Сергій Соболєв: Я не розумію, як за півтора місяці немає жодної ініціативи реформаторської з боку Адміністрації Президента і Президента

Сергій Соболєв, народний депутат, голова фракції «Батьківщина» розповів в інтерв’ю виданню www.galka.if.ua своє бачення останніх подій, що відбуваються в країні. Окрім того, пояснив кадрові призначення і пригадав, що у лютому, після втечі Януковича жоден політик, окрім депутатів із «Батьківщини» не виявляв бажання взяти на себе відповідальність за ситуацію в державі.

– Події останніх днів свідчать про те, що Росія пішла на ескалацію конфлікту в Україні. Вона відкрито заводить техніку, переправляє своїх бойовиків, кожного дня в зоні АТО гинуть силовики і військові. Дійшло до того, що в Донецькій області стався теракт, був збитий пасажирський літак.

– Це не терористичний акт, коли звужують до терористичного акту, я вважаю що це не правильно. Навіть сама теза «терористичний акт» неправильна. Фактично, його збито з російської зброї. Я переконаний, що інструктори і, можливо, навіть виконавці, були росіяни, працівники їх спецпідрозділів, або військові спеціалісти. Більше того, якщо ще підтвердиться інформація стосовного того, що це, можливо, навіть було зроблено з російської території, то тоді вибачте, який це терористичний акт?

Це, фактично, Путін оголосив війну не лише Україні, а оголосив війну всьому світу. Це так і треба трактувати. Бо ви знаєте, терористичний акт – це нібито так, якесь незаконне терористичне угрупування Донецька народна республіка, Луганська народна республіка здійснили якийсь там терористичний акт. Ні, все набагато серйозніше. Це вже оголошення війни, яке проголосив путінський режим світу.

– Тому чому мовчить Президент Петро Порошенко, який переміг на виборах лише тому, що обіцяв закінчити АТО на Сході протягом кількох годин? Було очікування, що на засіданні РНБО у минулий четвер уже нарешті будуть прийняті якісь важливі рішення, наприклад, введення воєнного стану. Проте рішень немає.

– Все ще сподівається на те, що можна домовитися із Путіним. Ну, я не виключаю, що треба було в якийсь час попробувати  це зробити, це абсолютно адекватно. Ми ж звернули увагу, що переговори зайшли в глухий кут. Нові і нові, так звані телефонні розмови, спроби тиску на Путіна з боку світової спільноти закінчуються тим, що з’являється все більше і більше жертв серед українців, а тепер ще й громадян інших держав. Тобто, на мій погляд, десь межа є, за якою далі вести переговори – це вже сприйняття неадекватності ситуації.

– Розпочалася кампанія із виправданні дій Президента, в яку активно включилася пропрезидентські політологи. Вони говорять про те, що розривати дипломатичні відносини із Росією не можна, бо тоді Україна не зможе звільнити своїх полонених. Вводити воєнний стан теж не можна, бо будуть жертви серед мирного населення. То чи мають рацію ці всі люди, які закликають залишити все як є?

– Ви знаєте, мені, здається, що відбувається зміщення акцентів. Ми кажемо про введення воєнного стану, нам кажуть про якісь там дипломатичні стосунки. На мій погляд, відбувається підміна понять, повинна бути позиція не якихось там політологів чи когось, це повинна бути позиція воєнних спеціалістів, які повинні дати поради Президенту, що робити в цій ситуації. Оцей рівень дискусій я ще розумію, а дискусії на рівні вводити чи не вводити, бо за цим на умі стоїть ще якась політична річ, а не військова, я цього не розумію.

Так само як не ратифікація угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, на мій погляд, це шлях в нікуди. Тобто ми зараз і далі ідемо в фарватері політики шантажу Путіна, який каже: ви не мали права підписувати, тепер ви не маєте права ратифіковувати, поки з нами не проведете переговори. Я вважаю, що тут треба відокремити ці всі речі і чітко встановити межі, де є переговори, а де є вже дія.

– Якщо раптом Петро Порошенко прийме рішення про введення воєнного стану, внесе його в Верховну Раду, то  чи є у парламенті достатня кількість голосів, аби його підтримати. І чи зможуть депутати зібратися, зараз літо, період відпусток, а окремі депутати ніколи не відзначались особливою дисципліною.

– У нас періоду відпусток немає, ви знаєте, що у нас зараз стартує пленарний тиждень. У нас чітко розроблений графік кожних два тижні є пленарне засідання. Навіть якщо щось сталося надзвичайне, то таке пленарне засідання скликається згідно із Конституцією протягом трьох діб, все. Тому тиждень із 20 липня – пленарний, всі наступні рішення треба готувати. Я думаю, що рішення ратифікації буде підтримане. Я переконаний, що в цій ситуації і рішення воєнного стану буде підтримане. Я думаю, що останні події перевернули свідомість і українського парламентаризму і свідомість парламентів світу, які чітко зрозуміли, що стоїть за цією агресією.

– А якщо не буде такого рішення по воєнному стану, чи можуть депутати звернутися до Президента із проханням його ввести?

– На жаль, по Конституції ми має лише право звертатися. Ми зареєстрували відповідні проекти постанов. На минулому пленарному тижні ми внесли звернення до Президента, щоби він вніс в парламент для ратифікації угоду про Асоціацію  з ЄС і звернення до Президента стосовно необхідності внесення  в парламент рішення щодо введення воєнного стану.

– Під час виборчої кампанії лідер «Батьківщини» Юлія Тимошенко говорила про створення свого батальйону, який буде воювати на Сході. То чи є цей батальйон, скільки  туди люди входить і де він воює?

– Це не батальйон, це називається Рух опору. На лінію АТО відбуває Кіровоградський батальйон, якому ми допомагали у всьому. Уже відбулося вручення засобів захисту і підготовка, яка проводилась в Кіровограді на базі Руху опору.

– Тобто Кіровоградський батальйон – це і є цей батальйон під умовною назвою Юлії Тимошенко?

– Так, без сумніву. Це якраз є приклад того, яким чином рішення які ухвалювалися на політичному рівні далі мають своє продовження саме в військовому режимі реального часу. Без сумніву, Рух опору має своє продовження. Тобто що відбувається? Наше завдання максимально організувати людей, ми це зробили, це максимально провести агітаційну роботу, ми це теж зробили, роз’яснення, ми це зробили, а далі – дати можливість добровольцям, які хочуть захищати країну, десь організуватися, ми це зробили. Більше того, ми пішли навіть, щоби не держава, а ми взяли на себе екіпірування. От приклад того, коли Рух опору – це є чітке поєднання політичних і державних інституцій.

– Останнім часом, якщо не рахувати заяву із приводу загибелі пасажирського літака Боїнг-777, Юлія Тимошенко випала з інформаційного простору. З чим це пов’язано? Її ігнорують представники ЗМІ чи, може, вона зараз десь відпочиває.

– Ні, без сумніву, не відпочиває. Я не знаю, такі речі вона сама повинна сказати, але це не секрет, я думаю. Вона зараз змушена була терміново виїхати з мамою на лікування, яка втратила можливість рухатись після того, як Юлія Володимирівна була кинута у в’язницю. Вона, фактично, пролежала 2,5 роки без руху і зараз є шанс все ж таки врятувати, і вона зараз вирішила приділити увагу цьому.

– Не дивлячись на те, що Юлія Тимошенко програла президентську кампанію все ж можна говорити про те, що партія «Батьківщина» сьогодні при владі, ви маєте свого прем’єра. Разом з тим, кроки уряду сьогодні не користуються особливою популярністю особливо в соціальній сфері. Все йде до того, що восени може бути соціальний вибух і Майдан. Чи ви вважаєте дії Яценюка компетентними і виваженими і чи розглядаєте таку можливість, що люди все ж можуть вийти на протест і, наприклад, вимагати відставки голови Кабміну.

– Це випадок, коли ті, хто змагалися на виборах повинні зараз об’єднати свої зусилля для того, щоб терміново наводити порядок в країні. Пройшло чотири місяці з моменту призначення уряду, ви подивіться скільки вже заходів здійснив він для того, щоб уникнути дефолту, отримати допомогу, при чому допомогу на дуже вигідних умовах, для того, щоб в тому числі піти і на непопулярні речі, які стосуються секвестру бюджету. Я думаю, що така ж адекватна реакція має бути з боку Президента і його Адміністрації.

Я не розумію, як за півтора місяці немає жодної ініціативи реформаторської з боку Адміністрації Президента і Президента. Знаєте, в свій час я подав у відставку, будучи представником Президента Ющенка, буквально через чотири місяці через одну єдину причину.

Коли я побачив, що «10 кроків на зустріч людям» виявились лише гаслами передвиборчої кампанії Ющенка, і коли за чотири місяці Ющенко не спромігся внести жодного законопроекту, які лежали і були готові. Так, вони були не популярні для олігархів, для фінансових магнатів, можливо, були непопулярні для тих, хто думав заробляти на бюджеті держави Україна, але Ющенко жодного такого законопроекту не вніс. Я подав у відставку і заявив, я не збираюсь працювати з таким Президентом, який заявляє про «10 кроків на зустріч людям» не роблячи навіть півкроку. От я би не хотів, щоби така сама доля була і тут.

Пройшло майже два місяці і нічого немає. Не може ж бути, що тільки зараз розробляється стратегія, то чого ти йдеш у Президенти, якщо в тебе немає цієї економічної стратегії? Знаєте, коли я почув від вже мера Кличка, що йому потрібно рік для того, щоб розробити стратегію розвитку міста Києва,  я собі подумав, почекайте, це каже людина, яка четвертий раз балотується на посаду мера. Має бути до цього стратегія, ти її можеш просто звірити з опозицією з колегами. Тому отут ваше питання це не в бровь, а в глаз.

Тобто так, нас очікують восени незадоволення, але ці незадоволення можуть бути різного плану. Мене найменше хвилюють незадоволення державних чиновників, які не будуть мати можливість брати хабарі. Мене так само не хвилює демонстрація олігархів, які вийдуть в Києві з плакати геть цю владу, бо вона не дає олігархату розвиватися. Мене хвилює інше, коли мільйони людей не відчують, що всім стало важко, і всі затягнули паски, а якщо цього не станеться, то тоді будуть бунти, це ображає найбільше людей.

– Окрім того, українці не задоволені роботою Арсена Авакова, який став головою МВС по квоті «Батьківщини». Разом з тим його звинувачують у тому, що до сих пір не понесли покарання люди, які були причетні до вбивств на Майдані, багато силовиків, які були вірні режимові Януковича до останніх днів служили в міліції. Із цим пов’язують і ситуацію, яка виникла в Донецьку і Луганську сьогодні.

– Зараз я пригадую 22 лютого, коли втік Янукович. Я от щось пробую згадати список претендентів на посаду прем’єр-міністра чи голови Верховної Ради, який одночасно стає виконувачем обов’язків Президента чи посаду міністра внутрішніх справ, ну я в кращому разі згадує знову ж таки прізвища із фракції «Батьківщина». А по прем’єру я взагалі не можу згадати, хто був готовий братися, в умовах, коли всі розуміли, що країна, фактично, вже у прірві. От я не пам’ятаю чергу, щоб хтось там розштовхував ліктями і казав би, ні не Яценюк, я готовий бути прем’єром, і я рвуся в бій. Так само і на посаду спікера парламенту, коли всі розуміли, що це за робота, коли треба бути і спікером в парламенті, який тотально деморалізований, в якому сидить ще вчорашніх 210 регіоналів, коли треба налагодити роботу.

Не пам’ятаю, щоби штовхали в спину Турчинова і казали: я буду. І на посаду міністра внутрішніх справ. Було два претенденти – це Аваков і Ярема, які сіли і домовились, що Ярема іде як координатор, перший віце-прем’єр, який буде координувати роботу в тому числі і Авакова. Аваков, який став міністром пройшовши чудову школу Майдану.

Зараз вже є претенденти на посаду прем’єра, коли всі зрозуміли, що є угода з МВФ на 17 млрд. доларів, є допомога від США від ЄС безвозмєзна на мільярди доларів і євро, коли всі розуміють, що важко, але ми почали виходити з цієї кризи, тобто треба об’єктивно до цього ставитися.

Я вважаю, що зараз той хто пробує звалити все на Авакова – це по меншій мірі людина або глибоко непорядна, або людина у якої на умі тільки одне, як обійняти якусь посаду. Аваков це виходець із міліцейського середовища, але і Ярема зараз став Генеральним прокурором не виходець із прокурорського середовища, і Луценко у свій час був міністром внутрішніх справ і сам не виходець із міліцейського середовища Якщо порівняти міністра внутрішніх справ Авакова, який не є міліціонером і наприклад, професіонала міліціонера Захарченка я думаю, що всі ми зрозуміємо де міліція з народом, а де проти народу.

А те що стосується звільнень в перші дні, втечі Януковича ми всі пам’ятаємо, що 22 лютого, коли Янукович тікав, у нас ще кров лилась на Майдані. Так він тому і тікав, що це був єдиний спосіб втекти. Я до цього відношусь як до чистої води політиканства.

– Попри все те, що ви розказуєте, рейтинги «Батьківщини» падають і це яскраво видно на прикладі Івано-Франківської області, яка, фактично, була завжди стратегічною для партії, тут «Батьківщину» і Юлію Тимошенко підтримували раніше майже стопроцентно. Тепер ситуація змінилася, чим це можна пояснити?

– Коли є вибір біле-чорне тоді мобілізується електоральне поле. Коли у людей є дуже широкий спектр вибору, тут нічого дивного немає Я думаю, що ключовий фактор, який зіграв свою роль, це голосуйте в першому турі, бо закінчиться війна – це був «фактор знахідка» команди Порошенка, але з іншого боку – це та гиря, яка постійно висить і нагадує, що відбулося через тиждень, місяць, два місяці. Тому я думаю, що планка, була дуже високо піднята «голосуй, а то програєш».

Це не питання падіння якихось рейтингів, не буває такого, що рейтинги постійно тільки зростають. Навіть за цих 15 років «Батьківщини» були і рейтинги, коли ледь-ледь долали і п’ять відсотків, були рейтинги сім відсотків, потім шалений стрибок майже до 30%, потім трошки нижче, тобто це така політика, люди довіряють, не довіряють, вони порівнюють, вони бачать. Сьогоднішня політики «Батьківщина» – це те, що ця партія завжди залишається з людьми, партія яка не зважає на якісь там рейтинги, а проводите те, що сьогодні треба робити. Слід пам’ятати, коли б не були вибори, чи сьогодні, чи восени, чи коли, люди починають оцінювати по кожних щоденних кроках: а що зроблено для боротьби із корупцією, а що зроблено для того, щоби тиску на підприємців не було, а що зроблено для того, щоб бюджетні кошти не йшли наліво.

– Ви багатодітний батько, ви би хотіли, щоби у якій державі жили ваші діти?

– Можливо, Європейський союз – це і не найкраще надбання, яке там придумали, але це найкраще, що є на сьогодні для світової спільноти і європейської спільноти. Тому я би хотів жити так, щоби коли я приїжджав на Івано-Франківщину, Львівщину, Донеччину чи в моє рідне Запоріжжя, щоб я розумів, що ми живемо за стандартами – соціальними і стандартами низької корупції, і стандартами, які стосуються розвитку економіки і підприємництва, захисту навколишнього середовища, які є принаймні в Європейському союзі. Буде щось краще, будемо далі рухатись, але принаймні давайте тут зафіксуємо. Наші заробітчани, які пройшли Чехію, Словаччину, Польщу і мають можливість порівняти, що зроблено в цих країнах за досить короткий період членства в ЄС, які тепер дороги, які соціальні стандарти, я думаю що це є зразок того, куди нам далі треба рухатись.

Ви можете собі уявити, що якщо би ми були членами НАТО чи навіть претендентами, щоб ми мали таке на наших східних кордонах. Та жоден хворий на голову Путін ніколи б не наважився діяти так якби Україна була членом НАТО. Тому я вважаю, що це наш шлях і шлях колективної безпеки, яким є НАТО, це шлях економічної безпеки, яким є Європейський союз. Таким шляхом треба рухатись. Я думаю тоді це буде країна, в якій буде не соромно жити не лише моїм дітям, але й дітям усіх українців.