“Сексизм триватиме, доки його не зупинять чоловіки”, – говорять мужчини

Викладач математики з Каліфорнії каже, що почав “боротися” з думкою про те, яким є світ для дівчат після того, як 14 років тому народилася його старша дочка.

Він згадав про жінок-колег з коледжу, які не почуваються в безпеці, коли самостійно повертаються додому з бібліотеки, про це пише bbc.

“Вони мали давати собі раду з цим [почуттям незахищеності], а я – не мав. Я зрозумів, що маю купу привілеїв, і просто ніколи цього не помічав”, – розповів пан Ханг ВВС.

“Як чоловік у суспільстві, я просто сприймав це як належне”, – додав він.

Тато-фемініст

Усвідомлення цього спонукало його стати активістом за права жінок. Він започаткував блог “Азійський тато-фемініст”, щоб пропагувати розширення можливостей жінок.

Пан Ханг пише про багато різних тем – від діснеївського фільму “Мулан” до обрання Камали Гарріс, першої жінки азійського походження, віцепрезиденткою США.

Багато дописів стосуються питань згоди, сексуальних домагань на роботі та сексуального насильства. Пан Ханг упевнений, що чоловіки повинні брати участь у цих розмовах.

“Чоловіки мають усвідомлювати, що, принаймні у США, приблизно у 90% випадків насильство щодо жінок йде від чоловіків”, – говорить він.

“Часто це подають як жіночу проблему, але якщо це йде від чоловіків, то де проблема? Так, проблема в нас. Чому ми не говоримо про це?”

Наміри проти вчинків

Він визнає, що ставлення чоловіків значно змінилося протягом кількох поколінь. Але гендерна нерівність досі є частиною звичного життя.

За даними Організації Об’єднаних Націй, за однакову роботу жінкам у цілому платять на 23% менше, ніж чоловікам.

Жінки витрачають удвічі більше часу, ніж чоловіки, на неоплачуваний догляд та домашню роботу.

У понад 100 країнах жінкам законом заборонено виконувати певні роботи.

“Якби це були просто жіночі проблеми, їх би вже давно вирішили”, – каже пан Ханг.

Але він каже, що без чоловіків їх не вирішити, а чоловіки не надто схильні це робити.

“Поки ми [чоловіки] не будемо говорити про це з нашими сім’ями, друзями, сусідами та суспільством загалом, ми не просунемося уперед”, – говорить пан Ханг.

То чому чоловіки цього не роблять?

Фактор страху

“Чоловіків з раннього віку привчають до ідеї триматися якомога далі від того, що характеризує поведінку жінок чи поведінку дівчат”, – говорить Людо Габріель, блогер, що пише про маскулінність та батьківство.

“В результаті, коли ми потрапляємо в ситуацію [розподілу влади] на робочому місці, основне переконання полягає в тому, що ви зраджуєте собі подібних, якщо підтримуєте жінку”, – каже він ВВС.

Пан Габріель відповідає за брендинг ініціативи MARC (Men Advocating Real Change, “Чоловіки, що виступають за реальні зміни”). Вона залучає жінок та чоловіків до боротьби з сексизмом на робочому місці.

MARC – результат десятирічного дослідження Catalyst, глобальної некомерційної організації, яка прагне залучати жінок до роботи на керівних посадах.

У дослідженні 2020 року Catalyst опитала 1500 чоловіків у Канаді щодо сексизму на роботі і знайшла кілька пояснень, чому більшість з них не роблять нічого, щоб його зупинити.

У той час як 86% опитаних заявили, що хочуть припинити сексистську поведінку, коли її бачать, лише 31% відчували впевненість, що можуть це зробити.

“Наше дослідження виявило три ключові бар’єри: незнання, апатія та страх”, – сказала ВВС віцепрезидентка MARC Аліксандра Поллак.

“Особливо страх перед осудом з боку інших чоловіків, страх втратити статус серед інших чоловіків і страх втратити статус на робочому місці”, – додала вона.

Пан Габріель додає: “Компонент страху – це страх не мати можливості відчути приналежність до інших колег, до інших чоловіків, особливо якщо в організації домінує культура змагання”.

“Але є також страх не знати, з чого почати, тому що є багато чоловіків з добрими намірами, які бояться зробити помилку і бути посунутими”, – додає він.

Момент ясності

Для вирішення цих питань MARC співпрацює з такими компаніями, як Chevron та P&G, щоб проводити для співробітників такі заходи, як короткі виконавчі сесії або річні програми.

Навчання може викликати певний дискомфорт у тих, хто спочатку почувається “трохи невігласом”, за висловом одного з учасників, якого засудили за використання расистської мови.

“Але коли ви подолаєте цей короткочасний сором, то отримаєте величезний навчальний досвід”, – каже він.

Одна жінка описала “потужний момент”, коли жінок, які відвідували сесію, просили перейти на інший бік кімнати, якщо вони коли-небудь зазнавали сексуального домагання чи неадекватної поведінки з боку чоловіків.

“В обох випадках кожна присутня жінка перейшла кімнату. І це був неймовірно потужний момент, який, я думаю, кожен чоловік, який брав участь у програмі, ніколи не забуде”, – сказала вона.

“Я думаю, що їх шокувало, що кожна жінка [зазнавала] сексуального домагання. Я не думаю, що вони можуть це осягнути, але така реальність”, – додала вона.

“Слон у кімнаті”

Такі чоловіки, як Юджин Ханг та Людо Габріель, хочуть, щоб інші чоловіки “визнавали, що є частиною проблеми і що вони повинні бути частиною її вирішення”, як писав пан Габріель в одному зі своїх перших дописів у блозі.

Він називався “Я – чоловік-фемініст, і ось чому ти також маєш ним бути”.

Пан Габріель розпочав свій батьківський блог у 2017 році, через два місяці після того, як у нього народилася дочка Софія. За три роки до цього він кинув, здавалося б, гарну корпоративну кар’єру директора компанії.

Йому був 31 рік, і він мав будинок, дружину та сина, на яких у нього не було часу. Він почувався нещасним і відчував, що йому дуже бракує чогось у житті.

Пізніше пан Габріель зрозумів, що його нещастя глибоко пов’язане із життям у так званій “чоловічій коробці”.

Це своєрідне вузьке визначення маскулінності, коли чоловікам соромно мати почуття, вони цінують кар’єру та статус більше, ніж справжні людські якості, та з підозрою ставляться до протилежної статі.

Це ті ролі, якими зараз незадоволені багато чоловіків.

Нещодавнє опитування Dove Men+Care та Promundo, громадської організації, яка пропагує здорову маскулінність, показало, що 85% батьків у семи країнах (Бразилія, Аргентина, США, Велика Британія, Канада, Нідерланди та Японія) заявили, що зроблять все, щоб бути більше залученими до фізичного догляду за своєю дитиною.

Проте значна частина з них взагалі не брала відпустки після народження або усиновлення своєї дитини.

Вони звинуватили у цьому ставлення колег та керівників, яке, на їхню думку, змусило їх не просити відпустки.

“Дайте сім’ям вибір”

Джош Левс, визнаний спеціаліст з питань бізнесу та гендерної рівності, каже, що попри усі докази протилежного, менеджери досі вірять у “помилкові стереотипи щодо ледачих та непричетних чоловіків”.

Левс є автором бестселеру All-In і був визнаний Чемпіоном ООН з питань гендеру.

Він сказав ВВС, що керівники досі вважають, що чоловік, який попросить батьківську відпустку або гнучкий графік, “сидітиме на дивані та дивитиметься спорт по телевізору”.

“У нас є система, яка змушує жінок залишатися вдома, а чоловіків – в офісі”, – говорить він.

Для того, щоб це змінити, суспільству потрібно переосмислити закони та політику – наприклад ті, що стосуються батьківських відпусток та рівних можливостей для чоловіків та жінок, – а також сприйняття та стигматизацію традиційних гендерних ролей.

“Поки ми не вирішимо це, ми не матимемо рівних можливостей на робочому місці”, – каже він.

Пан Левс додає, що ця система не тільки шкідлива для людей, але й погана для бізнесу.

“Бізнес найкраще працює, коли найкращі люди виконують відповідну роботу. Жінки – це половина людей, тому, швидше за все, у половині випадків жінка найкраще підходитиме для певної роботи”, – вважає він.

За його словами, у країнах, де при владі стоять жінки, краща ситуація з рівними можливостями та вирішенням проблем нерівності.

“Коли ми даємо родинам право вільно обирати, хто займатиметься доглядом, а хто працюватиме, бізнесу буде краще, економіці буде краще, країнам буде краще і сім’ям буде краще”, – підсумовує він.