – прикарпатський піротехнік Андрій Трач (ВІДЕО)

Автор: Зелінська Тетяна

27 Лис, 2023 15:40

Поділитись публікацією
«Сапери ходять повільно, але їх краще не обганяти», – прикарпатський піротехнік Андрій Трач (ВІДЕО)

Піротехніки Прикарпаття виконують важливу роботу з розмінування деокупованих територій, один з них – водій сапер частини піротехнічних робіт, головний майстер сержант Андрій Трач. На посаді сапера із 2011 року, саме він є частиною команди піротехнічних робіт та неодноразово залучався до ротацій на Схід. 

В інтервʼю Андрій Трач розповів, як обрав роботу сапером, як для нього почалося 24 лютого та про небезпечні пастки від окупантів. Про це пише «Галка» з посиланням на Головне управління ДСНС в Івано-Франківській області.

– Чому ви вирішили обрати посаду саме сапера? Що вас спонукало до цього? 

– На посаду сапера я попав, так би мовити, з невеличкої сходинки. Спочатку я у 2010 році закінчив службу в військах. Після того намагався знайти якесь робоче місце, яке мені до душі. У мене колеги працювали пожежниками і запросили мене служити в аварійно-рятувальному загоні в групі радіохімічного бактеріологічного захисту. Я пішов зразу туди, бо мене надихав той надпис, який був у нас на загоні «Запобігти, врятувати, допомогти». Пішов служити туди. Буквально пів року пройшло і я познайомився з групою піротехнічних робіт. Познайомився з хлопцями, побачив, які вони дружні та згуртовані.

– Коли і як відбулася ваша перша ротація? 

З 2015-го року ми почали виконувати бойові завдання в зоні АТО. Перший наш виїзд був у складі п’яти чоловік. Ми виїжджали розміновувати район Костянтинівки.

 

– Як почався ваш день повномасштабного вторгнення? 

Мій день повномасштабного вторгнення почався з того, що, як би це дивно не звучало, я тривожно прокинувся. І прокинувся до того, як заграв будильник. І зразу ж телефонний дзвінок, ми всі прибули на роботу. Буквально там за лічені хвилини. І ми всі відбули на місце прильоту.

– Які у вас були відчуття після початку повномасштабного вторгнення?

Були переживання. І коли ми приїхали на місця, де відбулися перші прильоти, то відчуття це вже стало більш реальне. Тому що, ось дійсно воно настало. 

– Куди був ваш перший виїзд після 24 лютого? 

Моя перша ротація відбулася до Київської області, Красятичі. Там я відчув початкові наслідки повномасштабної війни. Танками розвалені будівлі, розстріляні будівлі, кинуті речі просто посеред доріг… Просто все валялося. Так, воно було доволі так всередині в душі моторошно. 

– Який різновид мінування є найбільш поширений зараз?

Дуже зараз почали розставляти пастки на саперів. Почали засипати територію піхотними мінами різного типу. Тобто дистанційного мінування. 

Важче стало працювати тільки в тому плані, що засміченість вибухонебезпечними предметами стало доволі більша, ніж була до повномасштабного. 

Дивлячись, які вони пастки ставлять, що навіть для дітей. Є банально іграшка. Вони її беруть, ззаду прив’язали жилку і гранату. Все вони поставили розтяжку. І на кого це було зроблено? Явно не на дорослу людину, чи військового, який зразу побачив, що тут щось не то. Тобто це було свідомо поставлено для дитини. 

Зараз вже людину легше зупинити, наприклад сказати, що не йди туди, бо там небезпечно. Все людина зрозуміє. Якщо сапер сказав туди не йти, то ліпше туди не йти. Сапери ходять повільно, але їх краще не обганяти.