“Смак дому”: як маріуполець відкрив у Франківську першу млинарню з історією (ФОТО)

Олексій з Маріуполя відтворив у Івано-Франківську атмосферу легендарної міської млинарні, яка працювала до початку повномасштабної війни. Заклад “Азов” став не лише бізнесом, а й способом зберегти пам’ять про рідне місто.

Про свою історію переїзду, одруження у Франківську та відкриття незвичайного закладу Галці розповів Олексій, засновник млинарні “Azovmlyn”.

Любов, що народилася у Франківську

Олексій приїхав до Івано-Франківська як тимчасово переселена особа, не плануючи залишатися тут надовго.

“Ми приїхали, звісно, всі з цим сюди тимчасово”, – розповідає підприємець.

Але саме тут його життя кардинально змінилося.

“Зустрів тут людину, яка мене почала надихати. І у дуже швидкому майбутньому вона стала моєю дружиною. Це місто нас познайомило, тому, ця сімейна вже млинарня буде пам’яттю, що це місто нашого знайомства та нашої історії”, – каже Олексій, пояснюючи, чому вирішив залишитися у Франківську.

Пропозицію руки і серця він зробив незабутньо – організував справжнє шоу за допомогою місцевої організації у парку військових ветеранів.

“Вона на роботу пішла, я думаю: “Потрібно це зробити сьогодні і все”, – згадує він момент, коли вирішив діяти спонтанно.

Плани допомогла втілити у життя організація “ЯМаріуполь”:

“Я мав її вивести у парк військових ветеранів до церкви. Вони вже стояли напівколом, запалили вогні, вона була з заплющеними очима. Вже вечоріє, все в вогнях, феєрверках, грає музика, я в центрі з величезним букетом, розміром зі стіл, дарую його і роблю пропозицію”.

Від спогадів до бізнесу за два місяці

Ідея створити млинарню виникла не випадково – вона ґрунтувалася на глибоких дитячих спогадах про Маріуполь.

“Саме ідея закладу ґрунтувалася на тому, що я пам’ятав, які млинці були в Маріуполі, як після роботи чи пар брали їх поїсти. Це була єдина млинарня на все місто. Вони були найсмачніші.”

Ця маріупольська млинарня залишила незгладимий слід у пам’яті багатьох мешканців міста:

“Це навіть підтверджують маріупольці, які сюди приходять, кажуть, що пам’ятають ту млинарню. Я просто подумав: чому не створити це тут? Це буде якась історія – єдина млинарня в Маріуполі, єдина млинарня у Франківську. Це мені здалося цікавим.”

Спочатку у планах було зовсім інше:

“Взагалі в планах було відкривати спочатку спортзал, бо це все знайоме – ти знаєш, де що брати, що потрібно зробити, де можна заощадити.”

Від ідеї до відкриття пройшло відносно небагато часу:

“Якщо не брати пошук приміщення, який зайняв дуже багато часу, то по факту дуже мало часу – може, два місяці. Якщо брати з пошуком приміщення, то, звісно, десь п’ять місяців. А якщо прибрати цей період, то коли ми зняли приміщення і почали діяти – два місяці максимум.”

Більшу частину роботи Олексій виконав власними руками:

“Це було просто пусте приміщення з білими стінами. Електрика не була підведена так, як потрібно, витяжки не було, навіть нічого не було. Все зробили, і майже половину зробив я своїми руками.”

Меню створювалося інтуїтивно, базуючись на маминих рецептах та дитячих спогадах:

“Все сиділо в голові просто. Коли меню було створено, я навіть жодного млинця ще не пробував. Тобто приїхало все обладнання, ми почали робити, закупили продукти вже перед відкриттям.”

Перші клієнти стали і першими дегустаторами:

“Ми просто стояли тут з парою друзів, мій брат учився готувати млинці, заходить клієнт і каже: ‘Дайте мені той’. Я приготував, віддав. І потім ми тільки другими спробували. Перша людина, невідомо хто, скуштувала млинці, а потім вже ми їх почали куштувати.”

Унікальність серед франківських закладів

Олексій впевнений у унікальності свого проєкту на ринку Івано-Франківська:

“Тут немає такого закладу. Я не беру піцерії, суші-бари, шаурмічні – це все бізнес, все добре, але як їжа, для мене це неякісно. Я це не люблю і не розумію, майже це не їм. А саме млинних тут немає.”

Він навіть консультувався з людьми, які мали досвід у цій сфері:

“Я знаю, що намагалися відкрити тут вже таке, але не вийшло. Я консультувався з людиною, яка мала млинарні, вона сказала, що це топ. Просто треба розвивати клієнтуру. Головне – це меню. Сама страва, якщо вона добра, то все буде заходити.”

Рецепти базуються на сімейних традиціях:

“Мамин рецепт. Я знаю, що мама так готувала, але вона готувала в менших об’ємах, звісно. Тобто сюди на день йде мінімум у три рази більше продуктів на одне тісто, ніж удома. Просто перерахував на калькуляторі.”

“Смак дому” та емоційний відгук переселенців

Слоган закладу – “Смак дому” – має для Олексія глибоке особисте значення:

“Для мене ‘Смак дому’ – це коли ти відчуваєш те ж саме, що відчував колись у своєму місті. Тобто я, якщо заплющу очі і з’їм свій улюблений млинець, можу відчути, ніби коли розплющу очі, я буду вдома. Для мене це смак дому.”

Заклад став справжньою знахідкою для переселенців з різних міст України. Олексій розповідає про особливу реакцію своїх відвідувачів:

“Я майже у кожного питаю звідки вони. Але часто ти помічаєш людину, яка не місцева. По-перше, зовнішній вигляд відрізняється. Ну і розмова, звісно. До нас не тільки люди з Маріуполя приходять, а з дуже багатьох міст – Енергодар, Мелітополь, багато з Донецька, Запоріжжя, з Дніпра, Харкова приходили.”

Інтер’єр з історією та плани на майбутнє

Особливу увагу в закладі привертає малюнок на стіні, який відтворює куточок Маріуполя:

“Цей будинок, який намальований – з правого боку, там, де два вікна, там була млинарня. Це в’їзд у східній частині Маріуполя, і дуже багато людей, які були в Маріуполі, кажуть: ‘Це ж він!’ Малюнок максимально передає те, що розуміють усі, хто колись приїжджав до нас у місто.”

У планах розширити цей художній елемент:

“Цей малюнок буде дороблюватися, як мені підказали, і він буде виходити не тільки на район Маріуполя, а на всю карту. Тобто це вже іншим кольором піде вся карта Маріуполя.”

Олексій активно працює над удосконаленням закладу:

“Доробити дизайн – зону бару закрити, довести. Вже така спека на вулиці, потрібні холодильники, холодні напої, то запустимо і додамо зелень. Я дуже люблю живі рослини. Хочу, щоб тут дуже багато було зелені – вздовж стін просто, щоб воно як клумба було огороджене.”

У найближчих планах – відкриття другої точки:

“Я хочу відкрити на Пасічній. Теж млинцевий. Це буде мережа – одна назва, один стиль. Тут будуть заклади, де можна сидіти. Але на Пасічній я ще думаю, може це буде не точка видачі, а якщо зможемо домовитися та все зробити, то це вже буде такий самий заклад, може трохи більший. Але цей буде основний – це початок.”

Також підприємець планує розширювати меню, зокрема додавати сезонні страви та напої. Особливо інтригує новинка, яку він поки тримає в секреті:

“Я не буду називати, що за страва це буде. Але під неї має приїхати спеціальний посуд. Вона теж буде з млинців, але коли я побачив, як це роблять у Франції наживо – це була бомба.”

Для розвитку бізнесу Олексій планує скористатися європейськими грантами:

“Зараз будемо подавати на три гранти одночасно. Там цікаві умови – потрібно гроші витратити за 40-45 днів. 5000 євро.”

Попри все, найцінніше для Олексія – це не фінансові показники, а емоційний зв’язок з гостями та можливість зберегти частинку рідного Маріуполя у новому домі:

“Мій улюблений млинець – це той, який готувала мені мама зранку. Ось ті мої улюблені. Інше теж дуже смачно, але це окремо. Я готую так: якщо мені смачно, тоді даю спробувати людині. Якщо людині смачно, то я так і орієнтуюся.”