У 2008 році у так званому “військовому містечку”, що в Івано-Франківську, на вулиці Чорновола 136а створили парафію Вознесіння Господнього УГКЦ. Молодий священник Іван Сас, не обтяжений сумнівами, розпочав непросту місію. Спочатку була невелика каплиця, яка 2009 року стала молитовним простором, а у 2014 році перетворилася на повноцінний храм Вознесіння Господнього.
Попри сумніви
Коли випускник духовної семінарії о.Іван Сас прийшов на парафію, місце для храму ще тільки визначали. Це був простір без чітких меж. Будівництво храму та Катехитичного центру було непростим. Люди спочатку скептично ставилися до процесу. Оскільки храм є нетипової форми, з великою кількістю панорамних вікон. Місцеві мешканці в процесі будівництва не розуміли що саме будують у їх дворі.
“Це був не мій сумнів, а всіх навколо – чи взагалі щось вийде. А я тоді був молодший і навіть не замислювався над цим. Я не знав, у що вплутуюся, розумієте? Зараз, маючи досвід, я б добре подумав, перш ніж братися за таку справу. А тоді – 25 років, енергія, запал, і все здавалося простішим”.
У приміщені каплиці, з якої все починали, згодом почав діяти Катехитичний центр. Там заснували дитяча недільна школа, створили молодіжна спільнота, почали проводити Літургії для дітей, відбувались репетиції хорів та інші заходи. З дітьми та молоддю займаються отець Іван та отець Андрій. З часом приміщення стало замалим, тому постало питання розширення.
Найскладнішим моментом стала добудова нового корпусу Катехитичного центру імені митрополита Андрея Шептицького. Це будівництво вимагало виконання важливих та не простих будівельних процесів, зокрема перевезення великих панелей, роботу кранів і насосів, які подавали бетон. Але громада змогла організувати все так, щоб мінімізувати незручності для мешканців. Отець Іван Сас каже, що їм важливо було, щоб будівництво велося відкрито – без великих парканів, із повагою до простору.
Також в приміщенні Центру діє парафіяльний Карітас, який допомагає людям похилого віку та тим, хто опинився в складних обставинах.
“Після початку повномасштабної війни були випадки, коли старші люди просто приходили й просили про допомогу хоч чимось. Деякі з них втратили зв’язок із дітьми, які живуть у росії. Спершу це були поодинокі звернення, потім – усе частіше. Ми зрозуміли, що потрібно діяти системно”, – пояснює отець.
В цій же залі працює творча школа, де діти займаються вокалом, хореографією, акторською майстерністю. У планах – відкриття кав’ярні-бібліотеки, яка стане місцем спілкування громади.
Ще однією особливістю пишається отець: садом, який береже спогади.
“Ми посадили цілу алею фундука разом із військовими, ще на початку повномасштабної війни. Навесні буде три роки, як вони ростуть.
Кожна рослина тут має свою історію: магнолії, рододендрони, інші квіти висаджували з нагоди особливих подій. Наприклад, діти після Першого причастя садять декоративні дерева, щоб залишити добру згадку. Окремо розвиваємо парафіяльний сад в якому є понад 50 плодових дерев. А з іншого боку – молоді кущі гортензій”.
Служіння під час війни
Коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, у парафії постійно служились Літургії, як зазвичай, але вже тоді кожен відчував, що настав момент, після якого життя не буде таким, як раніше.
У “військовому містечку”, розташованому навколо парафії, життя змінилося також. На початку війни люди масово залишали свої домівки, намагаючись втекти від небезпеки. Пізніше в мікрорайоні з’явилися перші переселенці та військові, яких щораз ставало більше.
З початком війни парафія стала важливим центром допомоги військовим. Спочатку при храмі готували бутерброди для мобілізованих, а згодом перейшли на збір коштів та необхідних речей.
“Кожного дня ми робили шість величезних пакунків з їжею, – розповідає священник. – Люди приносили продукти, ми готували, передавали військовим”.
Згодом потреба у їжі зменшилася, але підтримка продовжується: збирають кошти на ремонт техніки, закупівлю амуніції, допомагають пораненим.
У храмі щодня моляться за військових. Є спеціальний список, у якому вже понад тисячу імен – це ті, за кого парафіяни просять у Бога захисту.
“Ми просимо, щоб кожен, хто має знайомих на фронті, залишав їхні імена. Це наше служіння. Також періодично проводимо акції та збірки на підтримку ЗСУ. Наприклад, на Стрітення прикрасили свічки, продали їх, заробили 10 000 гривень і передали на потреби воїнам. Або ж на Великдень – разом із дітьми створювали прикраси, продавали їх, організовували ярмарки. У нас завжди є ті, кому потрібно допомогти, і хоча ми не можемо закрити всі потреби, намагаємося підтримати кожного хоча б трохи”, – говорить священник.
Нещодавно в церкві почали виготовляти іконостас. Його назвали “Іконостасом Перемоги”, бо вірять, що до моменту його завершення в Україні буде мир.
“Коли людина вже не може нічого зробити, тоді приходить Божа допомога”, – каже отець Іван Сас.
Центр імені Митрополита Андрея Шептицького – місце для просвіти і єднання
Центр імені Митрополита Андрея Шептицького – це багатофункціональний простір, який народжується з метою об’єднання та підтримки громади. Концепція центру багатогранна. На першому поверсі невдовзі планують запустити конференцзал та кав’ярню-бібліотеку. Тут після Служби Божої можна буде випити кави, почитати класичну літературу або свіжу пресу чи просто посидіти та поспілкуватися.
“Я часто спостерігаю, як парафіяни можуть багато часу розмовляти на вулиці після Богослужінь. Їм ніби не вистачає нейтральної території. Тому хотілося дати їм затишне місце, де можна продовжити спілкування”, – ділиться отець Іван.
Але центр не обмежиться лише кавою та книгами. В планах – створення малої сцени, де зможуть виступати молоді виконавці. Йдеться не про професійних, а саме про молодих музикантів, які тільки починають свій творчий шлях.
Отець Іван Сас ділиться, що для нього важливо, щоб це місце стало осередком просвіти і гуртування:
“Щоб це було живе місце, де люди можуть не просто випити каву, а й розвиватися, спілкуватися, творити”.
Щодо термінів відкриття, все залежить від швидкості знаходження необхідної підтримки та допомоги. Але вже є професійна кавомашина, певне обладнання, бачення простору. Найближча мрія – запустити кав’ярню-бібліотеку хоча б на часткове функціонування.
“Ми облаштували п’ять кімнат, які спочатку створювали як шелтер – прихисток для людей, коли почалася війна. Зараз гострої потреби в ньому немає, тож маємо інші плани щодо цього приміщення. У майбутньому, коли, дасть Бог, війна закінчиться, хочемо працювати з родинами військових. Наприклад, запрошувати на вихідні дві-три сім’ї, щоб вони могли тут відпочити, отримати підтримку, разом помолитися. Також розглядаємо можливість організовувати невеликі реабілітаційні програми”.
Отець Андрій, окрім своєї основної діяльності на парафії, також є капеланом у Мальтійській службі допомоги. Завдяки цьому, коли ІКЕА виходила з росії та вивозила свої товари, вдалося отримати значну допомогу у вигляді меблів. Представники передали сюди крісла, тумби, комоди, столики, білизну та інші необхідні речі.
“Це гарний приклад того, як добрі справи притягують підтримку”, – пояснює отець Іван.
Тут також працює спортзал “Самсон”, який відкрили на початку березня. Зараз є понад 50 людей, які тут займаються. Частину устаткування закупили завдяки реалізованому проєкту. Він був проведений у 2024 році, але його результати залишилися для громади.
З охочими працює тренерка Ірина. Вона професійний майстер спорту, яка після втрати чоловіка на війні відновлює свою професійну діяльність саме в цьому центрі.
“Ми ходили з Йорданським благословенням до родин і зайшли до однієї жінки, яку я знав, але давно не бачив. У неї трапилася трагедія – її чоловік загинув на війні. Вона – професійний майстер спорту, це її сфера діяльності.
Після втрати чоловіка вона покинула роботу, на її місці вже працювали інші люди. Проте я бачив, що вона морально готова повернутися, але не мала де – шукала залу, а я шукав тренера. Тож я запропонував їй цю можливість. Ми швидко зустрілися, вона одразу погодилася. Лишалося лише доробити певні моменти, і згодом усе запрацювало”, – розповідає отець Іван Сас.
Зараз вечірні групи вже працюють, але є вільний час удень, і це можливість розширити програму. Зокрема, є ідея залучити підлітків – можливо, через танці чи спортивні активності, адже поки що переважно займаються дорослі. Організатори шукають способи зробити простір привабливішим для них і вже мають кілька молодих людей, які долучилися до занять.
Отець Іван ділиться, що завжди шукають людей, які підтримують наше будівництво.
“Також завжди шукаємо нових проектних можливостей фінансування, оскільки через глобальну ситуацію американські донорські програми проектів в Україні призупинені. Раніше вдалося виграти серйозний річний проєкт, який мав включати реабілітацію військових і підтримку їхніх родин, працю з ВПО. Однак його реалізація наразі зупинена через відсутність фінансування”.
Робота з молоддю
У місцевій спільноті є активна група молодих людей, яка постійно збирається раз на тиждень для зустрічей. Вони також зробили значний внесок у підтримку одного з проєктів, що допомагає цьому місцю функціонувати.
Молодіжна спільнота активно проводить тематичні зустрічі та залучає молодь до різних ініціатив. Однією з їхніх особливих традицій є молодіжний вертеп, який вони реалізовують уже чотири роки.
“Раніше у цьому районі таких виступів не було, і тепер вертеп став важливою подією для місцевих мешканців”.
Окрім цього, спільнота організовує різні заходи, присвячені історичним та культурним подіям, як-от Голодомор чи річниця народження Тараса Шевченка.
Також для дітей та молоді на третьому поверсі приміщення планується відкрити творчу школу. Це мансардне приміщення, яке за потреби можна буде розділити на три класи за допомогою розсувних перегородок, щоб забезпечити зручні умови для занять дітей.
Простір для взаємодопомоги
Парафія має масштабні плани щодо розвитку соціального служіння та створення простору для підтримки громади. У майбутньому, з вирученого з кав’ярні, спортзалу, а також інших ініціатив реалізувати ще соціальні проєкти. Наприклад, відкрити благодійну їдальню для потребуючих, де місцеві мешканці, які опинилися у скрутному становищі, зможуть отримувати гарячі обіди.
Окрім цього, парафія прагне створити соціальне стоматологічне крісло, де два рази на тиждень лікарі зможуть надавати безкоштовну допомогу дітям та малозабезпеченим людям. Ідея полягає в тому, щоб у першій половині дня стоматолог приймав звичайних пацієнтів на комерційній основі, а після обіду – безкоштовно допомагав тим, хто цього потребує.
Ще один напрямок – відкриття невеликої перукарні, де раз або два на тиждень парафіяни-перукарі зможуть безкоштовно надавати послуги людям, які не можуть собі цього дозволити. Так само планується залучення лікарів для проведення профілактичних консультацій, особливо з делікатних питань для чоловіків і жінок.
“Головна ідея всіх цих ініціатив – створення простору взаємодопомоги, де кожен зможе зробити свій внесок у спільноту”, – ділиться Іван Сас.
“Бог іноді дає спочатку випробування, сумнів, але потім через це ти стаєш сильнішим”
Отець розповідає, що іноді стикається з критикою та нерозумінням з боку людей, які не залучені до діяльності парафії, але мають свою думку про неї.
Священник зізнається, що коментарі критиків його не засмучують, а от байдужість до таких речей – справді тривожна. Попри це, священника така реакція не демотивує, а навпаки – додає сил. Він згадує історію, яка свого часу переконала його, що справа, яку він розпочав, є важливою.
“Коли ми тільки починали тут працювати в 2008 році, нам подарували тисячу чи дві тисячі цегли. Це була пізня осінь, болото, але ми раділи – ось перший матеріал для будівництва! Ми з друзями-священниками почали перевозити цеглу та складати її. А неподалік сиділи жінки на лавочці й голосно обговорювали: “О, вже щось тут буде, вже щось роблять” – і чим далі, тим голосніше”.
Священник підійшов до них і спробував пояснити, що там буде церква. Але почув у відповідь лише роздратування.
“Одна з них сказала мені: “Ну ти подивися, прийшов, буде мені тут розказувати””.
Та згодом доля все розставила на свої місця.
“Минув час. Одного дня, перед Великоднем, мені зателефонували. Дзвонить жінка і каже: “Помер чоловік, треба похоронити”. Вони звернулися в іншу церкву, а там їм відмовили. Я погодився. Коли я прийшов до хати, то побачив, що помер чоловік тієї самої жінки, яка колись насміхалася. Ми завершили похорон. А потім, вже на цвинтарі, вона підійшла і вибачилась за те що колись помилилась”.
Отець зізнається, що цей момент став для нього підтвердженням: він на своєму місці, а справа, яку він робить, має сенс.
“Так Бог іноді дає спочатку випробування, сумнів, але потім через це ти стаєш сильнішим. Це була моя мотивація. І таких історій було багато. Одні приходили сваритися через будівництво, а вже за годину брали тачку й допомагали. Це нормальні речі”.
Читайте також: Пілатес, тренажери, силові заняття: парафія УГКЦ у Франківську кличе містян на тренування
Це теж цікаво
ФОТО ТИЖНЯ
