“Сім учнів воюють разом зі мною”: розповідь вчителя з Болехівщини, захисника Юрія Іваніва (ФОТО, ВІДЕО)

Захисник Юрій Іванів “Історик” родом зі села Сукіль, що на Болехівщині. Чоловік зараз воює і розповів про реалії війни та бойовий досвід в зоні АТО. 

Про це пише “Галка” з посиланням на “Репортер”.

Юрій Іванів до війни викладав історію в школі, тому має позивний – «Історик». Він у нього ще з 2015 року. В АТО Юрій воював понад рік. У лютому 2022 знову взяв до рук зброю.

Був готовий до війни

Юрій Іванів родом з невеликого села Сукіль, що на Болехівщині. В АТО воював у 130 окремому розвідбатальйоні. Був командиром глибинної розвідки, «працював» у секторі А на Луганщині. Мав кілька поранень, але живий і здоровий повернувся додому.

Каже, школа, діти та сім’я допомогли йому увійти в соціум і повернутись у цивільне життя без допомоги психологів.

24 лютого 2022 він якраз був в Києві. Їздив з іншими освітянами на профспілкові збори. Потім дві доби добирався додому. За цей час його 130 батальйон уже був на завданні, тож до них потрапити не зміг. У військкоматі Юрію запропонували в Нацгвардію – у 50 полк імені Семена Височана.

Я по можливості постійно себе готував до війни, – говорить Юрій Іванів. – Ще після АТО почав скупляти спорядження, тому на війну йшов повністю готовим – гарний бронежилет, каска.

Також, каже, як історик розумів, наскільки цінна наша земля для ворога, тож вони не лишать нас у спокої.

«Історик» воював у складі роти оперативного призначення. Каже за побратимів, що це гідні бійці, які стояли до кінця. Багатьох, на жаль, уже нема.

Жорстокіше від 1 до 100

У лісах Кремінної головний сержант взводу Юрій Іванів спочатку був на першому плечі медевакуації. Забирали поранених з нуля – виносили на руках, іноді й по кілометру. Доносили до першої машини й тоді – на друге плече.

Юрій каже, бойовий досвід АТО не раз допомагав і йому, і побратимам.

Дуже часто ми могли підходити з боями, відходити з боями. І якраз оце знання тактичних дій, воно допомагало вижити групі, – каже «Історик». – Вижити й багатьом хлопцям, яких ми допомагали евакуювати. Крім того, у 2015 британці півтора місяця вчили нас надавати першу медичну допомогу за алгоритмом MARCH. І це теж пригодилось.

Потім він був командиром групи розвідки

У розвідці в АТО був більший простір для роботи, – розказує Іванів. – Ми могли заходити в тил ворога й на 17 км. Зараз через безпілотники вести таку розвідку практично неможливо. А якщо взяти по самих боях, то й жорстокість нині, напевно, у сто разів більша.

За словами «Історика», у 2015, коли виносили ранених, то одні в одних не стріляли й дозволяли забрати.

Діяло таке неписане правило, – каже Юрій. – А зараз чим більше поранених, тим більше вони б’ють, аби добити всіх. Наприклад, снайпер не вбиває, а ранить, аби туди підійшов ще хтось, аби добити всіх.

Розповідає, як їхня група дві години не могла підійти й забрати Віталія Мерінова.

Я тоді був старший медевакуації, – говорить «Історик». – Ми тоді підходили з боєм, багато покосили ворогів. Потім Віталія ледве розкопали, він втратив багато крові. Коли несли, він ще був при свідомості. Але потім дізнались, що він загинув. Дуже гарна людина була, потужна.

Важко було й психологічно, особливо новачкам, та навіть для нього – людини підготовленої. Згадує, як за ніч винесли 17 людей – поранених, без кінцівок, загиблих.

Дуже важко, коли змиваєш в себе ту кров і розумієш, що та людина вже ніколи не буде здорова, ніколи не повернеться, – говорить військовий.

Не соромно за своє село

Коли працював у школі, то ще займався туризмом, – розказує Юрій Іванів. – Діти займали призові місця з орієнтування. Крім того, вів “Захист країни” (колись – ДПЮ), хлопці також вигравали. Я ростив їх від маленьких. І зараз ми разом воюємо. Сім учнів воюють разом зі мною.

Декого з них, на жаль, уже нема. Свого загиблого учня Юрій Іванів сам виносив з поля бою. Йшла група добровольців, аби витягнути тіло.

Їх троє братів пішли воювати – два близнюки і старший брат. Загинув один з близнюків – Іван Дяків, – говорить «Історик». – Ми так просто це не залишимо. Лише помста. Ми відімстимось.

Іванів каже, Болехівщина – партизанський край. Чимало людей було в підпіллі. От, його бабуся, дідусь дружини були у партизанці.

До речі, я працюю в селі Козаківка – за показником в області це село друге за кількістю воюючих людей, – стверджує Юрій. – А саме село маленьке. Там кожний третій житель – на війні. Одні з одними їхали. Дуже багато моїх друзів, учнів. Ті троє братів – також з Козаківки.

Тому, коли повертається у своє рідне село Сукіль чи у Козаківку, каже, завжди відчуває гордість. Але дуже неприємно бачити, як, наприклад, по Франківську з собачками ходять здорові чоловіки, яким потрібно воювати та які ще й говорять російською.

Я вважаю, що зараз є можливість потренуватися, навчитися. У нас, у кожній роті, щодня проходять заняття – денні та нічні, – говорить «Історик». – Ми вкладаємо свій особистий бойовий досвід. Навчитись є будь-де і краще йти зараз, коли тобі дають час і можливість, ніж потім, коли ти нічого не будеш знати та вміти. Тоді можливості вижити не буде.

Авторка: Світлана Лелик

Фото: “Репортер”.

Читайте також: Залужний відзначив “Золотим хрестом” воїна Юрія Іваніва з Болехівщини