Рекомендує Ірина Славинська, куратор української програми Книжкового арсеналу.
Як легке чтиво для літа я би порадила усю “Теплу серію” видавництва “Брайт Букс”. У цій серії вже десяток книжок, усі вони – це легке чтиво. Серія почалася книжками “Теплі історії до кави” і “Теплі історії до шоколаду” Надійки Гербіш. Це не найновіші книжки, їм вже понад два роки, але усі вони про любов, життя, дівчаток, домашній затишок та інше “мімімі”.
Також у цьому жанрі чудово спрацювало “Видавництво Старого Лева”, у якому вийшла книжка проекту The Ukrainians. Цей проект має на меті об’єднати позитивний досвід успішних українців, і ця серія із 20 інтерв’ю з дуже відомими та успішними українцями. Це щось таке на межі між розважальним читанням та бізнес-літературою. Серед людей, з якими говорять упордники – люди, у яких є власна справа, і це дуже цікаво… До речі, інтерв’ю в проекті було набагато більше, ніж увійшло у цю книжку.
Для тих, хто любить поезію, є просто неймовірне чтиво – свіжа поетична збірка культового українського поета Сергія Жадана, яка вийшла зовсім недавно у видавництві Meridian Czernowitz. Ця книжка, “Життя Марії” – збірка як власної поезії Сергія Жадана, так ї його перекладів. Воно не зовсім легке, але це чудова поезія, що підійде, на мою думку, як для тих, хто тільки починає бути читачем поезії, як і для тих, хто вже має своїх улюблених авторів, та знає, чого хоче.
Точно треба звернути увагу на книжку Ірен Роздобудько “Ґудзик-2”. Книжку “Ґудзик” не треба представляти: це насправді культовий текст у сучасній українській літературі. І цього року Роздобудько написала продовження – “10 років потому”. Дуже великі очікування від цієї книжки, тому що між першої книжкою і другою є також сценарій “Гудзика” – теж авторства Роздобудько. Вона велика майстриня літератури і велика майстриня літератури, яка виглядає як масове чтиво, але у неї є дуже багато філософських ідей і закодованих великих послань. І мені здається, це саме те, що може сподобатися до читання не тільки влітку, а й цілий рік.
У видавництві “Основи” вийшла неймовірна книжка для всіх, хто цікавиться мистецтвом. Вона присвячена українським шістдесятникам, насамперед художникам. Книга дуже візуальна та дуже красива – у ній зібрані не тільки есеї мистецтвознавців, які коментують цій спадок, а й свідчення родин митців, про яких йдеться, і сотні сторінок дуже добре надрукованих ілюстрацій. Це насправді видання, яке можна розтягнути на ціле літо: її можна і погортати на дозвіллі, і читати. На моїй пам’яті це перше ґрунтовне дослідження саме українських художників-шістдесятників. Ця справжня велика – страшне слово! – монографія, але мене вона здається просто обов’язковою серед новинок. Ця книга – результат декілька років дуже грунтовної роботи мистецтвознавок Єлизавети Герман і Ольги Балашової.
Ще книжка, яку не можна обійти увагою, – це новинка видавництва “А-ба-ба-га-ла-ма-га”. Це видавництво дуже успішно видає книжки для дорослих. Цього року у “А-ба-ба-га-ла-ма-га” вийшла книжка “Поцілунок Елли Фітцджеральд”. Це збірка есеїв і перекладів, мабуть, одного з найважливіших українських сучасних поетів, художника і автора п’єс Олега Лишеги. Він, на жаль, цієї зими пішов від нас, і це насправді дуже велика втрата для сучасної української літератури. І “Поцілунок Елли Фітцджеральд” – це його посмертне видання. У цієї книжки цікава доля, вона планувалась ще за його життя, вже була підписана угода, у видавництві добирали назву, планували, коли вона вийде, але не встигли видати за життя Лишеги. “Поцілунок Елли Фітцджеральд” – дуже добре читання. Там багато текстів, наповнених особливим, таким “лишегівським” настроєм, багато природи та самоспоглядання.
У “Видавництві Старого Лева” вийшла прекрасна перекладна книжка “Як говорити з дітьми про мистецтво”. Її написала французька мистецтвознавиця Франсуаза Барб-Галль. Це досвідчена фахівчиня, викладачка школи мистецтв Лувру. Назва віддзеркалює, про що ця книжка – грубо кажучи, це збірка відповідей на поширені запитання, які можна почути від дітей під час відвідування музею. Наприклад, чому Мона Ліза усміхається, або, дивлячись на картину Поллока з кляксами, чому це вважається мистецтвом. І вона дає поради для батьків дуже доступною мовою. Але ця книжка буде цікавою також для тих, хто сам тільки починає цікавитись мистецтвом. Тому її, напевне, можна сприймати і як книжку для самоосвіти, і як книжку для батьків, які ходять з дітьми не тільки дивитись телевізор, а й у галереї мистецтв чи в музеї. Крім того, вона вийшла в дуже доброму перекладі Софії Рябчук. І нещодавно ця книжка отримала спеціальну відзнаку премії “Сковорода”, яку щороку вручає посольство Франції в Україні.
У видавництві “Комора” вийшов роман “Сатурн”, який написав польський автор Яцек Денель. Це роман про Франциско Гойю. Як усі подібні тексти, там дуже багато фактажу, але є й місце для такої своєрідної мистецької вигадки. У нас в літературі подібних експериментів ще не було, і можливо, цей переклад дасть поштовх для подібних пошуків. Яцек Денель – дуже відомий польській автор, він має особливий стиль та харизму.
Також не можна оминути увагою вихід у видавництві “Наш Формат” українського перекладу першої частини трилогії “Атлант розправив плечі” (автор – Айн Ренд). Це культова, усім відома книжка, яку також не варто представляти. Це не найлегше чтиво, але це настільки обов’язковий пункт у списку літератури сучасної людини. “Наш Формат” обіцяє закінчити трилогію до кінця року, тому можна починати літо з першої частини, а потім дочекатися на наступні частини. Книжка “Прозорі жінки”, яка вийшла у видавництві “Букрек”, написана київською письменницею Людмилою Таран. Ця авторка дуже важлива для української літератури ще з 90-х. Вона працює насамперед із темою жіночого життя, жіночої чуттєвої розкутості, взаємин із патріархальним світом. Ці тексти однозначно варто прочитати, щоб потім подумати над цим всім… Та й ця авторка не так часто видає нові книжки.
У Лариси Денисенко варто звернути увагу на найсвіжішу книжку, яка називається “Нова стара баба”. Вона об’єднує два тексти. Один зовсім новий, який дав назву цій книжці. Він написаний з перспективі погляду на життя двох старших жінок, яким вже добряче за пенсійний вік, в яких уже є діти, онуки, три покоління родини. Обидві центральні героїні дуже характерні: вони мають діаметрально протилежні характери. Лариса Денисенко, авторка, в якої дуже уважне вухо, тож вона добре чує те, як вони говорять. В повісті багато діалогів, смішних, які просто можна розібрати на цитати, а якісь епізоди повторювати як анекдоти. Другий текст з цієї книги – це “Забавки із плоті і крові”, одна з перших книжок Лариси Денисенко. Лариса Денисенко традиційно дуже чутливо підходить до всього, про що вона говорить, а з іншого боку – вона постійно жартує. Мені здається, цінність цієї книжки, крім того, що ще круті тексти – подивитися на спектр того, що може відбутися з авторським стилем за десять років. Грубо кажучи, від першої книжки до найсвіжішої – це створює цікаву перспективу.
У Юрія Андруховича вийшла навесні книжка “Тут похований Фантомас”. Це не художня література, а збірка колонок, які були опубліковані на сайті ТСН. Але у цій книжці вони зібрані не всі – автор відібрав їх та розташував певним чином. Збірку цікаво читати як своєрідну ментальну мандрівку в минуле та порівнювати оцінку письменника з власними поглядами. Мені здається, ця книжка має дуже цінну рису – насправді прозорий стиль, це книга, яку легко і добре читати. З іншого боку, там є дуже багато харчів для роздумів.
Один із найвідоміших українських істориків і мислителів Ярослав Грицак випустив книжку “Куди рухається світ”, у якій дуже добре відрефлексовує те, що відбувається навколо. Він не мислить категоріями одного дня, а апелює до цілих десятиліть і століть.
ФОТО ТИЖНЯ
