Вони покинули рідне місто Калуш на Івано-Франківщині, переїхали до Києва і стали лауреатами премії Jager Music Awards у номінації «Свіжа кров».
Здається, що це початок гарної історії українського інді-гурту. Однак вони все одно не почувають себе комфортно. І на це є купа причин, пише “Галка” з посиланням на “Слух”.
Народження найсміливіших дітей провінції
The Jossers (попередня назва гурту – прим. ред.) випустили дебютний панковий і по-юнацькому наївний міні-альбом T-Shit ще у 2014 році, однак рідне маленьке місто Калуш не було спроможне задовольнити амбіції фрешменів. Поки половина гурту у вигляді Петра Мацибурки і Владислава Ставрова залишилась у місті, фронтмен Сергій Воронов переїжджає до Києва навчатись ремеслу видавничої справи та шукати можливості для власної музики. Але і в столиці, де ніби зосередилася культура, очікування швидкого та яскравого підйому не виправдалися.
Альтернативне бачення світу на другому англомовному альбомі гурту, Unsupported Bravery Of Local Kids (2016), виявилося цікавим тільки одиницям — любителям галюциногенної музики. У 2017-му році гурт розуміє, що потрібно щось терміново змінювати. Гурт The Jossers зникає і з’являється дует «Зэ Джозерс» — «найсміливіші діти провінції».
Вони випускають міні-альбом «Спор», на якому панкове минуле і психоделічне сьогодення змінюються на сентиментальну і надзвичайно мелодійну музику, яка своїм корінням зростає з Radiohead; знімають яскравий хіпстерський і наївний кліп, виступають на шоу Майкла Щура.
Однак ані зміна концепції, ані зміна музики і образів не допомагають гурту вийти за межі українського андеграунду. І поступово формується розуміння, чому.
Дорослий світ як травма
В нещодавному інтерв’ю онлайн-виданню bit.ua Сергій Воронов поділився своїм дещо безвихідним та нігілістичним баченням сьогодення та майбутнього української музики.
Відсутність відповідних лейблів, музичних телеканалів, спеціалізованих радіостанцій і всього, що входить у поняття «музична індустрія»; слухач, який надає перевагу чужому, а не своєму; обіцянки піарників, складнощі самостійного просування музики — виникає воронка розчарувань, яка нескінченно розширюється.
«Зэ Джозерс» могли б стати ще одним гуртом, чия творчість припадає пилом, якби не їхня впертість і неспроможність кинути музику як невдячну для українського інді-музиканта справу. І вже на специфічному мікстейпі «Подуставшая юность» (2018) вони впадають у нову парадигму мислення — відмовляються дорослішати. А їхня найяскравіша на сьогоднішній день робота «Сложные машинные биты» (2018) тільки затверджує цю радикальну зміну.
Тяга «Зэ Джозерс» до дитинства зумовлена не страхом дорослішання чи старінням тіла. За сентиментальною музикою і романтичними текстами криється безліч травм. При найближчому розгляді вони розростаються у картину нездійснених сподівань юнацтва та страдницький портрет українського інді-музиканта.
У «найсміливіших дітей провінції» виникає розуміння, що їхні мрії ніщо не може виправдати. Існування «Зэ Джозерс» перетворюється на нічну творчість в перервах між навчанням і роботою.
«Зэ Джозерс», як і багато інді-виконавців в Україні, виявилися покинутими наодинці з собою серед пустелі української поп-культури. Завіса впала і чудес не сталося. Байдужість та неповноцінність української музіндустрії і публіки травмує і відштовхує. Але якщо ти дійсно творець, то ти повинен залишатися сміливим до кінця.
Тож не дивно, що «джозерси» тікають від світу в рефлексію, звертаються в ті часи, коли світ здавався світлим місцем, сповненим можливостей, — у безтурботну юність.
Ловці самих себе у світі
«Світ постусього» — це термін самих «Зэ Джозерс». «Світ постусього» — це нескінченні варіації речей, які існують, але поступово відмирають. Префікс «пост», який так люблять інтелектуали, чи то штучно продовжує життя цих речей, чи то змінює їхнє пряме значення. Те, що мало чіткі властивості та стрижні, розмивається і зникає. Правди більше не існує, тепер це постправда. Іронії не існує, є постіронія. Рок помер, слава построку. Як співала Монеточка: «Я такая пост-пост, я такая мета-мета».
Почуття на кшталт щирості теж набувають нових характеристик. У силу вступає термін «нова щирість», який відноситься до музики, хоча ніхто не може пояснити, що це означає і чим це краще попереднього поняття. Світ усе більше занурюється у відтінки, все більше ускладнюється і глузує. Це постмодерністський світ розчарування і позбавлення ілюзій — гра, в якій немає переможців, у якій дозволено все.
Маніфест «Зэ Джозерс» про смерть і переродження звучить максималістично і зрозуміло. Знищити старе і доросле, повернутися назад, доламати і побудувати нове. Музика гурту — це крик про порятунок від згвалтованої постмодерністської реальності. Однак єдина зброя проти неї, якою володіють «найсміливіші діти провінції», — це гіперчутливість. Так Холден Колфілд, герой роману «Ловець у житі», намагається врятувати дитяче і безпосереднє від падіння у прірву цинічного, дорослого і несправжнього. Попри те, що наш світ уже остаточно туди провалився, «Зэ Джозерс» нагадують, що вихід завжди є — можна спалити мости і будувати нові.
Давай іще раз
«Зэ Джозерс» знадобилося 5 років з моменту випуску дебютного альбому достукатися до світу. Поки що світ не відповідає взаємністю. Однак перші плоди експериментів вже помітні. «Зэ Джозерс» постійно змінювались, а зараз, здається, знайшли своє місце. У власному світі, який насправді дуже відгукується тим, хто також не розуміє і не погоджується з дорослою реальністю. І коли незалежні українські музиканти розчаровуються, продають свої інструменти і зникають у сім’ях чи кар’єрах, «Зэ Джозерс» продовжуються.
Завдяки перемозі на Jager Music Awards «Зэ Джозерс» отримали можливість донести свої смисли в українському турі, який охопить кілька міст.
ФОТО ТИЖНЯ
