Маруся Звіробій-Біленька – українська волонтерка, військова, політикиня та громадська діячка. Маруся пройшла Революцію Гідності та має підписаний контракт зі Збройними силами України. Це людина, яка часто відзначається різкими заявами та висловами на адресу різних діячів та політиків.
Читайте також: Кандидат, якого ми підтримали - навіть не бореться: Порошенко про вибори на 87 окрузі
Окрім того, Маруся Звіробій бере участь у виборах до Верховної Ради. Нещодавно стало відомо, що у кінці березня пройдуть довибори народного депутата у 87-му виборчому окрузі, що на Івано-Франківщині. Марусю Звіробій висуває партія “Європейська Солідарність”, головою якої є експрезидент України Петро Порошенко. Серед її конкурентів – Олександр Шевченко від партії «За майбутнє», який вже давно працює у цьому окрузі, та Руслан Кошулинський від ВО «Свобода», який має неабиякий досвід у політиці. Тому «заруба» обіцяє бути гарячою.
То які у Марусі Звіробій плани на каденцію, якщо вона стане нардепом, у якому стані наша армія сьогодні та наскільки ще живий волонтерський рух в Україні? Про це та не лише кандидатка у народні депутати розповіла в інтерв’ю «Вголосу».
– Ви балотуєтесь до Верховної Ради по 87-му округу. Чому ви так вирішили?
– Тому що я маю боротися за цю державу. Тим більше, якщо у ній іде війна. Якщо я зараз не «на контракті», а в тилу, то я знайду, де тут відстоювати інтереси своєї держави. Якщо я матиму пропозиції та вважатиму, що вони зроблять мою боротьбу більш ефективною, я на них обов’язково погоджусь.
– Якщо ви пройдете в парламент, які маєте плани на цю каденцію?
– У мене буде досить багато ідей, які зносять мені депутати, котрих вже обрали на місцях. Такі потреби як дороги, очисні споруди (у Яремче зараз біда із цим), ліси, про які ми стільки чуємо, – це все неможливо зробити без якогось вищого впливу. Мені доведеться розбиратись, куди ведуть всі ці проблеми, хто крайній і на якому рівні, аби почати це все вирішувати. Мені ще доведеться проводити службове розслідування по кожному пункту, який принесуть мені місцеві депутати. Я обов’язково буду допомагати виконувати ті обіцянки, які давали наші «ЄС-івці» тому, що при саботажі влади дуже важко щось вирішувати у регіонах.
Якщо влада саботує, а у нас виключно саботажники і диверсанти зараз при владі, доведеться із ними досить жорстко розмовляти для того, щоб для округу ми мали якісь зрушення у всіх вказаних питаннях.
– За що візьметесь у першу чергу?
– Якщо я виграю ці вибори, то у першу чергу я би хотіла почути і обговорити пропозиції, яким чином нам розвинути бізнес у Західній Україні. Це те, що для мене було б у пріоритеті. Дуже часто люди, які живуть у центральній Україні або не виїжджають за межі країни, докоряють заробітчанам. Але інколи ситуація у нас просто не лишає людям вибору і діти ростуть без батьків, бо ті на заробітках.
Натомість лише кілька великих бізнесів практично монополізували Карпати. Це несправедливо, неправильно і я б хотіла це змінити.
Думаю, що якщо гірському бізнесу дати певні податкові пільги, то йому буде легше розвиватись у горах. Карпати повинні процвітати. Там кожен охочий повинен мати свій бізнес, який буде не кабальним, а прибутковим. Тоді люди будуть менше їхати за кордон. Звісно, що кожен хоче заробляти у своїй країні, тільки у цій країні треба створити такі умови, щоб люди могли це робити. Йдеться не лише про гірські райони. Бізнесу в Україні важко виживати, тому треба над цим працювати.
– Як ви оцінюєте свого конкурента по округу Олександра Шевченка?
– Олександр Шевченко – це дуже рідкісне брехло, щонайменше. Він повигравав усі тендери на асфальтування доріг. Це та робота, за яку йому держава, як подейкують, переплачує вдвічі. Я це перевірю і дам усі документи про те, за скільки людських грошей він прокладає дороги. Коли він балотувався минулого разу, він мав свій благодійний фонд, звідки брав гроші, а тепер і того немає.
Сьогодні Шевченко їздить і показує усім, який він молодець і як він робить дороги. За що він їх робить? Піаритись на тому, що ти захопив (тендери, – ред.) і тепер неможливо понизити ціну на будівництво доріг? А якщо ти не пройдеш, то не будеш робити дороги? Це твій обов’язок і в тебе підписані зобов’язання перед державою. А він приходить туди з таким виглядом, наче його там і не було. Не було, а тут приїхав «великий пан» прокладати дороги. То де ж ти був? Чому вони досі не зроблені? Чому дороги робляться тільки перед виборами?
Він також монополізував певні роботи державного рівня, поусував людей із тендерів і тепер там немає ніякої конкуренції. Тому Шевченко ставить ціни, які хоче. Це треба виправляти.
Коли Олександр Шевченко каже, що на нього працюють люди, тобто, що він їх забезпечує роботою, то я хочу, щоб у цьому регіоні було багато бізнесменів, які будуть давати робочі місця. Тому Шевченка ми «прошерстимо» «вздовж і впоперек», бо я дуже не люблю брехню. Коли я бачу, як людина ходить і бреше віруючим в очі так, наче йому «пороблено», то мені не подобаються такі маніпуляції.
– Інший ваш конкурент – Руслан Кошулинський. Що можете сказати про нього?
– Руслан Кошулинський – це мій побратим. Якщо я виграю, то я можу обіцяти, що Кошулинському за мене точно не буде соромно. Тому що цінності в нас одні, вороги в нас теж одні. Ми з ним не вороги, хай просто люди зроблять свій вибір. Він по-своєму боровся всі ці роки, я по-своєму боролась. У мене значно агресивніші методи «пробивання стін» наших ворогів, у нього – трохи лояльніші. Я вважаю, що ми є інструментом для людей. Інструментом боротьби за їхні права та інтереси на вищому рівні. Якщо вони вважають, що такою людиною як Кошулинський можна добитись змін у своєму регіоні, то за нього проголосують. Якщо вважають, що з ворогів пора знищувати, а в мене дуже безапеляційні методи, то проголосують за мене.
Якби у всій Україні мова йшла лише про те, щоб обирали між «Свободою» та «Європейською Солідарністю», то це була б зовсім інша країна – значно здоровіша і значно більш українська.
Те, що «під ногами теліпаються» ще Коломойський із Шевченком та Зеленським, це нам настільки заважає, що ми не можемо добратись і «додушити» москалів. Просто тому, що між нами і ними оце зелене болото. Воно заповнило все наше життя якимись фейковими справами, новинами і персонами.
– Хто, на вашу думку, сьогодні є представником націоналізму в українській політиці?
– Цікаве питання. Я вважаю, що досить гострий націоналізм має бути нормою в цій державі, щоб вона змогла відстояти свої інтереси та кордони. Я не знаю, чи є більш націоналістична країна у світі, ніж США. От у нас так має бути, це має бути нормою.
Негативне ставлення до націоналізму – це виключно робота ФСБ, КДБ та НКВС. Всі оці структури до сьогодні працюють над тим, щоб у людей було відторгнення і якийсь острах по відношенню до самого поняття націоналізму. Але це потрібно змінювати.
Треба, щоб червоно-чорний прапор обов’язково всюди висів поряд і синьо-жовтим як нагадування про те, чого нам коштує залишатися державою. Особисто для мене червоно-чорний прапор – це дуже велика кількість людей, які поклали своє життя. Якщо УПА – це армія, яка захищала Україну і вона є націоналістичною, то це нормально і означає, що ми всі маємо бути такими, як вони. Сьогодні таких людей, якими були бандерівці, одиниці. Вони воювали в тилу.
Розумієте, у чому складність боротьби сьогодні? У нас є кому воювати на фронті, але немає кому воювати в тилу. Якби було інакше, Riff (музикант Riffmaster, – ред.) не сидів би зараз за ґратами. От кожна бабуся, яка «істінная кієвлянка і ви задалбалі са сваєй мовай» має «відгребти». Кожен, хто наступає на цінності України має агресивно «відгрібати» так, щоб усі інші бачили. І тільки тоді вони позакривають свої роти і ця Україна зміниться. Тоді вони не будуть розповсюджувати своє антиукраїнське свавілля.
– Повернімось до теми війни. Чи живе сьогодні волонтерство в Україні?
– Так, звісно. Зараз є така проблематика, що, наприклад, якісь добровольчі підрозділи, які не на контрактній службі, не мають права себе виявляти. Для того, щоб люди допомагали, вони мають мати якесь підтвердження того, що ви дійсно воюєте. Тому звісно, що було потрібно багато звітів. У мене їх маса, бо волонтери завжди були поряд із нами. Вони були на полігонах, одягали наших хлопців, годували і так далі. А зараз існує дуже велика проблематика зі звітами. Є фактаж, є підтвердження і будеш мати допомогу. Зараз же у Збройних силах України це забороняють.
Наприклад, у кінці 2018-го року до нас приїхали львівські волонтери у Талаківку. Вони нам привезли досить дорогі речі (нічні приціли і таке інше). Ми з ними сфотографувались для їхнього фотозвіту, бо люди, які давали гроші, мають знати, що все приїхало на свої місця. Ох, нам і «влетіло» потім! Дуже жорстко! З того часу вже почали забороняти фотографії, а коли прийшов Зеленський, то почались погрози кримінальними справами, стягнення, догани…
Тому зараз багато чого не можна. Хлопці трішки вже замальовують обличчя і тому подібне, але забезпечення армії потрібне. У нас багато у чому армія піднялась, але техніки, машин і запчастин бракує завжди. Тому, якщо хтось хоче бути корисним і йому цікаво, що саме треба армії, завжди питайте, які потрібні запчастини. Тут корупція не пройде. Ну і бажано – на передову.
– Яку пораду ви б дали українцям?
– Коли я комусь даю поради, я сама завжди чітко уявляю, як я буду їх виконувати. Тобто, я не пораджу нічого такого, чого не змогла б зробити сама.
У світлі того, що зараз відбувається, у нас є біла сторона, чорна і спірна. З чорною все зрозуміло – це москалі, Путін, Кремль і їхній «філіал» тут. Є сторона біла – це кожен, хто показав себе у боротьбі у цій війні за попередні 6 років. Ми кожен день приймаємо чиюсь сторону. Є багато людей, які посередині.
Головне – критично не пересваритись так, щоб ми завтра могли об’єднатись, як у 2014-му році. Я розумію, що в нас не все добре. А коли у нас було все добре? Завжди будуть люди, які мислять не так, як ти, але державні інтереси треба ставити вище, ніж «містечкові». Коли ви кажете «Україна понад усе», треба розуміти, що це не гасло, це інструкція до дій. Коли ви заплутуєтесь і бачите, що всі навколо вороги, то ця інструкція вам допоможе зрозуміти, ЩО ваш особистий ворог зробив для цієї держави. Якщо у нього є список здобутків для України, не треба поспішати його «топити». Інакше ти залишишся сам і поряд не буде нікого.
Ці «міжсобойки» – це єдина причина, чому ми не можемо закінчити війну. Зеленський, коли прийшов, «вбив кілок» між патріотичною спільнотою. Він пообіцяв настільки рожеві мрії, а люди так втомились від війни, що всі просто повірили у власні бажання.
Тобто, треба не сваритися, бо через сварки програємо.
Роман Гурський, ІА «Вголос»
ФОТО ТИЖНЯ
